Підтримка для рибоводів: що держава та наука можуть зробити для перспективної галузі

Попит на рибу в Україні та світі зростає, тоді як обсяги промислового (або ж «дикого») вилову стабільні чи навіть зменшуються. Водночас нові технології дозволяють аквакультурі вирощувати все більше видів риби, переходити на інтенсивні методи виробництва. В українському секторі працюють понад 4,5 тисячі підприємств.

«Аквакультура є найбільш привабливою сферою діяльності в світі у забезпеченні продовольчої безпеки, — вважає завідувач кафедри глобальної економіки Національного університету біоресурсів і природокористування, професор Наталія Вдовенко. — Нам треба вибудовувати роботу довкола створення додаткової вартості в галузі, починаючи від виробництва якісного рибопосадкового матеріалу і до реалізації якісної, безпечної, конкурентоздатної товарної риби».

Євросоюз: держава як «стейкхолдер»

Як саме це зробити, що сприяє і чого бракує — йшлося на триденному форумі «Aquaculture Business Ukraine 2021», організованому Програмою USAID з аграрного та сільського розвитку — АГРО та Бюджетною установою «Методично-технологічний центр з аквакультури». 

Торік українська аквакультура виробила 18,5 тисяч тонн рибної продукції, тоді як спожито її було в Україні близько 550 тис. тонн, 80% з яких становив імпорт. Українці на рік споживають у середньому 15 кг риби на людину за рекомендованих ВООЗ та ООН 20 кг. Проблема очевидна.

В Україні є успішні підприємства у сфері аквакультури та великі ентузіасти цієї справи. Однак їх може і має бути набагато більше. Ефективна підтримка з боку держави — один із факторів, необхідних для розвитку галузі.

N.B. Українці вирощують рибу та овочі за допомогою аквапоніки

Орієнтиром у цьому українські фахівці називають Євросоюз та його держави-члени.

У ЄС потужна підтримка підприємців у сфері аквакультури здійснюється через профільний європейський фонд. На фінансовий період 2021-2027 років для цього виділено близько 6 мільярдів євро. І це лише з бюджету Євросоюзу, держави-члени також мають свої програми.

Цікавим є досвід Латвії, про який розповів на форумі міжнародний експерт з аквакультури Райвіс Апсітіс. За його словами, існують три напрямки підтримки галузі.

Перший стосується компенсації фермерам збитків, завданих рибоядними птахами чи тваринами. 

Це справді проблема, яка інколи веде до втрати у ставках 50 та більше відсотків продукції. До того ж, хижаків зазвичай занесено до Червоної книги, тож методи боротьби з ними обмежені. Зрозуміло, втрати відчутно впливають на рентабельність господарств. Тож держава компенсує собівартість втраченої риби — щоправда, від фермера вимагається належного документування шкідливої «діяльності» на його водоймах.

Друга можливість для латвійських фермерів — допомога зі згаданих вище європейських фондів. Можна отримати аж 50% вартості реалізації проєкту з аквакультури.

«Це непросто — потрібно розробити проєкт, підготувати фінансовий аналіз, розрахувати прибуток від реалізації продукції, — зауважує Райвіс Апсітіс. — А після отримання коштів і запуску проєкту профільне міністерство веде спостереження за підприємством 5-7 років. Протягом цього періоду фермер має вирощувати заявлені обсяги продукції — якщо менше, то пропорційну частину отриманої допомоги треба буде повернути».

І третій напрямок підтримки фермерів-аквакультурників — це так звані екологічні виплати.

Програма застосовується лише для ставків. Підприємець отримує дотацію за те, аби не переступати обумовлений обсяг урожайності риби з гектару. Наприклад, 206 євро за 200-300 кг, 343 євро — за 500-600. Таким чином упереджують надмірне забруднення водойм кормами для риби. Контракт на такий різновид підтримки підписується на 5 років, і в разі дострокового виходу з нього фермер має повернути отримані компенсації.

Такі є у Євросоюзі. Фактично, держава там — повноцінний і активний учасник розвитку сектору. Або, як інколи кажуть — «стейкхолдер».

Україна: заплановано зменшення деяких мит та компенсації

Українські фермери про такі підходи можуть поки що лише мріяти. До слова, ЄС на сьогодні — найбільший у світі імпортер риби, а в України з ним є зона вільної торгівлі. Тож і орієнтир, і потенційний ринок збуту водночас. Однак для початку українська галузь повинна мати що експортувати. Знову ж, активним гравцем повинна стати держава.

Усі розуміють, що державна підтримка збільшує конкурентоздатність продукції, тоді як її відсутність не лише стримує розвиток аквакультури, а й зрощує ризики для сектору в умовах глобалізації та вільної торгівлі.

«Рибна галузь не стоїть у державних пріоритетах, — висловлює думку виконавчий директор Асоціації виробників аквакультури «Українська аквакультурна спільнота» Юрій Яременко. — І це тоді як Україна має найбільший у Європі потенціал для вирощування гідробіонтів як у внутрішніх водоймах, так і на узбережжях». 

