Перспективи євроінтеграції українського агросектору: чи можливий win-win

07 червня 2024, 11:55 2421
Ольга Трофімцева

Два роки тому, в червні 2022 року, Україна здобула статус кандидата на вступ до ЄС. «Сільське господарство та розвиток сільських територій» — один із понад 30 переговорних розділів, і саме він, зважаючи на розмір сектору і його чутливість, може стати одним із викликів у переговорному процесі, оскільки домашньої роботи потрібно зробити ще багато.

Якщо подивитися на нормативно-правові акти, що регулюють якість сільськогосподарської продукції, більшість із них уже імплементована в межах виконання Угоди про асоціацію. Однак чимало роботи залишається для нас в інших важливих сферах. 

Зокрема, у законодавчому полі, яке має регулювати аграрне виробництво і конкуренцію в межах спільного аграрного ринку та внутрішнього ринку України. На думку Європейської комісії, Україна в цьому напрямі зробила ще недостатньо.

Зокрема, йдеться про:

  • захист аграрних (переважно невеликих) виробників від недобросовісних практик;
  • візію щодо майбутнього САП ЄС та правила фінансової підтримки національних планів, розроблених у межах цієї ініціативи;
  • регулювання конкуренції на ринках сільськогосподарської продукції;
  • правила, що регулюють прямі виплати фермерам, та правила фінансування управління і моніторингу в межах основних фондів підтримки сільського господарства;
  • правила, що регулюють виробництво та збут генетично модифікованої продукції;
  • правила, що регулюють використання пестицидів та засобів захисту рослин.

Інституційна рамка: важливі складові САП ЄС

Поки ж показник відповідності українського законодавства законодавству ЄС технічно підтягується українською стороною, самі європейці прораховують різні сценарії після входження України до Євросоюзу і не відкидають, що це радикально оновить реформу Спільної аграрної політики (САП) у наступних політичних періодах.

Тут варто нагадати про трьох китів, на яких, власне, і тримається САП ЄС, і про яких ми чомусь не так часто згадуємо:

  • Integrated Administration and Control System (IACS). Система, яка використовується для управління та контролю за розподілом прямих виплат фермерам у межах першого компоненту САП;
  • Land Parcel Identification System (LPIS). Компонент, який є цифровою картографічною системою, що використовується для ідентифікації та розмежування земельних ділянок сільськогосподарського призначення;
  • Farm Sustainability Data Network (FSDN) раніше — Farm Accountancy Data Network (FADN). Мережа, створена Європейською комісією для збору та аналізу фінансових та економічних даних від фермерських господарств з усіх країн-членів ЄС

Перші кроки в цьому напрямі зроблені, однак, якщо порівняти з європейським аналогом відповідних сервісів та систем, то ми маємо усвідомити, який великий шматок роботи потрібно вже робити на вчора, адже без нього ніяк. Започаткований 2022 року Державний аграрний реєстр (ДАР) України є лише першим кроком у цьому напрямі, оскільки тепер має бути розпочата підготовка до створення відповідних платіжних агентств та систем бухгалтерського обліку відповідно до стандартів ЄС.

Серед важливих програмних документів варто згадати національну стратегію розвитку АПК, тому що вона вже має бути певною мірою узгоджена і гармонізована з САП та іншими політиками. Тут окремо хотілось би зазначити, що формальне наближення аграрного законодавства до норм ЄС є другорядним, зважаючи на постійний процес реформування політики у спільноті. Більш важливою є готовність до запровадження аграрної політики відповідно до головних принципів ЄС, що включають у себе: сталість і наявність стратегічних рамок політик, включення заходів з підтримки конкурентоспроможності, захисту навколишнього середовища чи якості життя на сільських територіях.

Структурний виклик: холдинги vs фермери

Статистика свідчить, що на українські підприємства площею до 100 га припадало 58,9% усіх сільськогосподарських підприємств торік (згідно з даними Держстату). Якщо порівнювати цей показник із ЄС, то там він набагато вищий — 96,2%. Зрозуміло, що ми історично маємо відмінну структуру агровиробництва, як і зрозуміло, що ці показники не є константою, а змінюються протягом часу. Окремо варто зазначити, що станом на 2020 рік 93% фермерських господарств у ЄС — це так звані сімейні ферми, в яких від 50% складає робоча сила сім’ї та її членів.

З одного боку, ця статистика спростовує міф, зокрема наших польських сусідів, що в Україні надмірне засилля агрохолдингів. Ситуація з розміром агропідприємств є дуже різною залежно від підсектору АПК. Звісно, польські фермери, у яких середній розмір господарства на рівні 2 га, і частина з яких досі, попри 20 років членства країни в ЄС, не є повністю інтегрованою у внутрішній чи європейський товарні ринки через свою надмірну роздрібненість, хвилюються через можливе посилення конкуренції з боку українських виробників у процесі нашого поступового руху до ЄС. Як і не дивно, що на цьому тлі предмет для обурення з боку дрібних європейських фермерів чи галузей, які є найбільш залежними від фінансових інструментів підтримки ЄС, змінюється: ми завалюємо ЄС то зерном, то ягодами, то птицею, то яйцями (список можна продовжити).

Дійсно, якщо подивитись на нашу структуру двосторонньої торгівлі між ЄС та Україною, то переважання продукції рослинництва у вітчизняному експорті до країн Євросоюзу є очевидним:

Це обумовлено тим, що ми дійсно сьогодні маємо конкурентну перевагу саме в галузі рослинництва, а також процесом еволюції АПК, завдяки якому відбувається поступова трансформація та диверсифікація структури виробництва та експорту в нашому агросекторі. Я впевнена в тому, що комплекс факторів, пов’язаний з нашим вступом до ЄС, буде також сприяти змінам у виробництві та експорті вітчизняного агропродовольства.

Наприкінці хотіла б ще раз звернути увагу на такі пункти:

  • аналіз поточних стратегічних документів ЄС у сфері агро свідчить про те, що існує велика кількість ніш, підсекторів та напрямів, у яких ми з країнами-членами ЄС не є затятими конкурентами, а можемо доповнювати одне одного;
  • у процесі європейської інтеграції потрібно реалістично оцінювати, які з пунктів є елементами перемовин, а які — вимогами і рамковими стандартами, яким ми просто маємо відповідати.

Замість висновку хочу нагадати, що в межах нашої насиченої панельної дискусії на Grain Ukraine я запитала, чи вдасться інтегруватися українському АПК в ЄС на засадах win-win? Більшість вважає, що ні. Я ж, як вічний агрооптиміст, схиляюсь до думки, що win-win як позитивна сума, формула, коли виграють усі, коли немає переможців та переможених, а є співпраця на користь усіх сторін —можлива. Ба більше, саме такий win-win підхід і буде найбільш оптимальним не лише для нас, але й для ЄС. 

Ольга Трофімцева, незалежний експерт в галузі АПК

Думка автора може не збігатися з думкою редакції. Відповідальність за цитати, факти і цифри, наведені в тексті, несе автор.