Місце свободи. Як стара хатка перетворилася на туристичний об’єкт

23 липня 2022, 07:00 3426

Джерело: Instagram // Бабусина хатка

Рік тому киянка Анна Сухобрус у селі Ліпляве на Черкащині створила «Бабусину хатку» — проєкт розвитку сільського туризму, який дає можливість повернутися в щасливе та безтурботне, проведене в українському селі дитинство.

Про ідею відродження української архітектури, важливість розвитку сільських територій та туристичний потенціал Черкащини розповіла в прямому ефірі Instagram власниця проєкту «Бабусина хатка» Анна Сухобрус.

Черкаська хатка з історією в 130 років

Проєкт «Бабусина хатка» доволі молодий, а от хатинці — більше 130 років. Її купив мій тато для сімейного відпочинку 15 років тому. На той час я не розуміла всієї цінності цього місця. Ідея проєкту прийшла з роками.

Коли я навчалася в Київському національному університеті ім. Т.Г. Шевченка, темою мого диплому була маркетингова стратегія міста Канева, адже звідти я родом. У 2013 році з’явилася ідея побудувати українське село під назвою Тарасівка. Проте 2014 рік виявився дуже складним, тому цю ідею залишила й більше до неї не поверталася.

Але трапився карантин. У цей час відбулася моя внутрішня трансформація до створення хатки. 

Хатинку я не називаю садибою, оскільки садиба у мене асоціюється з місцем, куди ти можеш приїхати, замовити їжу, переночувати, навколо тебе бігає персонал. У нас такого немає. В «Бабусиній хатці» вам ніхто не приготує їжу, максимум можна подивитися, як печеться хліб чи готується борщ. Я зустрічаю гостей, проводжу екскурсію і їду. Потім лише приїжджаю, щоб попрощатися. Тобто даю можливість людям повністю зануритися в атмосферу нашої хатки.

Догляд за хатинкою специфічний. За карантин мій тато зробив повну реставрацію. Але досі ми не проводимо до неї світло чи воду, я категорично проти комунікацій. Але оскільки гості приїжджають до нас із різних куточків України, постала потреба в місці для ночівлі. Тому ми купили сусідню хатинку, щоб люди могли там залишатися і з комфортом відпочивати.

Коли її обирали, не розрахували свої сили. Ми з татом швидко загораємося і не бачимо всіх потенційних перешкод. Сподіваюся, що до кінця літа ми її покажемо гостям. 

Сьогодні між моментами, коли ти намагаєшся все встигнути, і моментами, коли не хочеться нічого, лише новини. В нашій хатці немає зв'язку, тому я можу абстрагуватися від того жаху, який робить росія в Україні, й не втрачати надію та оптимізм.

Село як місце свободи та збереження традицій

Для мене село асоціюється з шаленою волею, де діти вільні, бо в містах все ж є обмеження через інфраструктуру та рух транспорту. Навіть зараз, коли я виходжу на наше подвір’я, мені важливо, щоб не було нічого зайвого, лише простір, який не обмежує. А ще, тут живуть насправді щирі люди.

Таку ж свободу ми хочемо подарувати нашим відвідувачам. Неважливо, на скільки вони приїжджають — на годину чи на весь день. Ми не об’єднуємо людей у групи, а конкретно віддаємо хатку в розпорядження одній сім’ї чи компанії.

В українських селах зберігається історія, як ніде. Навіть у Каневі, який від нашого села за 12 км, вже не наслідують традиції пращурів. 

Відчути їжу через атмосферу хатки

Центральним об’єктом у хатці є піч. Лише зі сторони здається, що в ній легко готувати. Хочеться сказати, що я печу вже сама, бо раз пробувала, але без бабусі Раї, у якої ми й купили нашу хату, я не справляюсь.

Колись було прийнято, що жінка перед тим, як зайти в хату, просила, щоб її прийняла піч. Я сама це практикувала, використовувала всі методи, щоб налагодити контакт із нею.

Хліб ми з бабусею Раєю печемо щовихідних, зазвичай для себе, але якщо є гості, то він входить у вартість перебування в хатці.

Так само з борщем. Бабусі вже 85 років, а вона все ще прудко витягає баняк з борщем важким рогачем, який не можуть втримати навіть дорослі чоловіки. 

Борщ у печі відрізняється своєю цінністю: щоб його приготувати, потрібно пройти всі етапи: від розтоплення печі до вправного витягування рогачем баняка.


В межах нашого проєкту «Бабусина хатка» я пробувала проводити дегустаційні вечори крафтових продуктів. Чому крафтових? Бо я фанат такої продукції.

В моїй ідеальній картинці виробники самі приїздять у хатку і розповідають про свої продукти. Але в них бракує на це часу. Я ж почала ці зустрічі від зворотного — сама купувала продукти і намагалася про них розповісти. Тому це питання для мене поки що відкрите.


Іванна Панасюк, AgroPortal.ua