Нова ера для нової відповідальної культури ведення бізнесу

Із набуттям чинності кодексу власникам компаній та їхнім керівникам доведеться бути готовими до більш жорстких процедур банкрутства і більш високого рівня відповідальності. Причому йдеться як про безпосередніх власників і топ-менеджерів, так і про тих осіб, які за документами стосунку до бізнесу не мають, але реально істотно впливають на прийняття відповідних рішень. У разі банкрутства компанії цих осіб можуть притягнути до відповідальності за боргами компанії, змусивши відповідати вже власними фінансами та майном.

Субсидіарна відповідальність спрямована проти цілеспрямованого доведення компаній до банкрутства, яке дозволяє уникнути виконання фінансових зобов’язань перед кредиторами. Коли, скажімо, компанія накопичує борги перед постачальниками, працівниками, бюджетом, не маючи зрозумілого та економічно обґрунтованого джерела для розрахунку та виконання зобов’язання.    

Свідченням доведення компанії до банкрутства можуть бути укладення договорів на відверто невигідних умовах або угод, спрямованих на відчуження активів, знищення бухгалтерської документації підприємства та припинення подання звітності податковим органам.

Одна із важливих норм, яка має запобігти цій практиці, це те, що зараз, відповідно до кодексу, у разі усвідомлення загрози неплатоспроможності та ризику не розрахуватися із кредиторами, боржник зобов'язаний сам впродовж місяця звернутися до господарського суду із заявою про порушення провадження у справі. І хоч реальне визначення саме цієї критичної дати ускладнене, і кодексом не визначений мінімальний розмір боргу, який має стати підставою для подачі заяви про банкрутство, тим не менш, керівник компанії-боржника відповідає за це порушення власним майном.

Стягнення на користь кредиторів непогашених у ліквідаційній процедурі кредиторських вимог застосовувалося і раніше. Так, згідно з частиною п'ятою статті 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника — юридичної особи або інших осіб — у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов'язаннями.

Зараз це прописано ще більш чітко, і, наприклад, якщо особа формально не є власником бізнесу, але має вплив на прийняття рішень, її можуть притягнути до відповідальності, знайшовши підтвердження цього впливу. Скажімо, це можуть бути задокументовані факти, такі як участь у кадрових рішеннях, участь у засіданнях органів управління, присутність на переговорах про укладення угод тощо.

Відповідно до міжнародної практики, до відповідальності притягуються і реальні бенефіціари, навіть якщо вони не мають формального стосунку до бізнесу. Системна боротьба із офшорами відкриває усе більші можливості для доказу того, що особа є бенефіціаром, у тому числі — завдяки обміну податковою інформацією країнами.

Більш того, відповідальність за боргами несуть і родичі власників компанії-боржника. Наприклад, у суді може бути доведено, що фінанси, отримані на розвиток бізнесу, були цілеспрямовано витрачені на покупку транспортного засобу тощо саме задля виведення цих коштів, аби уникнути розрахунку із кредиторами.

Ініціювати процедуру банкрутства кредиторам стало простіше, адже більше немає вимоги підтвердженої заборгованості на рівні 300 мінімальних зарплат для запуску цієї процедури. А затягувати процес банкрутства кодекс не дозволяє: якщо раніше на процедуру розпорядження майном відводилося до 115 днів, а мотивоване клопотання розпорядника майна, кредиторів або боржника, апеляційні або касаційні скарги збільшували ці терміни, то нині арбітражний керуючий має вжити необхідних заходів щодо розпорядження майном протягом 170 днів і не довше. Інакше суд має право вчинити на свій розсуд, у тому числі — запустивши процедуру ліквідації боржника.

У той же час можливе використання недобросовісними сторонами арбітражного керуючого. Його позиції послаблені, адже хоч його призначають за допомогою Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи, комітет кредиторів може звертатися до суду з клопотанням про відсторонення арбітражного керуючого від займаної посади, навіть якщо в його діях порушень немає.

Тим не менш, впровадження нових норм зробило відповідальність боржників більш жорсткою, і кредитори мають більше шансів отримати свої кошти.

Юлія Курило, адвокат, експерт з міжнародного корпоративного права