Обережно: нові обличчя, мізки, серця...

«Інвестиційна няня» 

Власне ця креативна ідея з’явилася ще задовго до зміни Уряду і висловив її не хто інший, як сам Президент України. Йшлося про те, що в орбіті найвищих органів виконавчої влади має бути створене таке собі спеціалізоване бюро, яке буде в оперативному порядку вирішувати проблеми міжнародних інвесторів, які виникають у них в Україні. Важко не оцінити рівень професіоналізму в підборі назви новації, але, здається, плескати в долоні ніхто з міжнародних інвесторів не став. 

Більше того, у них, скоріш за все, обличчя просто витягнулися і застигли в глибокому подиві. Адже ще у 1986 році, задовго до створення СОТ, світова ділова спільнота дійшла висновку, що недискримінаційний підхід, передбачуваність і прозорість економіки сприяють припливу капіталу. 

«Недискримінаційний підхід» — це створення рівних умов як для внутрішніх, так і для іноземних інвесторів, гармонізація законодавства та нормативної бази, діяльності галузевих громадянських інституцій. Теж саме передбачає і Угода СОТ, до якої Україна приєдналася ще в 2008 році, і Угода про Асоціацію з ЄС, яка діє у нас з вересня 2017 року. 

Формула «торгівля, інвестиції, конкуренція» червоною ниткою проходить через всі ці міжнародні і нині чинні для України документи. А тут нате вам — така собі ексклюзивна «інвестиційна няня»… Сміх на всю Європу! 

Маленький штрих. Українську землю Президент почав пропонувати іноземним інвесторам ще задовго до того, як законопроєкт 2178-10 був прийнятий парламентом. Угодою про Асоціацію, дійсно, передбачається створення інформаційних центрів для надання інформації для інвесторів інших країн щодо конкретних питань, пов’язаних з інвестиційною діяльністю в іншій країні, — однак всі ці консультації стосуються виключно норм чинного законодавства. 

Не президенти інформують міжнародних інвесторів про можливості і усувають перешкоди на їхньому шляху, а створені у відповідності до міжнародних договорів інститути. І роблять вони це не у телефонному режимі, не водячи представників компаній по високим кабінетам, а надаючи офіційні пропозиції із зміни національної законодавчо-нормативної бази та поглиблення її гармонізації з міжнародними нормами. 

Фонд гарантування кредитів 

У той час, як справи з інвестиційним кліматом лишаються сумними — про нього вже й не згадують — українські аграрії, попри всі наявні ризики, все ж таки потроху інвестують в розвиток виробництва. Нові реалії з відкриттям ринку землі не просто надають їм можливість інвестувати або не інвестувати у розвиток власних земельних активів, вони просто змушують їх це робити. 

Однак власних інвестиційних ресурсів у господарств обмаль, а відсотки за кредитами банків лишаються на недосяжному рівні. Для покращення традиційно патової ситуації з кредитуванням національної економіки запропоновано було вдатися до «ямкового ремонту» — створити Фонд гарантування кредитів із стартовим бюджетом у 240 мільйонів гривень.   

Зрештою, запуск ринку землі відклали до літа 2021 року, а дотації на компенсацію відсотків у розмірі 1.2 млрд грн аграрному сектору разом із фінансуванням Фонду гарантування кредитів в бюджеті так і залишилися. Здавалося б, не так вже все виглядає й погано, чому б не посилити інвестиційну спроможність сектору? Однак, коли на сайті Верховної Ради з‘явився законопроєкт 3205 про заснування Фонду часткового гарантування вкладів, тут вже у вітчизняних аграріїв витягнулися обличчя. Адже виявилося, що знов створювана інституція жодним чином не пов‘язана з відкриттям ринку землі, оскільки передбачає роботу з малими та середніми господарствами в той час, як землю юридичні особи купувати поки що не можуть. На всі програми підтримки фермерів у 2020 році передбачено 400 млн грн, і при наявній зацікавленості фермерських господарств в кредитуванні ті 240 млн грн гарантування кредитів тут просто приткнути буде нікуди. 

Мало того, що законопроєкт про створення Фонду жодним чином не пов‘язаний із стратегією розвитку аграрного сектору, якої просто не існує, він ще й усуває державу від розпорядження виділеними коштами. 

Жодних вимог щодо процедури гарантування повернення кредитів, не висувається, натомість процедури розподілу прибутку, у тому числі для приватних  компаній, які можуть бути співзасновниками фонду, виявилися розписані виключно чітко — дивіденди сплачуються кожний квартал! 

Дозволене також і ведення «інвестиційної діяльності», яке пов‘язане з витрачанням коштів непрофільним чином. Усі функції з визначення процедур гарантування кредитів (де факто — розпорядження бюджетними коштами) передаються на рівень керівництва фонду, при тому, що Рада фонду затверджує положення про саму себе, а очолювати її принципово не може представник держави. Статут фонду затверджується в приватному порядку, без участі Кабінету Міністрів, чи іншого органу державної влади, а сам фонд виводиться з-під дії закону «Про управління об‘єктами державної власності». Законопроєкт також містить пряму норму про невтручання держави в його діяльність. Натомість у формуванні кадрового складу системи управління фондом беруть участь «представники міжнародних асоціацій»… 

Однак справжньою розочкою на торті з мізків та сердець нових обличь при владі стала ініціатива з 

Чіпування комбайнів 

Йдеться про реалізацію проєкту в рамках договору про співробітництво між Кабінетом Міністрів України та ТОВ «Менора-Агро» щодо запровадження контролю в сільському господарстві шляхом впровадження програмного забезпечення та обладнання контролю за дотриманням сільгоспвиробниками достовірної статистичної та фінансової звітності щодо посіяних та оброблених земельних ділянок, обсягів отриманого врожаю, дотримання правил сівозміни тощо. 

По-перше, аграрної галузі стосуються аж два закони про державний контроль (загальний і галузевий, про контроль за безпекою продуктів харчування, продуктів тваринного походження, кормів, здоров‘я та благополуччя тварин). Там сказано, що в Україні нині — як і у всьому світі — контроль базується на визначенні ризиків здійснення тієї чи іншої діяльності і здійснюється відповідно до чек-листів перевірки дотримання законодавства — уніфікованих актів державного контролю. 

Якщо затверджених актів державного контролю немає, перевірки здійснювати законодавством заборонено. Достовірність статистичної звітності щодо посіяних та оброблених земельних ділянок, обсягів отриманого врожаю, дотримання правил сівозміни сьогодні не є предметом державного контролю. Так що, як і у випадку з Фондом гарантування кредитів, держава і тут намагається бігти поперед паровозу, пропонуючи інструменти реалізації геть відсутнього законодавства.   

Хоча деяке інше законодавство все ж таки є — законодавство у сфері публічних закупівель. Звісно, справи з унікальною інтелектуальною власністю, обслуговуванням авторських продуктів, роялті, яке має сплачувати держава «в особливо великих розмірах», завжди легко «пролазили» через систему державних закупівель. Але так, щоб не помітити існування цієї системи взагалі?... Такого дійсно ще не було, принаймні з кінця 90-х років.   

Кажуть, що все нове, це добре забуте старе. Чи ми всі вже забули, скільки свого часу доклали зусиль для ствердження ключових принципів ринку та демократії?

Лариса Старикова,  керівник аналітичного центру ГС «Аграрний союз України»