Дисфункції та «новації» української кооперації

На його думку «виробничі кооперативи у сільському господарстві не можна вважати перспективними утвореннями, що відповідають стратегічним цілям ринкової трансформації аграрного сектору. Їх поширення є тимчасовим явищем — атрибутом перехідного періоду, здатним лише певним чином послабити соціальну напругу ринкової трансформації сільського господарства шляхом псевдоеволюційного здійснення аграрних перетворень. Слід очікувати на поступове зменшення кількості й економічної значимості виробничих кооперативів у сільському господарстві, їх подальшу трансформацію в інші, більш адекватні ринковій економічній системі організаційно-правові форми сільськогосподарських підприємств».  

Відімруть, кануть у небуття, то й навіщо про це писати, запитаєте ви. Справедливо, якби не декілька але…

Та про все послідовно.

Потрапив до мене статут одного сільськогосподарського виробничого кооперативу. Реального. З однієї з Прикарпатських областей. Але кооперативів з подібними статутами є чимало, тому будемо називати все це просто СВК (сільськогосподарський виробничий кооператив).

Здавалося б, що за несподіванки можуть бути у статуті СВК, адже є Примірний статут СВК, що затверджений наказом Мінагропроду № 1 від 8 січня 2014 р. Бери, вставляй слова у місця пропусків…

Ой, недарма Пушкін писав про те, скільки нам дивовижних відкриттів готує просвіти дух…

Місто йде на порятунок села

Одразу впадає в око те, що з трьох засновників СВК, двоє є жителями обласного та районного центрів.

Відповідно до ЗУ «Про сільськогосподарську кооперацію», СВК утворюється шляхом об’єднання фізичних осіб, які є виробниками сільськогосподарської продукції, для провадження спільної виробничої або іншої господарської діяльності на засадах їх обов’язкової трудової участі з метою одержання прибутку.

ЗУ «Про сільськогосподарський перепис» визначено, що  виробниками сільськогосподарської продукції є ті фізичні особи, які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні чи землі сільськогосподарського призначення, чи сільськогосподарських тварин.

Що тут дивного, скажете… Жили собі хлопці в місті та якось відчули, що село треба рятувати… А тут ще батьки у спадщину земельні паї залишили… Чи може колись, в молоді роки, «вишивали» на тракторі колгоспному та пай отримали, а потім вже в місто чкурнули… А тепер повернулися… Склали паї докупи та вирішили гарувати разом (трудова участь ж бо обов’язкова в СВК) від зорі до зорі з метою одержання прибутку — треба ж заробляти, жити…

Все правильно, чого тільки не буває в житті…

Овації!!!

Хлопці-меценати

При подальшому вивченні статуту СВК у голові починає крутитися пісенька гурту «Дивні» з такими словами: «А чо’ мені нічо’ сказати ти не хоч’, А чо’ мені ти тіко голову морочиш»…

Мета участі у виробничому кооперативі — одержання прибутку. Тобто, член кооперативу створює СВК і працює в ньому особисто задля прибутку. Стаття 23 ЗУ «Про кооперацію» передбачає, що виробничі кооперативи провадять господарську діяльність з метою одержання прибутку. Інші кооперативи надають послуги своїм членам, не маючи на меті одержання прибутку. Якщо член кооперативу не отримує прибутку, то стає нікчемною мета його участі у кооперативі. Здається, зрозуміло все…

А у статуті «нашого» СВК записано, що «виробничий кооператив, здійснюючи свою діяльність, не ставить за свою основну мету отримання прибутку». Таким чином, ця норма статуту СВК суперечить як самій природі виробничого кооперативу, так і нормам Закону.

Дивні хлопці якісь! Мабуть, меценати…. Чи голову морочать?

Розбираємося далі…

Бальзак, ілюзії та кооператив

«У Парижі годі зберегти хоч якісь ілюзії…. Тут з усього беруть данину, тут усе продається, усе фабрикується — навіть слава...», — писав Оноре де Бальзак у романі «Втрачені ілюзії».

Читаючи далі статут СВК, все більше розумієш геніальність французького романіста.

Відповідно до статті 35 ЗУ «Про кооперацію», кооперативні організації (до яких відноситься й «наш» СВК) гарантують своїм членам та найманим працівникам оплату праці відповідно до фаху, кваліфікації та особистого трудового внеску, обіцяють належні умови праці, а також забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством.

