На межі окупності. Як представник української «АГРОГЕНЕРАЦІЇ 2023» продовжує розвивати молочний бізнес

Мій батько, Юрій Петрович Кобизський, починав з вирощування картоплі на 50 га землі. Інші культури (пшениця, ячмінь) були другорядними для підтримки сівозміни. 2010 року почалася наша «молочна» історія. Купили вщент спустошену ферму з такою ж виснаженою худобою і почали наводити лад. 2014 року Україна втратила основні ринки збуту продовольчої картоплі, тому після переорієнтації підприємства виробництво молока вийшло на 1-ше місце.

Повномасштабна війна підштовхнула нас до переробки власної сировини на молочну продукцію. Як не парадоксально, переробка була нашою мрією в довоєнний час, але піти на такий крок нас змусило саме повномасштабне вторгнення. Розвивати бізнес у воєнний час, мабуть, не найкращий варіант, але така наша доля.

Щоденна втрата шалених коштів підштовхнула нас до рішення акумулювати всі сили у власну переробку. Поруч був молокозавод, який давно не працював. Ми і раніше приглядалися до нього, але тоді думали, що це шматок, який ми не зможемо зʼїсти.

З Божою поміччю сьогодні вже маємо хороші результати з якості продукції та географії продажів. Але потрібно багато працювати, щоб наростити обсяги. Сподіваємося, що в майбутньому нам ще трішечки пощастить — і ми отримаємо хоч невеликий прибуток, оскільки зараз працюємо на межі окупності.

Зрозуміло, що є підвищені ризики, але ж ми продовжуємо працювати взагалі без допомоги. Можливо, це моя субʼєктивна думка, але фермерів, які працюють у прикордонних регіонах, варто підтримувати. Роль держави — створювати умови. А сьогодні такі умови, що нас затискають усе більше.

Тарифи на логістику високі, ціни на енергоресурси максимальні, а ще збільшуються і податкові навантаження. Виходить, що дохід від реалізації у господарстві впав, а всі податки у розмірі 7,5 млн грн ми сплатили.