Уроки експортної кризи: до чого варто готуватися українському бізнесу

Насамперед зупинимося на кейсі заборони агроекспорту в Європу.

Як ми вже знаємо, Європейській комісії вдалося владнати проблему односторонніх кроків урядів сусідніх з Україною держав-членів ЄС шляхом запровадження виняткових захисних заходів у вигляді тимчасової заборони на імпорт декількох категорій українського агроекспорту.

Щодо інших агротоварів Європейська комісія повинна спочатку провести спеціальне розслідування, висновки якого повинні визначити доцільність і параметри запровадження додаткових захисних заходів.

Законодавство ЄС вимагає, щоб таке розслідування було прозорим та обґрунтованим, зокрема враховувало економічні дані та аргументи всіх зацікавлених сторін, включаючи як європейських споживачів українських товарів (агропереробні галузі), так і України. Відтак ніхто краще ніж профільні українські бізнес-асоціації не можуть надати українській владі або безпосередньо Єврокомісії відповідні економічні дані, здатні обґрунтувати безпідставність нових обмежень для українського агроекспорту.

По-друге, у разі передвступних переговорів українські секторальні міністерства, на які ляже основний тягар переговорів щодо умов імплементації економічного законодавства ЄС, не завжди можуть похвалитися належною інституційною здатністю.

Зокрема, йдеться про наявність у штатах міністерств достатньої кількості компетентних фахівців, здатних оцінити готовність української економіки «витримати тиск конкуренції та ринкових сил всередині внутрішнього ринку ЄС» (один з копенгагенських критеріїв членства) та підготувати відповідну переговорну позицію країни щодо коригуючих перехідних періодів законодавчої адаптації або потреб у технічній допомозі.

По-третє, повноцінна участь України у внутрішньому ринку ЄС вимагатиме стовідсоткового впровадження країною норм законодавства ЄС, адже від цього залежить вільний рух товарів, послуг та капіталів в державах-членах.

Враховуючи значний дисбаланс між економіками України та ЄС, будуть необхідні перехідні періоди, а також фінансова допомога для досягнення паритету.

Для Європейської комісії оцінка української економіки нерідко матиме політичний характер, оскільки з конкуренційним тиском українських підприємств в рамках внутрішнього ринку ЄС також зіткнуться європейські компанії.

Зворотний зв'язок між Комісією та європейським бізнесом глибоко «ешелонований» у вигляді регулярних консультацій Комісії зі спеціально створеними для цієї мети інституціями, як Європейський соціально-економічний комітет, а також профільними європейськими бізнес-асоціаціями.

Чи зможе український бізнес протиставити цій лобістській машині свою ефективну систему взаємодії з українськими відомствами-учасниками передвступних переговорів?

У цьому зв’язку досвід експорту до Європи може стати у пригоді українським виробникам.

Багато українських компаній все краще орієнтуються в структурі європейського ринку, знають своїх конкурентів, а найголовніше — споживачів своєї продукції, які нерідко теж мають потужний лобістський потенціал в Брюсселі.

Такий європейський бізнес розглядає українських постачальників як фактор своєї глобальної конкурентоздатності і тому без ентузіазму реагує на протекціоністські заклики інших європейських виробників. 

Вибудовування альянсів з європейським бізнесом вздовж ланцюжків постачання може дати українським експортерам, а відтак українським відомствам якісно нові можливості впливати на умови переговорного процесу, оскільки зможе представити оцінки інтегрованості української економіки в європейську в якісно іншому світлі.

По-суті, українському бізнесу належить так само навчитися оперувати інструментами адвокації своїх інтересів перед інституціями ЄС, як це вже десятиріччями роблять їхні європейські колеги.

Реалізація цих завдань не повинна лягати на плечі лише окремих, навіть найбільш передових компаній-експортерів.

Відповідну лідерську роль повинні взяти на себе українські бізнес-асоціації, які мають переконливий мандат від переважної частини українських виробників або тих секторів економіки, які найбільше виграють або програють від повноцінної інтеграції України до ринку ЄС.

Як завдання-мінімум асоціаціям вже зараз потрібно замислитися над сформуванням так званих євроінтеграційних комітетів.

Їхнім завданням має стати незалежне від профільних відомств моделювання потенційного економічного ефекту повного застосування в Україні європейського законодавства, яке встановлює правила гри на внутрішньому ринку ЄС у їхньому секторі, обговорення з компаніями-членами наслідків, вироблення позиції сектора, узгодження її з секторальним відомством на рівні заступника міністра з євроінтеграції, який в ідеалі повинен опікуватися підготовкою відомства до переговорів.

До роботи комітетів повинні залучатися юристи з розумінням права ЄС та аналітики ринку для моделювання очікуваного економічного ефекту на основі зворотного зв’язку від компаній.

Досвід такого аналізу і формування позиції сектора дасть змогу асоціації пропонувати міністерствам включати фахівців євроінтеграційних комітетів як експертів на посилення команд українських переговорників.

Експертний склад таких комітетів має стати де-факто проєктними офісами переговорних команд галузевих міністерств.

Однак на цьому зупинятися не можна. Українським бізнес-асоціаціям потрібно розпочати копітку, системну роботу над формуванням присутності в Брюсселі, організаційно і за можливості – топографічно, поруч з європейськими інституціями, раціонально використовуючи існуючі механізми адвокації інтересів перед інституціями ЄС.

Наприклад, йдеться про Європейський економічний і соціальний комітет (EESC), діяльність якого прямо передбачена Договором про ЄС як дорадчого органу євроінституцій від імені роботодавців, профспілок та неурядових організацій.

Це, а також участь у регулярних публічних консультаціях Європейської комісії з представниками громадянського суспільства, включаючи бізнес, щодо майбутніх законопроєктів та відносин (передусім торговельних) з третіми країнами.

Окрім можливостей впливати на підготовку європейського законодавства, така присутність надає цінні можливості нетворкінгу та збирання інформації про хід переговорного процесу, реакцію на нього з боку європейського бізнесу.

Почавши роботу на цьому напрямку, український бізнес закладе фундамент на перспективу.

Тому імовірно шаблони попередніх хвиль розширення навряд чи залишатимуться актуальними. Тестуватимуться нові, креативні підходи до інтеграції України, зокрема поступовий доступ до процесу ухвалення європейського законодавства та фондів допомоги залежно від прогресу передвступних переговорів.

Відтак зростатиме залучення представників українських міністерств, бодай у статусі спостерігачів, до робочих груп Ради ЄС, які працюють над ухваленням законопроєктів ЄС (може бути використаний механізм залучення країн-учасниць Європейської економічної зони, які не є членами ЄС: Норвегія, Ісландія, Ліхтенштейн).

Цей процес повинен супроводжуватися входженням українського бізнесу до брюссельської "євробульбашки", налагоджуванням контактів і розбудовою альянсів.

Очевидно, що фінансовий квиток такого входу може бути значним, однак його довгострокові переваги, вигоду, яку така присутність принесе українським експортерам у вигляді мінімізації торговельних бар’єрів на ринку ЄС, важко переоцінити. 

Назар Бобицький, експерт з торговельної політики ЄС, старший радник міжнародної консалтингової компанії KREAB