Центнери акцентів. Якою має бути аграрна політика в Україні?

Фрау Кльокнер знає, про що говорить. Минулого тижня саме за її ініціативи німецький парламент прийняв закон про так званий «nutri-score». Це своєрідна шкала, за якою оцінюється шкідливість того чи іншого продукту харчування. Тобто продукти маркуватимуться залежно від свого складу. Наприклад, на етикетці продукту, який має серед своїх інгредієнтів жир або цукор, буде вказано, що це, м’яко кажучи, не зовсім здорова їжа. І, навпаки, на етикетках продуктів зі збалансованим складом буде вказано, що це суцільна користь для людини.

Про що це свідчить? По-перше, акценти аграрної політики в світі змінюються. Так, фермер ще залишається в центрі уваги, але фокус суспільного запиту зміщується на його зобов’язання перед споживачем і, власне, самим суспільством. І ті вимоги, які зараз звучать від багатьох європейських країн — щодо благополуччя тварин або ж моделі кліматично-нейтральної економіки — це елементи цього ж логічного ланцюжка.

В Україні ж досі триває дискусія більш «глибока»: як повинно називатись міністерство і хто його має очолювати. І тут важливо, щоб гіпотетичне відновлення аграрного відомства в цих умовах не стало формальним визнанням помилки. Спробуємо розібратись у тому, якими повинні бути його функції, щоб воно могло показати свою ефективність. Якою повинна бути аграрна політика в Україні, щоб задовольняти вимогам часу?

Дуже схематично взаємодію суспільства і аграрного відомства можна показати наступним чином:

 

Складність у реалізації аграрної політики полягає в тому, що її найменші реформи безпосередньо впливають на кінцевого споживача. Наприклад, підвищення вимог до благополуччя тварин миттєво призведе до подорожчання продуктів тваринництва. Це відразу зробить цю товарну категорію продукцію менш доступною для споживачів.

Або ж, наприклад, усіма омріяний ліберальний ринок землі. Так, його відкриття зумовить зростання доходів в сільській місцевості в короткостроковій перспективі (бо ціна від продажу земель більша за ренту), але призведе до зменшення доходів у подальшом через зменшення доходів від оренди після продажу землі. Найбільший зиск ми всі отримаємо від того, що відкриття ринку землі стане сильним стимулом для інвесторів вкладатися вже не в орендовану, а у власну землю. 

Важливо розуміти, що формування аграрної або ж інших політик — це не про драфтинг документів, а в першу чергу, про оцінку впливу цієї політики на ринки та вибір найкращих опцій відродженого відомства. Перед цим буде логічно зробити невеликий аудит — чи достатньо аналітичного потенціалу для ефективної роботи Мінагро? Чи проводиться реальна, (а не формальна) оцінка ефективності роботи? Чи досягнуті задекларовані цілі? Не перебільшу, якщо скажу, що відповіді на ці питання радше негативні. 

То ж спробуємо зупинитись на окремих елементах економічної/аграрної політики, зазначених вище. 

Доступність продуктів харчування. Перше, що спадає на думку: перманентні квотування експорту через побоювання щодо надмірного експорту, а відтак зростання цін. Натомість, перше, що хотілося б бачити: гарантування продовольчого забезпечення, наприклад через пільгове кредитування пекарів та млинарів, зокрема через програму кредитування 5−7−9. При цьому існуюча децентралізація дозволить міні-пекарням у регіонах навіть у короткостроковій перспективі забезпечити свіжим хлібом більшість населення України. Створення таких умов — найкращий стимул для місцевих підприємців. 

Далі спеціально для прибічників державного регулювання цін. Ефект таких обмежень можна прослідкувати, порівнявши рівень інфляції за державного регулювання цін на продовольство та без втручання держави. У першому випадку інфляція становила 10−15% і вище, а у другому — знизилася до 2,5%. Очевидно, що потрібні інші інструменти впливу. 

Безпечність продуктів харчування. Незважаючи на певні успіхи в цій сфері, низка стратегічних питань залишаються без відповіді. Наприклад, як впливає антибіотикорезистентність (стійкість бактерій до одного або кількох антибіотиків), яка тісно пов’язана із залишками ветеринарних препаратів в продукції тваринництва, на здоров’я людей? Чи проводились якісь дослідження, адже зараз коронавірусні виклики суттєво піднімають ціну цього питання? Чи зможе Україна йти в фарватері Європейського зеленого курсу, який передбачає скорочення на 50% використання антибіотиків в тваринництві? Чи знають у владі про досвід Нідерландів, які спромоглися зменшити використання антибіотиків на дві третини?

Поки що держава затвердила простеньку стратегію щодо цього, але безнадійно відстає від бізнесу в цьому питанні. Деякі агрокомпанії вже почали реалізовувати проекти «antibiotic-free». І це лише один із прикладів. Коронавірус за останній рік визначив політичні пріоритети в багатьох країнах. Головний із цих пріоритетів — здоров’я людини. Безпечне харчування — це ключ до здорового життя.

Належні доходи в сільській місцевості і її розвиток. Тут просте питання: чи не час перейти від стимулювання певних галузей до стимулювання підприємницької ініціативи і створення робочих місць? Більшість проєктів, реалізованих у попередні роки, були спрямовані на пом’якшення темпів падіння.

Класичний приклад — дотація на утримання худоби. Це реально допомагало власникам, але давало мінімальні шанси на перетворення такого господарства на мікропідприємство.

