Фермерство — національний капітал — суверенна державність

Видатний український науковець Сергій Подолинський із цього приводу довів, що кожна людина є вмістилищем енергії й чим більше людей — тим більше енергії. Джерелом енергії для людини є насамперед продовольство. Тож коли ми його продаємо, то стимулюємо енергетику інших народів. Фактично Україна є світовим постачальником енергії, сприяє зростанню населення інших країн, зокрема, в перенаселених Китаї, Індії, Єгипті тощо.

Підсумковим показником розвитку нації можна вважати демографічну ситуацію в країні. Саме національний капітал є скерованим на позитивний демографічний розвиток. Однак у зв’язку з катастрофічним скороченням населення в Україні на тлі низького рівня тривалості життя напрошується висновок про недостатність тут національного капіталу.

Поняття «національний капітал» включає в себе передовсім фінансові ресурси, а також природні ресурси та всі рухомі й нерухомі засоби всіх форм власності, що знаходяться на території країни, та операції з ними. Якщо сучасна державність — це засіб для процвітання нації, то національний капітал — це матеріальна основа для побудови суверенної державності. Основою народовладдя є середній клас, а в аграрній країні це фермерство. Фермерський устрій як масовий формує національний капітал та є економічною базою незалежної держави. Відтак, аграрна галузь України як вагомий фактор у процесі формування національного капіталу є основою національної продовольчої та енергетичної безпеки в умовах глобальної цивілізаційної конкуренції народів та їхніх держав. Оскільки така конкуренція між націями й державами посилюється, провідні країни вдаються до протекціонізму. В продовольчому й енергетичному секторах це найчастіше роблять США й Росія, та навіть ЄС, з яким інтегрується наша країна, надає обмежений доступ до свого ринку. В цій глобальній конкуренції Україна опинилася на передньому краї, тому перебуває в ув’язці економічного змагання держав-лідерів завдяки своєму географічному розташуванню та природно-кліматичним умовам. Завданням нашої влади є забезпечення максимального впливу на відповідність видів діяльності в аграрній  галузі природно-кліматичним умовам, а не так, як є нині, — з креном у бік монокультур.  

Важливо не тільки збільшувати виробництво національного продукту (зерна, олії, шроту тощо), але й виробляти його з великим рівнем доданої вартості, насамперед на внутрішній ринок, та з підвищенням експортного потенціалу (можна провести аналогію з гаслом «Експортувати або померти», яке пов’язують з планом Маршалла). Оскільки країни поділяються на високотехнологічні й сировинні, проблематику наявності національного виробника в аграрній галузі розглядають, закликаючи відійти від сировинного типу економіки та припинити працювати на інші країни, натомість виробляти продукти глибокої переробки для себе та повністю відмовитися від імпорту енергоносіїв чи принаймні вийти на позитивний баланс торгівлі ними. Деякі експерти-економісти відзначають, що результативна співпраця влади й бізнесу має виходити тільки з вітчизняних пріоритетів на противагу хибному прагненню бути «гарантом світової продовольчої безпеки». Робиться висновок, що випереджальний розвиток галузей спеціалізації в міжнародному географічному розподілі праці завдяки фермерському розмаїттю забезпечить  профіцит державного бюджету України, який частково має бути спрямованим на розвиток сільської місцевості та аграрної галузі як основи продовольчої й енергетичної та в цілому національної безпеки країни. Крім того, сільське населення, залучене до масового фермерства, формуватиме національний дух і стане природним джерелом розвитку та стійкості нації в глобалізованому світі. У такому контексті актуальним є правильність вирішення питання землі, а саме — на користь масового господарювання на ній.

Норвезький економіст Ерік Райнерт, автор бестселера «Як багаті країни забагатіли і чому бідні лишаються бідними», сказав про Україну так: «У вас прекрасна земля. Але вона ніщо без людей. Вам треба захищати свою територію. І найкраща система безпеки — це щоб на землі жили багаті люди».

Микола Шкурко, генеральний директор ТОВ «Просвітньо-виробничо-комерційна фірма «Сяйво», голова Ради директорів Громадської спілки «Асоціація розвитку льонарства і коноплярства України»