Це наш внесок у збереження міцних нервів українців. Дивовижно, коли ти допомагаєш тварині, а вона потім допомагає людям. І ми знаємо: щоб завтра була перемога, нам всім потрібно добре попрацювати сьогодні. Це і робимо щодня!
Від сироваріння до карбонового маркування. Історія фермерів, які роблять перемогу в тилу
03 березня 2023, 06:45 3690
У сироварні «Зелений гай» сьогодні виробляють 56 видів сиру. Спочатку сировину купували, але якість її не завжди подобалась, а тут ще й з початком війни корів поменшало, якість молока знизилась, логістика здорожчала. Тож зараз працюють виключно на власній сировині — коров’ячому, козячому, овечому молоці, а інколи буває і віслюче.
«Зелений гай» є частиною мережі пермакультурних центрів України та глобальної мережі екопоселень України. Саме завдяки проєкту «Зелена дорога» фермі вдалося пережити найтяжчі часи на початку війни та не зупинятися сьогодні.
Під час війни на ферму звозили тварин: від кіз до крокодила
Назвати точну цифру мешканців ферми складно. З самого початку війни тут не зупинялось виробництво, не припиняли роботу, приїжджали друзі, друзі друзів, хтось із тваринами, а потім почали самих тварин привозити. Таким чином на фермі збільшилося поголів’я корів, кіз, з’явились коні, навіть крокодила привозили. Хижаків із ферми відправляють до UAnimals, оскільки не мають досвіду роботи з такими тваринами, а створювати зоопарк ніколи не було бажання. Ну а свійські тварини проходять карантинування і залишаються.
На даний час ферма «Зелений гай» прийняла понад 650 тварин транзитом разом із господарями. А понад 400 тварин із Маріуполя, Запоріжжя, Василівки, Харкова, Києва, Донецької, Луганської областей, Бахмута, Соледара залишились на постійній основі, у кожної є своя унікальна історія. 133 тварини повернулися до власників або знайшли новий дім. Хтось в Україні, а хтось і в Європі.
Оскільки власники ферми розвивають ще й зелений туризм, то залюбки приймають у себе на території відвідувачів, розповідають про фермерство, знайомлять із тваринами. А ще — мріють про те, щоб цей напрям в Україні розвивався, щоб фермерів та родинних ферм ставало більше. Адже для цього є всі можливості.
Перші три місяці війни ферма була відкрита для всіх безкоштовно — людям дуже потрібна була пет-терапія, щоб зняти стрес.
«До нас приїжджали багато дніпрян, але в якийсь момент ми зрозуміли, що самі фінансово, фізично не зможемо працювати. Поголів'я збільшилося втричі, і ми попросили людей про допомогу — привозити яблука, корми, сіно. І нам почали допомагати. Вже на наступний ранок у нас була черга, щоб годувати козенят, яких залишив військовий. Він пішов захищати нас, а стадо кіз залишилось», — розповідає власниця ферми Євгенія Молчанова.
У червні ферма «Зелений гай» повернулась до звичного режиму роботи — почала продавати квитки для відвідувачів, а ще було відкрито реабілітаційний центр, де безкоштовно проводять пет-терапію для ВПО, волонтерів, людей з інвалідністю, військових, для сімей, які втратили когось із рідних на війні.
Шлях до фермерства: дача стала постійним будинком, а хобі – прибутковою справою
Власники ферми згадують, що ідеї створити сироварню чи ферму з самого початку не було. Все почалося з купівлі земельної ділянки під Дніпром.
«Коли вже вирішили, що будемо там жити, це з дачі переросло в постійний будинок. А сироваріння було для мене тоді як хобі, готувала для родини. Потім продукцію почали замовляти друзі, та навіть з’явилася позначка біля двору «Продам сири». Так люди почали до нас їздити», — зазначає Євгенія Молчанова.
Спочатку під сироварню переоблаштували окрему будівлю, яка була під баню, а потім уже побудували повноцінний цех. Сироварня працює близько двох років, але Євгенія почала цим займатись ще в 2011 році, коли працювала на Алясці.
Першу корову купили на OLX
«Історія появи тварин у нас — це, напевно, найцікавіше. Спочатку нам шкода було баранців, ми їх викупили із сусіднього села, і вони у нас були просто як газонокосарки. Корів тоді ще не було, та й ферми теж. Але нам, як міським мешканцям, здалося, що тримати корову дуже просто — вона їсть траву, дає молоко, і все. Першу корову мій чоловік купив на OLX, це була джерсейська порода. Потім купили другу, третю. Їх десь треба було утримувати, і ми збільшили площу до 10 га», — розповідає господиня.
Коли вирішили будувати ферму та обрали під неї ділянку, виявилося, що раніше, до Другової світової війни, на цьому місці теж була молочна ферма.
