Про баранів і Європу: чи потрібні нам квоти, які щорічно не вибираються?

Так, згідно із угодою, квота на експорт до ЄС м’яса у охолоджених напівтушах баранини складає 1500 т, яку третій рік поспіль українські виробники не вибирають. Виникають запитання: чому і коли ми потенційно зможемо її використати?

За даними Держкомстату, загальне поголів’я овець та баранів станом на січень 2016 року становить лише 744 тис. голів і починаючи із 2010 року стрімко скорочується (-47%). 74% всіх овець утримується населенням для власного споживання, решта — на сільськогосподарських підприємствах, здебільшого невеликих розмірів. Середній розмір стада на фермі коливається від 50 до 1000 голів, 37% всього поголів’я знаходиться на території Одеської та 15% — Закарпатської області.

Українці не лише мало вироблять, але й мало споживають баранини у порівнянні з іншими європейськими країнами. У 2015 році було вироблено всього 8 тис. т м’яса цього виду, у перерахунку на душу населення це складає лише 190 грамів на рік. Наприклад, у середньому житель Великобританії споживає 4,5 кг на рік, француз — 3,1 кг, іспанець — 2,2 кг, німець — 0,9 кг.

Повертаючись до проблеми можливого експорту в ЄС, виникає резонне запитання: що потрібно зробити для можливості експорту вітчизняної баранини вибагливому європейському споживачу? Питання сертифікації українських виробників відповідними європейськими установами складне, ця процедура не є простою та швидкою з огляду на досвід птахівників та молочників. Проте розглянемо фізичну неспроможність покрити квоту у найближчі 7-10 років.

Квота на експорт баранини до ЄС складає 1500 т м’яса, що в перерахунку на кількість тварин у живій вазі становить близько 3000 т. Отже, 74% всього поголів’я в Україні утримується населенням, решта 195 тис. голів вирощуються промислово, тобто теоретично експортувати неможна. Для покриття даного об’єму необхідно «пустити під ніж» 60-100 тис. голів, які є в наявності у промислових виробників, або майже половину.

Задля забезпечення даного обсягу необхідно розводити м’ясні породи та концентрувати виробництво на індустріальній основі з відповідним ветеринарним супроводом. З огляду на те, що всі виробники є малими та вирощують баранів різних порід, у більшості випадків не суто м’ясного напрямку, до якого звикли європейці, забезпечити даний обсяг неможливо. Відсутність професійного забою та охолодження ускладнюють ситуацію. До цього треба додати обмеженість українського ринку у споживанні баранини.

Якщо взяти до уваги підрахунки «Українського клубу аграрного бізнесу» та всі названі фактори, стає зрозуміло, що Україна у найближчі роки не зможе виконати дану квоту. Виникає два логічні запитання: чим керувалось Мінекономіки, узгоджуючи дану квоту із ЄС, і чи можна замінити цю продукцію іншими видами, наприклад, м’ясом птиці або молоком?

Петро Лахай, аналітик аграрних ринків УКАБ