Чому не варто переоцінювати вплив технологій точного землеробства на агробізнес України

Сенсори, автопілоти, диференційоване внесення, контроль секцій, картування, GIS, GPS, GNSS, дрони, супутники, дрони, дрони… Саме такий перелік слів, фраз та абревіатур залишається в голові людини, яка хоче зайнятися точним землеробством в себе у господарстві та відвідала будь-яку AgTech тусовку в Україні. Розібратись у вищевказаній каші незнаючій людині дуже важко, і в цьому немає нічого дивного. Ще важче вибрати ту технологію, яка реально допоможе у господарстві. А ще важче — це ефективно запровадити в життя. Я з особистого досвіду знаю, що в нашій країні в принципі важко впроваджувати технології точного землеробства. А можливо цього й взагалі не потрібно робити в якомусь конкретному випадку. І я спробую пояснити — чому.

Відсутність якісного комплексного консалтингу

В Україні є від сили 4-5 компаній, яким можна довірити впровадження елементів систем точного землеробства на своїх полях. І при тому, кожна з цих компаній є експертом лише в одному з його напрямків. Наприклад, одна з них може надати консалтинг у виборі техніки, зможе якісно переобладнати наявний парк; інша — зможе запровадити моніторинг полів за допомогою технологій ДЗЗ; ще одна — зробить агрохімічне обстеження ґрунту, надасть рекомендації по живленню та карти-завдання для диференційованого внесення продуктів. За ними — прірва у вигляді компаній, які просто продають обладнання/послуги без будь-якого натяку на системну інтеграцію.

На нашому AgTech ринку і близько немає такого, як у США, де існує багато так званих precision farming advocates — консультантів, які однаково гарно розбираються в усіх напрямках точного землеробства і можуть самотужки закрити всі потреби американського фермера: від технічних до агрономічних. Проте, задля справедливості треба сказати, що український аграрій на даному етапі не дуже то й хоче довіряти консультантам, а тим більше платити за їхні послуги. Але це вже трохи інша історія.

AgTech хайп

Хайп оточує все, що зараз відбувається у сфері технологій в сільському господарстві. Звісно, така ситуація не тільки в Україні, але в нас це проходить по-особливому. Ви можете бути просто якось пов’язаним з сільським господарством і навіть не цікавитися точним землеробством та інноваціями, але 100% чули про дрони, автопілоти, діджіталізацію та те, як «аграрії приручають великі дані», тому що ця інформація звучить звідусіль. Тут наче й нічого страшного, але слідом за таким хайпом в агровиробників, які зважились на використання високих технологій, може втрачатися фокус на меті та очікуваному результаті від їх впровадження.

Дослідниками доведено, що під впливом хайпу люди схильні переоцінювати ефект від технології в короткостроковій перспективі та недооцінювати його в довгостроковій. І часто відбувається так, що на цій хвилі господарством здійснюється закупівля «заліза»/програмного забезпечення/послуг, які не виправдають очікування через викривлене хайпом уявлення про них. І через відсутність розуміння, що, в принципі, технологія — це просто інструмент, який повинен лише допомагати людині вирішувати конкретні задачі. Наприклад, якщо потрібно викопати яму, то для цього має використовуватися лопата, а не ніж. Наші ж аграрії часто роблять навпаки, що призводить до негативних результатів і відмови від подальшого впровадження технологій.

Інфраструктура та персонал на місцях

Я навмисне об’єднав ці два пункти, тому що проблема як з одним, так і з іншим не вирішиться швидко. Уявіть собі ситуацію, коли механізатор, знаючи, що зупинки трактора контролюються за допомогою трекера, в системі автопілотування встановлює мінімальну швидкість руху та на ходу краде насіння з сівалки. Або ситуацію, коли ви провели комплексне агрохімічне дослідження ґрунту, розробили карту-завдання для диференційованого внесення добрив, а під час роботи розкидач просто забився грудкою карбаміду, й цього не проконтролював ні механізатор, ні агроном. Яким буде результат від такої «якісної» роботи — питання риторичне.

Таких прикладів можна навести десятки, і все це реально відбувається на наших полях. Вони яскраво ілюструють тезис, який я колись почув від американського консультанта: технології — це лише коефіцієнт, на який множаться можливості людини. І якщо ці можливості в когось конкретного становлять «-2», то застосувавши технології, ви отримаєте «-5» — все просто. А знайти механізатора, який зможе якісно керувати сучасним трактором, кабіна якого все більше й більше нагадує робоче місце пілота Space X, досить проблематично. Єдиним виходом лишається їх навчання й мотивація. Вони повинні розуміти, що, наприклад, системи автопілотування й відключення секцій на перекриттях — вже давно ніякі не інновації, а must have, і мають вміти самотужки ними керувати та налаштовувати.

Ну а про часткову відсутність хоча б 2G покриття на наших полях й розказувати багато не треба. Ми можемо годинами обговорювати алгоритми Machine Learning, АІ, управління Big Data, роботизовані трактори чи інтернет речей, але коли під час посівної посеред поля зупиняється трактор по причині відсутності GSM сигналу для RTK, розмови «про високе» одразу забуваються. До речі, ніколи не потрібно економити на маркерах :).

Я ні в якому разі не намагаюся розказати, що впровадження технологій точного землеробства в Україні — це те, від чого треба відмовитися. Навпаки, вони допоможуть зробити господарство набагато ефективнішим. Проте, підхід при їх виборі, тестуванні та подальшому масштабуванні повинен в першу чергу мати системний характер. Інакше є великий ризик зіткнутися з проблемами, описаними вище. Залучайте експертизу, довіряйте якісним консультантам, не бійтесь експериментувати — і все вийде!

Богдан Кривицький, заступник генерального директора з інновацій ІМК