Оскільки, відповідно до Закону, члени  виробничого кооперативу зобов’язані брати трудову участь у його діяльності, то можна передбачити, що більшість працівників — це члени кооперативу, які за свою працю отримують заробітну плату. А фахівців, яких не вистачає, добирають з тих, хто не є членом кооперативу. Здавалося б, що також все зрозуміло й логічно. Та не поспішайте з висновками…

Робимо ще одне відкриття: у статуті «нашого» СВК записано, що для виконання статутних завдань і цілей Кооператив залучає до роботи за трудовим договором осіб, які не є членами кооперативу. Така статутна норма СВК суперечить природі виробничого кооперативу (самостійне створення робочих місць його членами), а також не корелюється з законодавством, оскільки у статті 35 ЗУ «Про кооперацію» йдеться про те, що для здійснення мети і статутних завдань кооперативна організація може залучати до роботи за трудовим договором осіб, які не є її членами.

Чому хлопці так фабрикують статут СВК?

Тепер інша дивина. Відповідно до п. 165.1.48 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються кооперативні виплати члену виробничого сільськогосподарського кооперативу. От наші «кооператори» й зметикували, як взяти данину з кооперативної ідеї. Як? А дуже просто: вирішили замінити зарплату кооперативними виплатами. Тому у статуті записали, що СВК зобов’язаний здійснювати щомісячні кооперативні виплати.

Але ж у ЗУ «Про кооперацію» (стаття 26) все виглядає трохи інакше: «кооперативні виплати — частина доходу, що розподіляється за результатами фінансового року між членами кооперативу пропорційно їх участі в господарській діяльності кооперативу у порядку, визначеному рішенням вищого органу управління кооперативу». Це означає, що кооперативні виплати здійснюються один раз у рік.

А ще, відповідно до Закону, кооперативні виплати до оплати праці не належать.

Тому наші хвацькі хлопці вирішили: працюючим членам кооперативу зарплату не платити. Точніше, замаскувати їхню заплату під щомісячні кооперативні виплати…

Бо на рівень кооперативних виплат зменшується база оподаткування…

Бо не треба платити єдиний соціальний внесок…

І байдуже, що працюючи в СВК, член кооперативу позбавлений пенсійного забезпечення, соціального страхування, бо, де-юре, він там не працює….

Незрозумілим залишається принцип нарахування кооперативних виплат, якщо нема участі членів кооперативу у господарській діяльності…

А кому ж йде економія? Загадка чи ні?

А ми думали, що то романтики… Починаємо втрачати ілюзії…

Гібрид

Гібридною може бути не тільки війна, а й кооператив.

У статуті «нашого» СВК метою діяльності визначається збільшення доходів своїх членів шляхом надання їм послуг. Та, даруйте панове, ви щось наплутали! Таке визначення може бути справедливим для сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу. І, в жодному разі, не для СВК.

Чому ж тоді не зареєструвати сільськогосподарський обслуговуючий кооператив?

Наберіться терпіння — далі ще буде…

А ще у Статуті СВК зазначено, серед іншого, що предметом його діяльності є міжнародні перевезення пасажирів. А чого б і ні? Якщо утримання корів приносить такий дохід членам СВК, що вони можуть дозволити собі щотижневі поїздки чи то у Ніццу, чи в Дубаї… Ой, як потрібні тоді міжнародні перевезення!

Внесок у кооперативну теорію

Стаття 14 ЗУ «Про кооперацію» передбачає, що асоційований член користується правом дорадчого голосу в кооперативі. Дорадчий голос означає, що асоційовані члени не можуть брати участь в управлінні кооперативом, де рішення приймаються шляхом голосування. У статті 4 цього ж Закону закладено, відповідно до міжнародних кооперативних принципів, норму: один член кооперативу — один голос.

Одним же із пунктів статуту «нашого» СВК передбачається, що асоційований член кооперативу має право на голосування на загальних зборах за принципом «один асоційований член кооперативу — один голос». Інший пункт свідчить, що асоційований член СВК може бути обраним в органи управління кооперативу.  

