Укроліяпром направить уряду пропозиції для збільшення переробки олійних
Мільйони, які могли б залишитися в Україні: чому треба стимулювати переробку олійних
28 квітня 2025, 13:30 246
Степан Капшук Ми постійно акцентуємо: щоб вистояти у війні на виснаження, українська економіка має стати більш ефективною. Раціонально використовувати ресурси, збільшувати додану вартість, генерувати більше грошей на оборону і підтримку наших людей. На прикладі переробки олійних культур я доведу, що в нас все для цього є. Бракує тільки залученості з боку держави.
Втрачені можливості
Україна здатна вирощувати понад 24 млн тонн олійних культур. Основні з них — соняшник, ріпак і соя. Власними потужностями Україна переробляє майже весь урожай соняшнику, експортує готову продукцію — цінні олію та шрот.
З соєю і ріпаком ситуація дзеркальна. У 2024/2025 маркетинговому році ми переробили 2,3 млн тонн сої, а експортували — 3,8 млн тонн. З ріпаком ще гірше: 0,5 млн тонн і 3,2 млн тонн відповідно. За розрахунками «Укроліяпром», якби оці мільйони тонн сировини (у загальному 7 млн тонн) були перероблені в Україні, а не експортовані за кордон, ми отримали б до ВВП щонайменше $420 млн. І це без урахування стимулів для суміжних галузей — будівництва, транспорту, енергетики, нових робочих місць, податків врешті-решт.
Для порівняння, $420 млн — це більше, ніж за три роки повномасштабної війни на потреби війська зібрав найбільший в Україні благодійний фонд «Повернись живим».
Чи могли б ми виготовити з власного врожаю олію і шрот, заробивши ці кошти для України? Безумовно, так. Особливо, якщо йдеться про ріпак. Наші олійноекстракційні заводи здатні одночасно переробляти майже весь урожай соняшнику та ріпаку — 20,2 млн тонн на рік. Річ у тім, що більшість заводів — мультикрашеві. Тобто такі, що легко перелаштувати з соняшнику на ріпак і навпаки. Перемикатись на сою складніше через специфіку технології та самої сировини. Цю культуру переробляють монокрашеві заводи. Їхня сукупна потужність — 2,4 млн тонн сої на рік, тобто майже стільки, скільки ми переробили у попередньому МР. Сировинна база і експортний потенціал дозволяють значно більше, тож будівництво соєпереробних заводів є дуже привабливою інвестицією.
Але повернемось до ріпаку. За результатами 2024/2025 МР завантаженість переробних потужностей була на рівні 65%. Третина або працювала не на повну потужність, або взагалі простоювала. А це втрата рентабельності, відсутність коштів на розвиток і переоснащення, нестворені робочі місця, несплачені податки, невідновлена економічна активність. Україна втратила гроші.
Чому Європі вдається, а нам — ні?
Ріпаку, який ми виростили, але не переробили, дають раду країни ЄС, які імпортують майже весь український врожай. Топ-5 країн за обсягами — Німеччина, Бельгія, Нідерланди, Франція, Велика Британія. Для ЄС ріпак є основною культурою для розвитку біопалива і харчового виробництва. Уряди країн заохочують переробку цієї культури на власній території:
- Біодизельні мандати. Європейське законодавство вимагає змішувати дизель, виготовлений з нафти, з біологічним (його частка на рівні 7-10%). Так наші партнери не тільки дбають про довкілля, але й створюють величезний сталий попит на біодизель із ріпаку.
- Спільна аграрна політика країн ЄС передбачає прямі виплати фермерам, які вирощують ріпак та інші олійні культури. Це забезпечує аграріям стабільний дохід, а олійноекстракційним заводам — масову пропозицію сировини для роботи. Всі у виграші.
- Механізми торговельного захисту. Антидемпінгові мита на імпортний біодизель захищають європейського виробника від завезених дешевих аналогів. Тут діє відповідна тарифна політика, щоб переробляти ріпак на власних потужностях було вигідніше, ніж купувати готовий продукт з-за кордону. Сертифікація — перш ніж потрапити на європейський ринок, виробники імпортного біодизелю мають довести відповідність своєї продукції екологічним стандартам.
- Торговельні обмеження. Новий регламент щодо збереження лісів обмежує та поступово виводить з ринку ЄС пальмову олію, звільняючи нішу ріпаку.
Знайти інструменти, які підвищать конкурентоспроможність національного виробника
На жаль, ми не маємо таких широких можливостей підтримувати вітчизняний аграрний сектор, як наші партнери в Євросоюзі. Втім, деякі практики ми могли б запозичити. Йдеться про запровадження збалансованої митної політики, спрямованої на підтримку української переробної промисловості. Наприклад, першим кроком могло б стати розширення експортного мита на сою та ріпак.
Нагадаю, у Національній стратегії доходів до 2030 року розвиток переробної промисловості визначений одним із ключових векторів економічного відновлення України. За умови державної підтримки галузь переробки олійних культур матиме відчутний позитивний вплив на економіку: стимулювання зайнятості, зростання доходів населення, підтримка фермерства і загалом агро, збільшення податкових надходжень і валютної виручки, поліпшення платіжного балансу та стабільності гривні.
В нас багато сировини, достатньо заводів і експортних можливостей для нарощування переробки олійних. Аргументів, чому нам це потрібно, — ще більше. Необхідна тільки готовність законодавців і урядовців підтримати національного виробника, знайти інструменти, які підвищать його конкурентоспроможність на світових ринках.
Степан Капшук, генеральний директор асоціації «Укроліяпром»
Думка автора може не збігатися з думкою редакції. Відповідальність за цитати, факти і цифри, наведені в тексті, несе автор.