Ми не такі багаті, щоб дешево продавати

Хочуть більше й дешевше 

Прозорий натяк на прийнятні їм ціни. Як би не так! Адже і так експортуємо туди горох в рекордних кількостях за найнижчими цінами.

На нещодавній конференції «Торгівля оліями Причорномор’я 2016» ще один індійський бізнесмен хвалився перспективністю свого ринку, нагадавши, що Індія та Китай споживають майже половину всього експорту української соняшникової олії з огляду на прихильність місцевих жителів до вегетаріанської кухні та зростаючу кількість населення в цих регіонах. «Індія завжди буде імпортером соняшникової олії, так як ми споживаємо в більшості своїй рослинну, а не тваринну їжу», — відзначив він.

Цінна констатація для самих українців, які потерпають від незбалансованого харчування, недоїдання цінних продуктів, що експортуємо або взагалі не вирощуємо, таких як сочевиця, яку наші предки знали, а ми завозимо нині з-за кордону, і тому вона не по кишені більшості жителів нашої країни.

Чому бідні? 

«Соняшникова олія має бути продуктом преміум-класу», — парирує організатор конференції Сергій Феофілов.

Тобто має бути дорожчою. Сумнівно, що цього можна досягти закликами й рекламою. А от введення вивізного мита на сиру соняшникову олію і шрот, з досвіду інших країн, вирівняло б умови всередині ринку соняшнику, на який діє 10%-ве мито, та однозначно спричинило б зростання ціни реалізації соняшникової олії й сприяло упорядкуванню переробки соняшнику. Втім, і на інші масові експортні агропозиції доцільно також вводити гнучке експортне мито, що відповідає світовій практиці, а отриманий ресурс направляти на підтримку перспективних напрямків агровиробництва та внутрішнього споживчого попиту.

Зокрема, трендових нішевих культур, частка селекційної й технологічної складової в яких висока, тому вони завжди будуть у дефіциті. Це стосується не в останню чергу льону та рижію, дія вивізного мита на які є нонсенсом, а також деяких бобових, на вирощування яких на невеликих фермах слід скерувати отриманий ресурс від експорту масових культур. Так, у структурі внутрішніх податків і зборів у розмірі 314,5 млрд грн вивізне мито становить у поточному році 366 млн грн, або лише 0,1% статті доходів держбюджету України, а вивізне мито з експорту насіння льону ще менше — в межах 6-7% від загальної суми вивізного мита. Тому надходження від сплати вивізного мита з експорту насіння льону є нікчемним на тлі шкоди від його дії.

Водночас держава недобирає значну суму коштів за рахунок необкладання вивізним митом масових маржинальних позицій, таких як соняшникова олія і шрот, кукурудза, пшениця, соя, чим потурає обкладанню ввізними митами країни-імпортери цієї української агропродукції. Заробляє на експорті будь-хто, тільки не держава Україна. «Ми не дурні, нас мають за дурнів», — поставив діагноз відомий політик-радикал.

Багатії з простягнутою рукою 

Шановні аграрії! Хочеться в цьому зв’язку звернутися до вас: замість того щоб клянчити спецрежиму оподаткування чи інших «воріт», краще домагайтеся прямих цільових дотацій, як це відбувається в тому ж Казахстані, де ВВП удвічі більший за наш.

Схоже, увага нашого державного керівництва зосередилася на агровиробництві, бо махнули рукою на олігархізовану промисловість. І що ж?

Кілька років поспіль Україна демонструє зростання експорту рослинницької продукції, перебуваючи в групі світових лідерів, на тлі рекордного падіння цін зі зниженням валютної виручки. Так, наприклад, за 2015 р. товарообіг між Україною та Індією склав $1,89 млрд, зменшившись за два роки більш ніж в півтора рази. Відповідь на поверхні, бо з них $1,2 млрд — аграрна продукція. «Кінчай торгувати — нічим здачу давати!»