Такі норми статуту СВК можна вважати «внеском» у кооперативну теорію, коли ухвальний і дорадчий голос мають однакову силу. Може запропонувати такі новації Міжнародному кооперативному альянсу? Єдине, що турбує — це суперечить здоровому глузду…

Кому і чому потрібні привілеї

Поміркуємо, для чого у статуті СВК закладено різні дивні привілеї…

Якщо ініціатори створення СВК мають право набувати статусу асоційованого члена…

Якщо асоційованих членів, шляхом статутних норм, урівняли в праві на управління СВК з «дійсними» (не асоційованими) членами…

Якщо відповідно до ЗУ «Про кооперацію», при ліквідації кооперативу асоційований член кооперативу має переважаюче, порівняно з членами кооперативу, право на одержання паю…

Якщо кооперативні винахідники записали у статуті СВК норму про те, що асоційований член має право у разі ліквідації кооперативу отримувати першочергово не тільки свої паї, а ще й відповідні частки доходу на паї… То це означає, що кооперативні ініціатори фактично перетворили СВК у власне підприємство.

Скажете, дурня якась… Чому не створити одразу оце приватне підприємство (ТОВ, АТ)?

А зменшення бази оподаткування?!

Та й зарплату можна платити асоційованому члену!

Не поспішайте! Далі — більше…

Хитрощі для переваг

У Статуті СВК так багато дивних норм…

Новоявлені кооператори вирішили записати, що голос голови кооперативу на загальних зборах при рівності голосів є вирішальним, хоча це суперечить законодавству.

Статут містить норму про входження до Правління кооперативу асоційованих членів, що також суперечить законодавству.

У Статуті СВК записали також про те, що виконавчий директор може не бути членом (асоційованим членом) кооперативу. Може бути. А може не бути. От так.

Але у статті 15 ЗУ «Про кооперацію» чітко вказано, що виконавчий директор не може бути членом кооперативу. Членство виконавчого директора у кооперативі — це конфлікт інтересів кооперативу і директора. Заборона на членство директора у кооперативі — це бар’єр на шляху приватизації кооперативу менеджментом…

А далі — більше. Наші «кооператори» вирішили включити асоційованих членів до складу ревізійної комісії. Що також не корелюється із законодавством.

Неправомочні повноваження асоційованих членів розкидані по всьому статуту СВК. Але, якщо зірки запалюють — значить, це комусь потрібно…. Значить, хтось хоче, щоб асоційовані члени керували СВК.

У статуті СВК записано, що рішення загальних зборів приймається простою більшістю голосів. І все. Хоча у ЗУ «Про кооперацію» записано, що рішення загальних зборів кооперативу про прийняття, внесення змін до статуту, вступ до кооперативного об'єднання або вихід з нього та про реорганізацію або ліквідацію кооперативу вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як 75% членів кооперативу, присутніх на загальних зборах кооперативу. З інших питань рішення приймаються простою більшістю голосів членів (уповноважених) кооперативу, присутніх на його загальних зборах.

Можна було б ще довго перераховувати «дивності» кооперативного статуту «нашого» СВК… Але мусимо перейти до найцікавішого…

Де корова?

А найцікавішим є те, як організовано діяльність кооперативу.

Отже, у такого собі сільського господаря Петра у хліві є корова. Петро корову годує, дружина корову доїть, а молоко на ринок возять. Все їхнє: і корова, і молоко, і гроші за продане молоко.

І тут приходять хлопці з СВК і говорять: «Петре, а гайда у кооператив!»

«А для чого мені це?», — перепитує Петро.

«А для спільного виробництва продукції сільського господарства (тобто, молока) на засадах обов’язкової трудової участі у процесі виробництва», — відповідають поважно. І пропонують передати корову як пайовий внесок у кооператив. І відповідний акт прийому–передачі паю про це підписати. В акті тому записано, що Петро передає, а кооператив приймає і зараховує у пайовий фонд корову згідно опису за ціною, визначеною рішенням перших (ціну визначили вже засновники) загальних зборів.

Запитаєте, а що тут цікавого? Колгосп колгоспом. Проходили вже… Передасть корову Петро в СВК. Господарку свою закине. Стане таким собі сільським пролетарем, що буде ходити у спільний корівник працювати. У кожного свій вибір.

І знову не спішіть, бо найцікавіше таки далі...

Тільки Петро підписав оцей акт, як йому кажуть: «Петре, а тепер підпиши договір на утримання корови».

