Поведінкова економіка, або Чому фермери бояться ризикувати

У 1960-х і 1970-х роках лауреат Нобелівської премії Герберт Саймон та інші розробили поведінкові економічні теорії, припускаючи, що люди лише задовольняються прибутком, а не максимізують його. Формування сучасної поведінкової економіки розпочалося в 80 рр. з теорії перспектив (пояснення поведінки в умовах ризику), яка була розроблена Канеманом і Тверським. Сучасна поведінкова економіка змінює економіку і фінанси, її наслідки відображаються на політиці та економіці сільського господарства (агроекономіці). І на сьогодні вони стали частиною мейнстриму.

Економіка сільського господарства виникла в двох галузях — фермерському господарстві та управлінні господарством. Фермерська економіка стандартна, вона включає виробництво і збут продовольчих товарів. Управління фермерським господарством існує для того, щоб направляти фермерів у вірне русло, показувати їм, як робити той чи інший вибір, отже, таке управління ближче до реальності, до фермерів, які насправді люди, не Econs. Тут я хотів би показати деякі з поведінкових елементів, що виникли в економіці сільського господарства.

По-перше, прийняття рішень в умовах ризику є головною темою економіки сільського господарства. Економісти в галузі с/г не розуміють, чому фермери не приймають технології, які були показані, для того щоб мати більш високі врожаї і прибутки, а обирають більш традиційні методи, особливо під час Зеленої революції. Тоді сільськогосподарські економісти зрозуміли, що фермери бояться ризикувати. Наприклад, вони не обиратимуть технологію, яка у середньому подвоює вихід, але під час посухи, яка займає 10%  часу, виробництво знижується. Тому агроекономісти застосовуються такий підхід, як «безпека перш за все» (де фермер буде казати: «Я хотів би уникнути катастрофи більше, ніж збільшити середній урожай»), або аналогічні, в яких велика увага приділяється вибору технології, яка допоможе уникнути великих невдач. Значна частина здатності проникнення в суть поведінкової економіки виникла з гіпотетичних і реальних експериментів, і такі експерименти, ймовірно, будуть відігравати важливу роль у майбутньому. Сільськогосподарські економісти були одними з перших, хто проводив експерименти на фермах в Індії: фермерам надавали гроші й оцінювали їхні ризики, пізніше вони дійшли до результатів, які кидали виклик існуючому підходу корисного очікування.

По-друге, дискретний вибір прийняття технологій (тобто так чи ні) був частиною неокласичної економіки, що підкреслює безперервність вибору (тобто обсягу споживаного). Перший аналіз даної теми був опублікований в 1957 р. у Берклі (Каліфорнійський університет) випускником Цви Грилехесом, який вивчав пристосовуваність гібридної кукурудзи в штаті Айова. Грилехес міркував, що прибуток прив'язаний  до соціології моделі прийняття рішень. Згодом сільськогосподарські економісти розробили альтернативні структури, які поєднують у собі поведінкові припущення, динамічні міркування і стандартні економічні особливості. Однією із них є розширена «порогова модель», яка складається з трьох елементів: індивідуальний вибір, гетерогенність і динамічні процеси. Люди перебувають під впливом цих елементів при розгляді нових можливостей, і якщо роблять свій вибір на основі технології,  їх  самопочуття покращується. Але люди різні, і в кожен момент часу тільки частина населення буде приймати будь-яку дану технологію. І, нарешті, процеси навчання можуть зробити технологію більш важливою для більшої кількості верств населення за рахунок зниження її вартості, підвищення ефективності її роботи з боку користувача, а також зменшення незрозумілості мети її використання. Велика частина аналізу прийняття рішень у сільському господарстві була розроблена економічними істориками, які припускали, що впровадження нових технологій може бути зроблено шляхом купівлі їх або здачі  в оренду.

Сільськогосподарські економісти схильні підкреслювати гетерогенності серед економічних моделей набагато більше, ніж серед стандартних, якими часто є ідентичні фірми або споживачі. При вивченні виробничих систем випускник Берклі Денніс Айгнер розробив статистичний метод, щоб зрозуміти, як люди розрізняються за своєю здатністю використовувати ресурси в сільському господарстві, інший випускник Берклі, Яр Мундлак, розробив методики, які дозволяють вловлювати відмінності в управлінській спроможності. Ці методи є наслідками роботи лауреата Нобелівської премії Теодора Шульца, який ввів термін «людський капітал», що він використовував для пояснення відмінностей у продуктивності. Крім того, він також визнав, що сучасні економічні системи рідко знаходяться в рівновазі. Впроваджуються нові технології, відбуваються кліматичні і політичні потрясіння, і люди повинні пристосуватися до цього. Таким чином, ключовими атрибутами людського капіталу є здатність до диспропорцій і вміння пристосовуватися до змін. Як наслідок — сільськогосподарський економіст Марк Нерлоу ввів поняття адаптивного очікування (більш підходящого для людини), а не раціональних очікувань (які відповідають Econs). Шульц і Нерлоу, ймовірно, вірили в раціональних економічних людей, але коли вони дивилися на реальність сільськогосподарського життя, то розуміли, що деякі люди більш раціональні.

Це лише кілька прикладів, що демонструють розроблені методології і теорії ведення с/г, які розпізнають поведінку, що відображає когнітивні обмеження людей у роботі з великими обсягами інформації, та показують, як соціальні норми призводять до результатів, які кидають виклик неокласичній парадигмі. Сільськогосподарські економісти продовжують виявляти поведінкові аномалії в ставленні до ГМО та маркування, споживання здорової їжі і навіть страхування врожаю. Економіка сільського господарства також підкреслює, що важливо розпізнавати різні розміри неоднорідності, світ сповнений різними результатами, які відображають агроекологічні та соціально-економічні відмінності.

Поведінкова економіка займає все більш чільне місце в економіці, важливо визнати, що своєю появою вона зобов'язана знанням з інших дисциплін, які є більш дослідженими на сьогодні. У той час як агроекономісти хочуть бути схожими на економістів, важливо розуміти, що наші відмінності є основним джерелом вартості і стабільного внеску в економіку і суспільство.

Звичайно, що в разі запровадження нових сортів вибір може бути поступовим. Але є дискретний вибір: потрібно спробувати нове насіння чи ні.

Девід Зільберман, професор сільськогосподарської та ресурсної економіки Каліфорнійського університету в Берклі

AgroPortal.ua за матеріалами Berkeley Blog