Не можна не погодитися з думкою генерального директора Українського клубу аграрного бізнесу Тараса Висоцького про те, що через недостатню поінформованість фермерів про ринки їхня продукція не завжди експортується з максимальною вигодою: «Можливостей багато. Але потрібно донести до фермерів інформацію про можливість експортувати в Індію з маржею 100-150%. Необхідно налагодити зв'язки, а для збільшення прибутковості важливо розвивати взаємні логістичні потоки». Будемо сподіватися, що інстанції, до яких адресовано заклик, його почують.

Одкровення в знаковому місці

Тренд вітчизняного експорту задають агрохолдинги (вважай агроолігархи), які стали «законодавцями» фатальної моди на монокультури: пшеницю, кукурудзу, соняшник, сою, ціни на які обвалилися і невідомо коли відновляться. Деякі з них тріщать по швах, але вдіяти нічого не можуть – «титанік» так швидко не переорієнтуєш.

«Ми найбільш малоефективні в світі у сільському господарстві», — зізнався Тарас Кутовий під час засідання аграрного комітету в гетьманській столиці Батурині. «Ви експортуєте зерно, та не зерно потрібно, а м'ясо, молоко, продукцію», — закликав міністр агровиробників.

Поки «дядьки» думають, погляди агрополітиків і експертів спрямовані на альтернативні форми господарювання на землі, які зарекомендували себе в провідних країнах світу. Це мале й середнє фермерство, що охоплює увесь спектр агробізнесу і може запропонувати широкий асортимент нішевої продукції, випуск кінцевого харчового продукту з високими поживними і смаковими якостями, тобто маржинальну продукцію як для внутрішнього, так і для зовнішнього ринку.

На тлі відсутності системної фінансової підтримки фермерства протягом усього часу ринкової економіки приваблюють пропозиції китайських та інших інвесторів. Тільки чи не доведеться нам разом із фінансами залучати ще й фермерів із тих країн?

Державо, відгукнись!

Загалом продовольство — це інструмент глобальної політики, ефективніший за певних обставин за зброю. Україна мала б використовувати таку можливість щодо тиску на Росію з боку головних споживачів українського продовольства — Китаю та Індії, які є найбільшими за кількістю населення ядерними державами. Нам потрібно визначитися нарешті зі своїми головними партнерами в торгівлі стратегічним товаром — продовольством (бо далеко не вся його вартість відображена в ціні), а відтак і в міжнародній політиці. Як не дивно, але парадоксально очевидно, що такими не можуть бути сусіди, бо з ними маємо успадковані проблеми (як тут не згадати мудрий вислів про хорошого сусіда за надійним парканом). Друзі наших сусідів також не потрапляють до цього розряду. Стратегічними партнерами України можуть бути, наприклад, скандинавські країни — Швеція, Норвегія, Фінляндія (нафта, газ, вигідна логістика), Японія, Малайзія, Сінгапур (промислові товари і технології, зростаючий ринок), Канада (взірцевий аграрний досвід, найчисельніша впливова діаспора) і так далі. Товарообмін із ними маємо встановити на паритетній основі з урахуванням світових цін і політико-економічних інтересів.

«Без держави не обійтись там, де потрібно оскаржувати певні моменти співпраці з іншими країнами в рамках СОТ, де необхідно проводити різноманітні імплементації, міжурядові комісії, огляди ринкових бар’єрів на українську продукцію. Без держави не обійтись, якщо говорити про роботу посольств, перед якими мають стояти чіткі цілі із просування української продукції в країнах, де вони працюють, й саме — зняття цих бар’єрів. Тобто держава має працювати на політично-макроекономічному рівні», — переконаний голова Ради з питань експорту продовольства України Богдан Шаповал.

Позитивною в цьому аспекті могла б стати ініціатива України щодо проведення щорічних самітів G10 — провідних країн-постачальників продовольства, до числа яких ми, без сумніву, належимо.

Для цього потрібна аграрна політика в інтересах держави — внутрішня, стрижнем якої є збереження контролю за сільськогосподарськими землями з одночасним її ефективним використанням резидентами сільських територій, — зовнішня, реалізовувана в тісній взаємодії, пліч-о-пліч, в трикутнику: Мінагрополітики, Мінекономрозвитку, МЗС.

Аби далі торгувати з користю собі й країні.

Микола Шкурко, генеральний директор ТОВ «Просвітницька виробничо-комерційна фірма «Сяйво»