Станом на сьогодні деякі інструменти підтримки українським виробникам аквапродукції все ж заплановано — про них розповів в.о. голови Державного рибного агентства України Олег Баздуганов. Зокрема, запровадження нульової ставки ввізного мита на імпорт комбікормів для інтенсивної аквакультури та на дороговартісне обладнання для індустріальної аквакультури, дотації на кілограм вирощеної риби, компенсацію вартості електроенергії та води.

Тим часом значення аквакультури переосмислюють й інші пострадянські країни.

Наприклад, у Грузії в цьому відбувається нині певний «стартап» — так називає процес головний спеціаліст Національного агентства з охорони навколишнього природного середовища Рамаз Мікеладзе. Там недавно з'явилося нове законодавство у сфері аквакультури. 

«Раніше все розвивалося хаотично, і це не давало можливості підключати крупні інвестиції. Ми два роки працювали над законопроєктом, і нарешті парламент його ухвалив, — розповідає він. — Змогли зацікавити грузинське керівництво, показали формат аквакультури, скільки продукції це може дати. Намагалися зробити так, щоб закон і всі наступні підзаконні акти були би негальмівними, менше бюрократичними, встановлювали би сприятливий для розвитку аквакультури порядок».

Залучення в сектор інвестицій — одне з нагальних сьогоднішніх завдань і для української аквакультури. Адже це означає прихід нових технологій, зокрема з інтенсивного вирощування продукції, зростання експортних можливостей, нові робочі місця. 

Наука: ключ до інтенсивної аквакультури

Аквакультура справді потребує постійного технологічного прогресу. Своєю чергою, для цього потрібні наукові дослідження та розробки. Світовий досвід показує, що тут також критично важливою є роль державних та освітніх установ.

Наприклад, лабораторія інтенсивної аквакультури факультету рибного господарства та охорони вод Університету Південної Чехії успішно працює над вирощуванням судака в рециркуляційній системі. А презентував цей досвід на форумі наш співвітчизник, херсонець Олександр Маліновський, який є членом наукової команди. 

У Латвії наукові дослідження у сфері аквакультури є фактично опосередкованою державною підтримкою виробників. І єдиним не приватним елементом сектору.

«Розробка та впровадження всякого роду інновацій залишається за державою. Адже експерименти та наукові роботи вимагають великих коштів і не завжди завершуються позитивним результатом, — пояснює Райвіс Апсітіс. — З іншого боку, якщо хтось із приватних рибоводів розробить хорошу рециркуляційну систему, то вкладе при цьому в неї стільки грошей, що мотивації ділитися з іншими в нього не буде».

У міністерстві сільського господарства Ізраїлю є департамент аквакультури та рибного господарства — серед іншого, там займаються дослідженнями, навчають новим моделям аквакультури, надають підтримку інвесторам.

«У цьому департаменті працюють високопрофесійні люди, які добре комунікують з фермерами та дослідницькими інститутами у сфері аквакультури, — розповідає експерт Програми Агро Рамі Алон.

Один зі згаданих інститутів — центральна лабораторія зі здоров'я риб, де проводять дослідження з профілактики захворювання риб, якості води, навчають ізраїльських та міжнародних фермерів. Рамі Алон наводить також за приклад Університет Бен Гуріона — одного із найбільших центрів досліджень у сфері аквакультури в Ізраїлі. Вони зосереджені на дослідженнях креветок і риб, мінімізації впливу аквакультури на довкілля, експорті нових технологій. 

Тож налагодити ефективну співпрацю наукових інституцій та бізнесу у сфері аквакультури — одне з найважливіших завдань для України, без якого реалізувати потенціал сектору буде однозначно важко.

«Сьогодні рибогосподарська українська наука переживає не найкращі часи. Багато науковців від'їжджають за кордон, спостерігається відтік кадрів серед молоді», — констатує директор Методично-технологічного центру з аквакультутри Юрій Шарило.

Однак все ж профільна університетська система існує, є чудові фахівці. Спеціальністю «Водні ресурси та аквакультура» готують 15 вищих навчальних закладів (двоє розташовані в окупованому Криму). ВНЗ можуть надавати послуги підприємствам галузі та сприяти її розвитку — як це вже робить, до прикладу, Білоцерківський національний аграрний університет. Незворотні зміни не настали, і українська університетська наука здатна сприяти вітчизняній аквакультурі сповна реалізовувати свій потенціал. Потрібна співпраця з державою та бізнесом.

Ну, а організатори форуму «Aquaculture Business Ukraine 2021» оголосили тим часом конкурс студентських наукових робіт на тему: «Українська аквакультура: шлях до успіху». Їх конкурсанти мають підготувати за результатами заходу, а переможцю обіцяно привабливий приз.

Стаття стала можливою завдяки підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) у рамках Програми USAID з аграрного і сільського розвитку (АГРО), яка виконується компанією Chemonics International. Ця стаття відображає думку її авторів та не обов«язково є офіційною точкою зору USAID чи Уряду США. Докладніше про Програму USAID з аграрного і сільського розвитку (АГРО)

Анатолій Марциновський для AgroPortal.ua