Я обожнюю тварин, мабуть, більше, ніж людей.
Козокапучино хочете? Екзотична ферма на Київщині з сотнями тварин запрошує на екскурсії
07 серпня 2022, 06:32 9869
Фермі «Пухнастий дзьоб» лише 10 місяців, 5 із яких вона існує в умовах повномасштабної війни і місяць знаходилася в окупації.
Киянка Анастасія Вігурська, в минулому банкір, сьогодні починає свій день в селі з козокапучино (кава з молоком прямо з-під кози) та сотнями свійських тварин.
«Пухнастий дзьоб» — це мініферма, контактний зоопарк для дітей, сімей та івент-зустрічей. Знаходиться у с. Синяк Бучанського району Київської області, відкрилась восени минулого року. П’ять місяців повномасштабної війни і місяць окупації не зламали планів на подальший розвиток ферми.
AgroPortal.ua поспілкувався зі співвласницею ферми «Пухнастий дзьоб» Анастасією Вігурською про мотивацію створення ферми, екзотичних тварин, окупацію та подальші плани.
«До декрету, років 9, я була директором банківського відділення. Під час декрету вела клієнтів онлайн. У чоловіка також був зовсім інший бізнес. Але з початком війни ми стали повноцінними фермерами, уже і сироварами. Закупили заквасок, ферментів, пробую робити сири — виходить», — розповідає фермерка.
У майбутньому хочуть завести корів, щоб було більше молока. «Ми уже купили сироварню на 100 л. Але фізично я все не встигаю. Шукаємо працівника». Зараз на фермі працюють і живуть Анастасія з чоловіком та ще один помічник.
Фермерський блог Анастасія почала вести зовсім незвично, каже, що мусила додати свою родзинку. Тваринок підбирали максимально екзотичних, щоб вражало.
Все почалось із декоративних курей. На сьогодні їх близько 150. Коли сім’я переїхала у приватний будинок, завели декілька курчат, і далі — «як в тумані». Все міське життя відійшло на другий план.
«Коли потроху збільшувались, розуміли, що потрібні все ж тварини для того, щоб продавати і м’ясо. Кози, барани у нас не для м’яса. З’явився малий Бекон (порося), але він став улюбленцем підписників. Навряд чи ми будемо його їсти, я його дуже полюбила. Тому поки питання не вирішене», — розмірковує Анастасія Вігурська.
На сьогодні на фермі 150 кіз та 30 баранів. Кози різних порід: камерунські карликові, американська ламанча, нубійські, найбільш молочна порода — зааненська, альпійські кози та чеські молочні.
«Це все мої емоції — набір такої кількості та різноплановості. Майже всі, окрім камерунських та нубійських, знаходили нас самі. Люди виходили на нас і просили, щоб ми їх купили, оскільки господарі або не могли доглядати, або ж траплялась якась біда з ними», — розповідає власниця ферми.
Близько 30 кіз уже народились на фермі «Пухнастий дзьоб», і вони як домашні тварини — ручні, звичайно, всі з іменами. На вимогу часу є дві кози з іменем Урсула фон дер Ляєн: одна звичайна, друга — з великим вим’ям.
Нещодавно фермери придбали ще й кролів.
Але Анастасія розповідає, що до початку повномасштабної війни тварин було набагато більше, оскільки лише 47 кіз протягом місяця померли від стресу. «Під час активних бойових дій ми мусили ховати вагітних овець та кіз у будинку, щоб не так сильно лякались».
Зараз на фермі 30 баранів, до війни було 50. Курей — близько 30 голів не стало. Фермерка розповідає, що тварини зовнішньо не показують стресу, але їхнє серце не витримує.
Перлина ферми — віслюк Дакота. Наступного року планується, що буде ще один — до пари.
Зараз на фермі проходять безкоштовні екскурсії, одна умова — придбати вироблену продукцію. Сир панір, який власники ферми виготовляють самостійно, коштує 300 грн/кг.
«Це дуже низька вартість, але ми хочемо набрати клієнтську базу. Та й зараз у ближніх селах люди, які були в окупації, не можуть купувати багато сиру», — говорить Анастасія.
Зараз на фермі доїться близько 40 кіз, усі вручну. Вони вже навчені, всі чекають своєї черги. Хоча в березні був жах, згадує власниця ферми. Тварини тільки почали освоюватись на новому місці, постійно грюкотіло, тварини боялись, за день могли не всіх подоїти.
Молоко фермери роздавали людям, які залишились жити в селах під час окупації, в обмін на варення, картоплю чи іншу їжу. «У нас нічого не було тут, ферма не пристосована до того, щоб тут жити. Ми до сьогодні не можемо «наїстися» після того періоду», — згадує Анастасія.
Все, що було на фермі, — тонна кукурудзи, пів тонни вівса і трохи сіна. Все село шукало і віддавало сіно. Рубали ялинки та сосни. Наприкінці вже і свої продукти віддавали.
Фермери дуже вдячні організації UAnimals, оскільки вони заздалегідь дізнались про тварин і почали збирати кошти. Щойно ферма вийшла на зв’язок — відразу привезли сіно і овес: «Ми були у розпачі, не розуміли, що робити далі, тому це було, як ковток повітря».
До війни планували зробити на території ферми фотостудії: одну під відкритим небом, іншу — у приміщенні. Зараз на території ферми Анастасія облаштовує різні фотолокації.
«Ми скупили половину кіностудії, різного реквізиту. На нашій фермі ідеальний запах, все чисто та прибрано. Всі тварини доглянуті й контактні. У нас не сільський, а більш міський стиль із красивими тваринами».
Я втомлююсь фізично, але морально тварини мене дуже заряджають енергією.
Анастасія говорить, що поки не знають, як зимуватимуть. Вже почали готуватись, закуповують запаси їжі для тварин, шукають зерно, вже знайшли постачальника сіна.
Зараз живуть з того, що продають сир та інші молочні продукти. Сир возять раз на тиждень до Києва, також планують налагоджувати відправлення поштою.
Найбільша тривога зараз — щоб не було другої хвилі окупації. І дуже сподіваємося на швидку перемогу. Щоб почати вільно працювати і відновлюватись.
Наталія Помянська, AgroPortal.ua
