Інноваційний прорив в агро неможливий без нових підходів в освіті та науці

Погоджуюсь, проблем реально багато, і вони накопичуються з кожним роком все більше і більше. Хвиля науково-технологічного прогресу, що накрила, як цунамі, український аграрний бізнес, проходить повністю поза межами наших закладів освіти і науки. 

Б'ючи щороку рекорди з урожайності зернових і олійних культур та нарощуючи агроекспорт, ми постійно говоримо про земельну реформу, фермерство, фінансування та повністю забули про людський капітал. І це є надзвичайно небезпечно для подальшого розвитку агросектору України. 

У далекому 1995 році, будучи студентом 4-го курсу Національного аграрного університету, я вперше потрапив до Берлінського університету ім. Гумбольдта, який до об'єднання Німеччини знаходився на території колишньої НДР. Мій перший шок від перебування на факультеті сільського господарства і садівництва важко передати словами. Обдерті столи і стільці, майже неопалювані й прогнилі аудиторії, ремонти в корпусах останній раз робилися до війни. 

Фасади будівель були пронизані кулями, а у дворі факультету в один із корпусів, очевидно, потрапила бомба, і він стояв напіврозвалений з 40-річною березою посередині. На цьому контрасті територія та будівлі аграрного університету міста Києва виглядали райським садочком. На мої запитання до німецьких колег, чому ви нічого не робите, відповідь була завжди одна і та сама: у нас немає коштів, та і це не настільки зараз важливо, нам важливо повністю змінити систему освіти і наповнити її сучасним курикулумом, запрошуючи якісну та дорогу професуру. І їм це вдалося. 

Чому ж не вдається нам та що треба змінити?

1. Тотальна забюрократизованість процесу освіти.

Про феномен нової української бюрократії в освіті, яка наклалася зверху товстою плівкою на запліснявілу радянську бюрократію, можна говорити вічно. Назву лише один із них. Навчальні заклади щоквартально захищають штатний розклад в Міносвіти. Кількість викладачів базується на кількості студентів. Якщо ж навчальний заклад вигнав студентів, то їм треба скоротити відповідно кількість викладачів. В результаті маємо абсолютно невмотивованих студентів, бо вони недоторкані в цій системі, та викладачів, які не розуміють, як довго вони протримаються на роботі.  

Вихід: дати повну автономію навчальним закладам як щодо наповнення процесу навчання, так і щодо формування фонду оплати праці.

2. Ремонтуємо фасади, не думаючи про наповнення.

Дуже часто керівництво навчальних закладів звертається за допомогою. В абсолютній більшості звернень мова йде про надання допомоги на відновлення матеріально-технічної бази. Складається таке враження, що наші викладачі свято вірять, що побачивши новий фасад будівлі, наші діти всі передумають їхати до Польщі й залишаться навчатися в Україні. Так воно не працює.

Вихід: треба спочатку змінити навчальний процес і зробити його привабливим для студентів і бізнесу. Дивимося і вчимося разом з проектом «Агрокебети» в НУБіП.

3. Розробляємо патенти, не думаючи про інновації.

У нас сотні патентів і винаходів — часто чую такі слова, які мають говорити нам про наукові успіхи аграрного університету. Людоньки, розробити і зареєструвати патент та запровадити комерційно успішну інноваційну розробку — це абсолютно різні речі. Замість тисячі патентів краще зробити один якісний продукт і комерціалізувати його.

Вихід: університети мають створити офіси інновацій, проводити свої хакатони, зробити проектну групу по роботі з клієнтами!  

4. Тішимося, купуючи дорогу техніку, не думаючи, хто завтра буде нею оперувати.

Десять останніх років прибуткового аграрного бізнесу в Україні дозволили багатьом аграріям суттєво технічно переоснаститися. Зараз обприскувачі по 500 тис. євро за одиницю не лякають вже навіть дрібного виробника, не говорячи про великих. Сучасна техніка запакована великою кількістю інноваційних розробок. І тут виявилося, що у нас немає кваліфікованих операторів, і не лише їх. Немає теслярів, слюсарів, операторів машинного доїння тощо. Випускники вищих навчальних закладів не хочуть повертатися в село, та й після вузу непрестижно йти працювати трактористом, а професійна освіта знаходиться в плачевному стані.

Вихід: просити аграрний бізнес взяти колишні профтехучилища або в довгострокову оренду (концесію), або за одну гривню продати з чіткими інвестиційними умовами та можливостями щодо підготовки сучасних кадрів за рахунок бізнесу.

5. Базікаємо про розвиток фермерства, не виховуючи молодь жити на селі.

Майже всі українські політики люблять розповідати казки про альпійську корову з шоколадки Milka в українських степах, і що це все нам принесе фермерство. Правда криється в іншому. В Європі фермерство — це стиль життя, і за підтримку цього стилю життя платники податків готові ділитися своїми доходами. На відміну від Європи у нас фермерство — це бізнес. А бізнес — це завжди ризик. У нас багато молодих людей, готових стати фермером з необхідним набором знань та з усіма ризиками? Не думаю.

Вихід: замість розмови про розвиток малого та середнього бізнесу і проїдання донорських коштів нам треба заразити нашу молодь вірусом підприємництва ще в навчальних закладах. Тоді і тільки тоді у нас з'являться фермери нового ґатунку.

До речі, у Берліні лише через 20 років після об’єднання відремонтували корпуси Університету ім. Гумбольдта. Перед цим вони увійшли з багатьох спеціальностей до кращих університетів Європи і збільшили в рази свій бюджет.

Алекс Ліссітса, президент асоціації «Український клуб аграрного бізнесу», генеральний директор ІМК