Уявімо ситуацію: в 90-х фермерське господарство отримує у постійне користування дві ділянки загальною площею 46 га, а майже через 20 років цю землю роздають 22 різним власникам. Дізнається про це фермер випадково — під час спроби присвоєння земельній ділянці кадастрового номеру і внесення відомостей до Державного земельного кадастру.
Важливо: 11 ділянок із спірних 22 встигають продати, а фермерське господарство, яке подало позов до суду, було припинено на підставі судового рішення, за позовом податкової інспекції через неподання податкової звітності.
У спорі щодо землі суди першої та апеляційної інстанції фермера не підтримали, але Верховний Суд 2019 року повернув справу на новий розгляд з таких причин:
Після цього суди першої та апеляційної інстанції позов фермера задовольнили. Але Верховний Суд, до якого зі скаргою вже звернулись покупці спірних ділянок, підтримав останніх. Чому так вийшло — проаналізуємо рішення Суду від 10 січня 2024 року у справі № 381/534/18 (провадження № 61-14071 св 21).
Верховний Суд із посиланням на Земельний Кодекс у редакції від 22 червня 1993 року, яка діяла на момент створення СФГ, зробив висновок, що на момент надання земельних ділянок фермеру, земельні ділянки на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не просто громадянину України, а зі спеціальною метою (умовою) — створення в подальшому селянського (фермерського) господарства. До того ж за положенням чинного на той момент законодавства не створення такого СФГ могло бути підставою для припинення речових прав на таку земельну ділянку.
Також Суд, з огляду на набуття чинності Законом України від 19 червня 2003 року № 973-IV «Про фермерське господарство», зазначає, що законодавством було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи:
«Одержання громадянином державного акту, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов'язувало таку фізичну особу надалі подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ».
Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ, — наголошується в рішенні.
Зважаючи на законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується винятково для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб, — зазначають судді.
Отже, резюмують судді, передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства. Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник.
З урахуванням редакції ЗК України на момент припинення СФГ Суд зазначив, що право громадян та приватних юридичних осіб на використання земельних ділянок на підставі права постійного користування законодавством не було передбачено.
Таким чином, на думку Суду, з моменту внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення СФГ право постійного користування господарством земельними ділянками вважається припиненим:
«З припиненням права постійного користування землею СФГ на підставі пункту «в» частини 1 ст. 141 ЗК України усі абсолютні права (право власності) на зазначені земельні ділянки поновлюються у її попереднього власника (держави або територіальної громади)».
Як наслідок, із поверненням земельних ділянок та прав на неї (поновлення прав) до відповідного власника належний орган державної влади або місцевого самоврядування, виконуючи функцію розпорядника землі, має право розпоряджатися вказаними земельними ділянками, — зазначається в рішенні.
Таким чином, із припиненням СФГ у цієї юридичної особи припинилося і право постійного користування земельними ділянками, а правонаступництва не відбулось, тож фермер жодних суб'єктивних цивільних прав на спірні земельні ділянки не набув.
Помилка судів попередніх інстанцій, на думку ВС, полягає в тому, що вони не врахували: право постійного користування земельними ділянками, наданими позивачу для ведення селянського (фермерського) господарства, пов'язане саме з наявністю у селянського (фермерського) господарства діючого статусу юридичної особи, а тому після припинення СФГ у фермера припинилося право постійного користування спірними земельними ділянками.
Пропонувати перевірку юристами усіх документів на землю — банально, але ефективно. Як мінімум, не завадить перевірити стан документів на момент набуття чинності Законом України від 19 червня 2003 року № 973-IV «Про фермерське господарство». Окремо наголосимо, що у зв’язку зі зміною законодавства та судової практики, наразі наявна можливість реєстрації прав на землю фермерськими господарствами, права на яку були набуті фізичними особами — засновниками таких ФГ (СФГ).
Думка автора може не збігатися з думкою редакції. Відповідальність за цитати, факти і цифри, наведені в тексті, несе автор.