Банкротство VS приватні виконавці

17 серпня 2017, 07:27 5434
Микола Струць

З появою інституту приватних виконавців, банки все більше втрачають інтерес до банкрутства як способу погашення заборгованості. Вони вважають, що сумлінний приватний виконавець з мінімальними витратами і в найкоротші терміни зможе стягнути з боржників всі борги, в тому числі шляхом реалізації заставного майна. Але при цьому, вони забувають, що виручених коштів від реалізації такого майна, як правило, недостатньо для повного погашення боргу.

Щоб розібратися так це насправді, чи ні, давайте розглянемо переваги і недоліки стягнення боргів банком з класичного фермерського господарства, що пройшло процедуру реорганізації з КСП.

Припустимо, що у боржника крім кредиторської заборгованості є ще і дебіторська. Частина майна (рухоме, нерухоме) знаходиться в заставі банків, а частина, взагалі не оформлена належним чином як власність боржника. Крім того, деякі борги забезпечені майбутнім урожаєм зернових. І найголовніше, в користуванні боржника знаходяться землі сільгосппризначення орієнтовною площею близько 7 тис. га, термін оренди яких становить мінімум 3 роки.

З огляду на те, що банки не ризикують оформляти за собою право власності на нерухоме майно агропідприємств, за винятком дуже ліквідних об'єктів, ринкова вартість яких набагато вище суми боргу, вони звертаються до суду з позовом про стягнення боргу. У підсумку вони отримують рішення суду, наказ на його виконання і подають його на виконання приватному виконавцю.

У ході примусового стягнення, приватний виконавець має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законом порядку, накладати арешт на кошти та на інші цінності боржника, а також здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та в зв'язку із виконавчим провадженням.

При цьому, звертаємо Вашу увагу, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» (далі — Закон) повноваження приватного виконавця мають обмеження.

Зупинимося на обмеженнях, що стосуються виконання рішень про стягнення. Так, згідно статті 5 Закону приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім:

- рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету;

- рішень, за якими боржником є юридична особа, примусова реалізація майна якої заборонена відповідно до Закону;

- рішень, за якими стягувачами є держава, державні органи;

- рішень, які передбачають вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності.

Крім того, протягом першого року зайняття діяльністю приватного виконавця, приватний виконавець не може здійснювати примусове виконання рішень за якими сума стягнення становить 20 та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

Додаткові обмеження містяться у положеннях статті 24 Закону, які визначають суму стягнення яку може здійснювати приватний виконавець у залежності від його досвіду та мінімального розміру страхової суми за договором страхування цивільно-правової відповідальності приватного виконавця.

Але не дивлячись на ці обмеження, в процесі примусового стягнення через виконавчу службу, всі виявлені і виручені грошові кошти боржника направляються на погашення вимог лише одного кредитора-стягувача, так як для приєднання інших кредиторів їм необхідно пройти судову процедуру стягнення і отримати рішення суду, а в разі банкрутства — достатньо подачі в суд заяви до кредиторських вимог, строк виконання яких, можливо, ще навіть і не настав.

Наявність декількох кредиторів дасть можливість розподілити між ними поточні витрати, тим самий збільшивши суму погашення боргу.

Але це не єдина перевага процедури банкрутства:

- в процедурі банкрутства вводиться мораторій на погашення вимог кредиторів, що дає можливість зберегти майно боржника і при необхідності продати його, як ЦМК на більш вигідних умовах ніж окремими лотами;

- в процедурі банкрутства також є можливість накладення арешту на майно боржника, з метою заборони його реалізації в слідстві недобросовісних дій керівника боржника;

- в процедурі банкрутства можливе усунення керівника боржника і призначення на його місце арбітражного керуючого, який буде діяти від імені боржника, маючи при цьому право на подачу позовів про стягнення дебіторської заборгованості, визнання договорів про відчуження майна боржника недійсними та інші дії, спрямовані на пошук і повернення активів;

- враховуючи, що серед кредиторів боржника-агропідприємства є також підприємства аграрного сектору економіки — не виключена можливість проведення кредиторами санації боржника за рахунок власних коштів і обробки земельного фонду, що знаходяться в користуванні боржника.

І це далеко не вичерпний список.

Приклад із нашої практики: у ході однієї із чергових справ про банкрутство під час проведення ліквідаційної процедури ліквідатор виявив первинні документи на нерухомість, що не була зареєстрована належним чином. Після закінчення процедури оформлення права власності на дане майно воно було успішно реалізовано на публічних торгах за максимальною ціною, а виручені кошти були спрямовані на погашення вимог кредиторів.

Провести такі дії ні приватний, ні державний виконавці не мають права, що є додатковою і суттєвою перевагою процедури банкрутства.

P.S .: Якщо ви все-таки впевнені, що банкрутство — це щось жахливе, значить ви поки що не знайшли для нього раціонального застосування!

Микола Струць, партнер IMG Partners, арбітражний керуючий, адвокат

Думка автора може не збігатися з думкою редакції. Відповідальність за цитати, факти і цифри, наведені в тексті, несе автор.