Чому існуючі програми здешевлення кредитів для аграріїв потребують реформування

Взагалі наразі функціонує три програми здешевлення кредитів. Не дивлячись на незначні відмінності між різними програмами — їхня основна ідея одна й та сама. 

Якщо ти сільськогосподарський товаровиробник — ти можеш отримати компенсацію відсотків за користування кредитами. Розмір компенсації прив’язаний до облікової ставки Національного банку  (станом на сьогодні — 17%) та варіюється у розмірі від половини до 1.5 розміру облікової ставки (від 8.5 до 25.5%) залежно від умов конкретної програми. 

Для прикладу, якщо в тебе кредит під 20% річних, то завдяки компенсації 8.5%, у розмірі половини облікової ставки НБУ, ти користуєшся кредитними коштами під 11.5% річних. Якщо ти підпадаєш під компенсацію у розмірі облікової ставки НБУ — твоя ефективна відсоткова ставка складає лише 3% річних. 

Загальна ідея цієї програми — розширення кредитування аграрного сектору через зниження відсоткової ставки за кредитами. Тобто умовний фермер не готовий брати кредит під 20% річних, але готовий його взяти під 10%. 

Але проблема в тому, що на момент отримання кредитів фермер не знає, яка сума буде компенсуватися за цією програмою та чи буде вона компенсуватися взагалі, відтак — він не може прийняти це до уваги при прийнятті рішення щодо отримання кредиту, адже аграрії не отримують той обсяг компенсації, що передбачається програмою. 

Для прикладу, у 2018 році, відповідно до розрахунків Мінагропроду, було витрачено 266 мільйонів грн на компенсацію відсотків за кредитами із загальним портфелем у 9.1 мільярди грн. Відповідно, у середньому, виробники отримували компенсацію лише близько 3 відсотків, при тому, що в 2018 році ставка НБУ була у межах від 16 до 18%, і в середньому мало б компенсуватися не менше 8% від загального обсягу виданих аплікантам кредитів. 

Неможливість передбачення обсягу компенсації призводить до того, що потенційна можливість здешевлення кредитів не впливає на прийняття рішення щодо його отримання. Як наслідок — не відбувається розширення кола сільгосптоваровиробників, що користуються кредитними коштами. Але існуюча система містить і інший істотний дисбаланс. Ми зменшуємо кредитне навантаження лише для тих аграріїв, що вже отримали кредити.

Значна кількість малих виробників не мають доступу до банківського фінансування або через відсутність звітності,  або вони є нецікавими для банків через малі обсяги при великих витратах на перевірку позичальника. Відтак — ця програма не призводить до розширення доступу до кредитування - ті аграрії, що не мали доступу до кредитування вони все ще його не мають, а ті виробники, що користуються кредитними ресурсами —вони ними користуються незважаючи на цю програму. 

Окреме питання — хто та як отримує кошти за цією програмою. Не дивлячись на те, що пріоритет мають малі суб’єкти господарювання, у 2018 році лише близько третини всіх грошей отримали підприємства з річною виручкою до 20 мільйонів грн. Для кращого розуміння, при середній врожайності близько 6 т кукурудзи з гектару та середній ринковій вартості в 4000 грн/т — підприємство з виручкою в 20 мільйонів оперує понад 800 гектарами. При цьому в 2017му році, кількість грошей, отриманих аграріями з виручкою до 10 мільйонів за рік (за вищевказаними розрахунками – підприємства з земельним банком до 400 гектар) — складала лише 2.5% від загальної кількості виділених коштів. При цьому профільне міністерство не зазначає жодної деталізованої інформації щодо портрету підприємств, котрі отримують дотацію. 

Також варто зазначити, як саме підприємства отримують цю підтримку. Рішення приймається в ручному режимі обласними конкурсними комісіями, на роботу яких є численні нарікання, в тому числі і в аспекті непрозорого розподілу наявних коштів. 

Але навіть якби вищезазначених проблем не існувало би, ця програма не призводила би до істотного приросту продуктивності у секторі, адже майже 90% всіх кредитів, що отримали компенсацію за цією програмою в 2018 році були короткотерміновими кредитами, на термін до 1 року. По суті це є оборотний капітал, що витрачається на придбання добрив, посівного матеріалу, тощо, та не призводить до довгострокового підвищення продуктивності підприємства та сектору.  

Підсумовуючи. Ця програма не сприяє розширенню доступу до кредитів, вона не призводить до зростання інвестицій в агросфері. При цьому вона створює викривлення на ринку. Компанії, що отримали компенсацію — вони в неринковий спосіб отримують кращі умови ведення бізнесу за компанії, котрі не змогли знайти спільної мови з конкурсними комісіями та отримали приємний бонус, котрий жодним чином не впливає на їхні інвестиційні рішення.

Роман Нейтер, Київська школа економіки