«Тобто нічого нового ми не вигадали, а просто опинилися в тому місці, яке треба відтворити по-новому. У першій побудованій фермі зараз знаходяться корови, кози, коні. Наразі завдяки підтримці Проєкту розвитку підприємництва для постраждалого від конфлікту сільського населення в Україні WeProsper, який реалізується ДОГО «Сільськогосподарська консультаційна служба» та ГС «Бізнес Мережа Сільських Жінок» у партнерстві з неурядовою організацією Socodevi, що фінансується урядом Канади, завершується будівництво модульної молочної ферми на 22 голови. Там окремо ще будуть лагуни для фільтрації відходів», — додає Євгенія Молчанова.
В найближчих планах — перехід до карбонового маркування
Власники ферми мають у планах перехід до карбонового маркування. Наразі вони намагаються максимально зменшити негативний слід, який залишає їхнє виробництво.
«У нас замкнутий цикл. Виглядає він так: тварини їдять траву — здобрюють землю — дають молоко. Ми виробляємо сир, залишається сироватка, потім виготовляємо рікоту, брюност, і залишок сироватки повертаємо на ферму. Її вживають поросята та інші тварини, ну і, звісно, залишається багато гною. На сьогодні ми закінчуємо будівництво фільтраційних лагун, де рослини будуть фільтрувати рідкі відходи, а з часом плануємо встановити біогазове обладнання. Сьогодні ж усі відходи стають добривом.
Один сезон ми отримували теплу воду завдяки ямі з гноєм — так, це можливо. Ми викопували величезну яму і туди закладали гній, змійовик із труб + насос для підкачування води. Коли гній перегнивав, грів воду в трубах, і ми отримували теплу воду протягом двох місяців. Або просто в перегній ми підсаджуємо каліфорнійських хробаків і отримуємо біогумус. Завдяки йому відновлюємо структуру ґрунту на нашій території», — розповідає Євгенія Молчанова.
А ще фермери висаджують багато дерев. Колись частина території була сміттєзвалищем, тут навели лад і сподіваються, що зовсім скоро має вирости ліс. Планують висадити мільйон дерев, адже мріють залишити по собі не просто сироварню, тварин, а створити на цьому місці заповідну територію, щоб це була Україна, якою вони її собі уявляють.
«Найскладніше в умовах війни щось планувати. Є певні страхи, що якщо війна буде дуже близько, то все, що ми заробляємо, вкладаємо у будівництво, не буде можливості релокувати, вивезти, це буде майже неможливо. Та водночас ми уявляємо той день, коли настане перемога, це буде зовсім скоро, а отже Україна має бути квітучою, і ми не маємо гаяти часу та можливостей для цього. Не всі ризикнуть їх використовувати, але ми принципово вирішили для себе, що нікуди тікати не збираємось. Тил теж має бути міцний та сильний», — розмірковує фермерка.
Найбільші проблеми: відключення електрики, нестача кормів і місцева влада
Величезна складність виникла на фермі з кормами, особливо з сіном, адже тут не були готові до такої кількості тварин. Підприємці навіть звернулися до сільради, щоб їм виділили в оренду землю, аби прогодувати цих тварин.
«Готові були сплачували податки. Ми, до речі, жодним відтермінуванням не користувались. Навпаки — лише збільшували обсяг сплачених податків цьогоріч у громаду. Так само нам відмовили у допомозі аж в 4 тис. грн, коли збита ракета впала в загін із тваринами, хоча там втрати більше мільйона. Це насправді неприємно і сумно, бо це така собі модель маленької України: якщо ми не можемо тут лад навести, то що можна казати про всю державу. Але з цим теж боремось, подивимось, чим усе закінчиться», — ділиться досвідом Євгенія.
Також найскладнішим за останній час роботи, за словами власниці ферми, було те, що вони майже весь грудень пропрацювали на генераторах та витратили більше 100 тис. грн на паливо.
«Ми не можемо їх відключити, оскільки водопостачання, опалення, приготування кормів на фермі повністю залежать від електроенергії. Сири в підвалі просто зіпсуються, там є обладнання, яке контролює температуру, вологість», — продовжує Євгенія Молчанова.
Але, на її думку, війна зробила їх набагато сильнішими, вони відкрили для себе багато нових напрямів, почали співпрацю з Дніпровським державним аграрно-економічним університетом та НТУ «Дніпровська політехніка», вивчають ветеринарію, навчилися самі запліднювати тварин, підвищили якість молока, зовсім скоро планують відкрити нову молочну ферму, облаштовують кімнату витримки молодих сирів, консультуються з Держпродспоживслужбою та Бюро ідентифікації тварин, адже збереження епідеміологічної безпеки — це дуже важливий момент. Пережили втрати, але отримали значно більше, адже як ніколи раніше знають, що добро завжди повертається.
До речі, про «Зелений гай» за підтримки американської компанії вже знімають документальний фільм. 9 місяців відбуватимуться зйомки, де покажуть все життя ферми.
Тетяна Ярмоленко, AgroPortal.ua