Ну і загалом, розвиток сільських громад — це важливий етап регіонального розвитку. Чому ж тоді закон про часткове гарантування за кредитами в сільській місцевості Верховна Рада не спромоглася ухвалити навіть в першому читанні? Може він і не ідеальний, але ж можна його допрацювати до другого читання. І цей список нереалізованих можливостей можна продовжити питанням розвитку сільського туризму. Останні 6 місяців чітко показали, наскільки ми відстаємо. Питання навіть не у дефіциті якісної інфраструктури, а в цілому, у відсутності достойних місць для відпочинку в радіусі 200 км від Києва. Про регіони навіть не говоримо.

Вплив на довкілля і благополуччя. Більшість аграріїв економіка виробництв змушує використовувати енергоощадні технології, у тому числі технології, які зменшують вплив на екологію, як от точне землеробство. Натомість скопійована з європейської моделі оцінка впливу на довкілля (в її українській інтерпретації) скоріше гальмує, ніж стимулює розвиток нових високотехнологічних проектів. А новітні більш екологічні ЗЗР все ще неможливо зареєструвати через те, що український парламент ніяк не може розглянути законопроект 2289. Але ж якщо, провести опитування жителів сільської місцевості щодо актуальних проблем, виявиться, що саме проблеми екології для них пов’язані з використанням неякісної аграрної хімії. Більше того — це питання є пріоритетом. Ні, не чули? Тоді давайте проведемо детальний аналіз. 

Вплив на економічний розвиток і добробут. Тут все дуже просто. Ніхто в Україні не може сказати, як та чи інша програма вплине на добробут населення, зокрема, на його рівень доходу. А також як ці програми вплинуть на додану вартість, валову продукцію, обсяги зовнішньої торгівлі тощо. Дослідження, зроблені незалежними центрами економічного аналізу, незважаючи на експертність, не формують загальної картини. Все як в анекдоті про «буряк, який з'їв хробак». Аграрна наука замість того, щоб використовувати сучасний інструментарій в прийнятті важливих агрополітичних рішень, сповідує застарілий алгоритм «нам би день протриматися, та хоча б ніч переспати». Знамениті «соєві правки» або ж концепцію «ПДВ 14%» аграрна наука мала б показувати в ретельних дослідженнях і надавати політикам конкретні рекомендації — що є добре, а що зайвим для реального агробізнесу.

Адаптивність до кліматичних змін. У всьому світі вже давно зрозуміли: у зрошенні - майбутнє. У нас цей процесі десятиліттями не рухається з місця. Втричі збільшити додану вартість в зоні ризикованого землеробства — ні, нам це не цікаво.

Ми і далі будемо обговорювати якісь концепції, а фермери, господарства яких розташовані далі 20 кілометрової зони від каналів, будуть спостерігати за цим процесом з неприхованим роздратуванням. Взагалі, це одна із особливостей взаємодії різних інституцій: якщо вода, земля і політика буде сферою впливу різних відомств, то ми скоро залишимося без води. Південь України у 2020 році без зрошення точно стане пустелею. Але ж я забув — «какая разніца?». 

Доходи фермера. Українці хочуть знати, хто скільки заробляє, а якщо не знають, то відповідно, видумують. От цікаво, чи знає хтось реальні доходи українських фермерів? Чи враховує це наша аграрна статистика? Скільки продається соняшнику за готівку? Скільки заробляють на скрутках ПДВ? Ніхто не знає, бо не працює система аграрної статистики, як це робиться в Європі по системі FADN. Страхування ризиків також у коматозному стані, хоча є надія, що після цього складного року такий законопроєкт буде схвалено Верховною Радою. 

Квоти на добриво і паливо (а це мільярди гривень, витягнуті із кишень фермерів) — це та дамоклова сокира, яка з’являється над головою у аграріїв навесні. Саме тоді, коли економічно-аграрне міністерство намагається бути і красивим, і розумним. Але так не буває. Зараз у нас є цілий перелік того, що не працює, а мало б. Наприклад, де сучасна генна інженерія? Не працює. Сучасні пестициди, про які я вже згадував, недоступні. Одеський припортовий завод завантажений десь наполовину, державний газ надійно зберігається в сховищах, а конкуренції на ринку добрив як не було, так і немає. Може варто зупинитися і не мародерствувати під час кризи?

Відповідність потребам споживачів. Ну і повернемося до німкені Юлії Кльокнер. Приклад Німеччини — не виключення. В багатьох європейських країнах вже переходять від експериментів до обов’язкового маркування продукції для споживачів, що визначає її ступінь безпеки для здоров’я. І хоча, на перший погляд, в Україні інша ситуація з платоспроможністю, тут йдеться не про ціну, а більше про повагу для споживача. Якщо ти щось купуєш, то маєш знати, наскільки це корисно для здоров’я. Чи заслуговує українець знати про користь того чи іншого продукту харчування? Впевнений — так. 

І наостанок, складаючи віртуальні пазли різних міністерств, варто з’ясувати, яку мету ставить собі держава на найближче десятиліття, і як краще їх досягти — інституційно і кадрово? Чи може ми вже чекаємо нову хвилю політичних можливостей, а зараз переходимо в стагнацію і застій? Невже принцип безупинного удосконалення не краще застарілого концепту: «хоч якось, аби не гірше»?

Алекс Ліссітса, президент асоціації «Український клуб аграрного бізнесу», генеральний директор ІМК

За матеріалами НВ Бізнес