А в тому Договорі записано: для спільного виробництва продукції сільського господарства (тобто, молока) на засадах обов’язкової трудової участі у процесі виробництва в порядку та на умовах, визначених цим Договором, кооператив зобов’язується передати, а Петро зобов’язується прийняти корову на утримання згідно опису. А далі опис Петрової корови. Тобто, корову Петрові віддають назад! Ні, неправда, не віддають, бо право користування коровою Петро передав СВК. Значить, і молоко його крови тепер належить не Петру, а СВК. Петро буде тільки корову доглядати. І за це доглядання кооператив буде виплачувати Петрові не зарплату (що було б логічно), а кооперативні виплати.

Та й корова Петра ні у який спільний хлів не переїжджає. Стоїть, де стояла.

Петро зобов’язаний утримувати корову у належному стані, слідкувати за її здоров’ям, що він й так робив. А ще зобов’язаний здавати СВК молоко належної якості.

А СВК за це щомісячно виплачує Петрові кооперативні виплати пропорційно кількості та якості надоєного кооперативного молока від даної корови згідно акту виконаних робіт. Про те, що це замасковані зарплати, ми вже говорили теж…

Отак СВК, не маючи ферми, не маючи корів, не створивши жодного робочого місця (окрім як для себе улюблених та своїх компаньйонів) стає виробником сільськогосподарської продукції, отримує доступ до програм державної підтримки, а його організатори купаються у променях слави передовиків аграрного виробництва

Правда, СВК зобов’язується оплачувати послуги ветеринара та послуги з осіменіння худоби. Але якщо корівка захворіла, то СВК тут же розриває договір з Петром. А що, зручно...

Що змінилося, запитаєте? Не запитаєте, бо починаєте вже розуміти сутність такого кооперативу

Хочеться порадіти за Петра, бо він отримав «канал збуту» молока. Але воно тепер не його... А якщо правління СВК виявить, що Петро комусь іншому продає молоко, то договір буде розірвано…

Епілог

Лев Толстой писав, що «головна перешкода на шляху до істини — не брехня, а подоба істини». Отак і наші пронирливі «кооператори»: буцімто й кооператив створили, а насправді — не кооператив, а подобу кооперативу, прикриття для не зовсім порядного власного бізнесу. 

Такі «кооперативи», на думку професора Віталія Зіновчука, вводять в оману потенційних кооператорів, сіють серед них сумніви про доцільність вибору кооперативної форми групових дій. Існування псевдо-кооперативів, вважає пан професор, також дає підстави для необ’єктивної оцінки економічної і соціальної ролі кооперації, деформує суспільну думку про її сутність і можливості, дискредитує кооперативній рух, підриває авторитет справжніх кооперативів. Псевдокооперативи, націлені на отримання прибутку, як правило, ігнорують соціальне призначення кооперації, а державна фінансова підтримка комерційних структур під виглядом кооперативів створює підґрунтя для корупції і тіньових схем. У результаті відбувається втрата динаміки та зниження ефективності ринкових перетворень.

Що порадити власнику корови Петру? Тримайтеся подалі від таких «кооперативів». А ще краще прикупіть ще одну корову, об’єднайтеся з односельцями, організуйте справжній, а не фіктивний кооператив.

І наостанок: як реєстраційні органи могли зареєструвати з таким статутом цей СВК?

Хочеться сподіватися, що «наш» СВК з таким статутом — виняток. Та якось не виходить. Особливо, коли читаєш у такому доволі виваженому документі як Єдина комплексна стратегія розвитку сільського господарства та сільських територій на 2015-2020 рр. про необхідність скасування обмежень щодо членства у виробничому кооперативі (читай: членства юридичних осіб).

Навіщо нам оці дисфункціональні утворення, та ще й з такими статутами?

Рost scriptum

Цих та інших кооперативних «новацій» могло б і не бути, якщо б в Україні була інституція, що опікувалася б сільськогосподарськими кооперативами. Створили ж у Грузії «Агентство з розвитку сільськогосподарських кооперативів» як юридичну особу публічного права в системі Міністерства сільського господарства і справа різко зрушилася з місця: близько півтисячі сільськогосподарських кооперативів сьогодні працює тут. Агентство не тільки допомагає кооперативам ставати на ноги, а й проводить їхню реєстрацію, контролює діяльність, що унеможливлює існування подібних новацій.

На відкритті виставки АГРО-2016 Міністр аграрної політики та продовольства України говорив про те, що підтримка малих фермерів буде реалізована у контексті кооперації. То може варто було б придивитися до грузинського досвіду, який ще так донедавна був у великій пошані у вітчизняного політичного бомонду?

Роман Корінець, президент Національної асоціації сільськогосподарських дорадчих служб України