Як розвивати екопоселення

Що цікаво: коли міграція в європейські поселення впала до мінімуму, в наші — продовжується.

Творча креативна аудиторія з міст перебралася в села і хутори, подалі від сирен, обмежень і комендантських годин. Ми розуміємо, що деякі поселення в регіонах центральної і західної України будуть тільки зростати. В багатьох поселеннях виникає запитання: що ми можемо їм запропонувати. Як з погляду соціального забезпечення, так і подальшої самореалізації. Люди втратили робочі місця в містах і хочуть переорієнтувати себе. Постійно виникає запитання: що робити далі?

Знову повертатись у міста, де все зруйновано, чи переорієнтовуватися на нове життя. За містом, де не так багато умов та можливостей зараз, проте безпечно і в спільноті однодумців.

Поки менш розвинуті адміністративно поселення приймають всіх поспіль і бідкаються, що люди впали баластом і не бажають включатись в життя спільноти. Більш розвинуті поселення починають відбирати та конкурувати за якісних людей анкетуванням, фільтрацією за цінностями. Обмеженнями за термінами проживання і включенням у кола, спільнотоутворюючі процеси.

В той же час активно комунікуючи, виборюючи ресурси в місцевих громадах: землі, хати, простори, школи. Комунікуючи з гуманітарними, волонтерськими центрами, для підтримки вимушено переселених сімей. Формувати потреби, збирати донейти, мережуватись з іншими такими ж спільнотами. Писати гранти, формувати власні бюджети, склади та інфраструктуру.

Попри війну ці поселення свідомо чи несвідомо створюють капіталізацію свого простору. Одночасно і комплексно використовуючи своє безпечне та зручне розташування як основу, на яку нанизуються решта факторів: природа, екологія, логістика, історія, цікава стратегія, цінності спільноти.

Як виявилось, визначити власні потреби не кожному під силу. Часто люди кажуть: «Нам нічого не треба, ми повністю автономні». Але проходить місяць-два, і стає зрозуміло, що з появою нових людей потреби зросли, і вони не спадають, і йдеться не лише про продукти споживання, пальне та комунальні послуги, електроспоживання.

Росте нагальна потреба стратегії, куди рухатись далі із новим людським ресурсом. Себе зсередини не видно. Тому так важливо запрошувати до себе нових людей і прислухатись до потреб саме приїжджих переселенців. До їхніх думок, давати їм простір для дій. У колах, щотижневих системних зібраннях. Можна поступово глибоко визначити та зрозуміти, що може стати перевагою твоєї території, твого простору. І що точно є недоліком.

На перевагах будувати стратегію, а на недоліки формувати контраргументи. Зменшити градус цих недоліків можна, перекривши їх новими рішеннями. 

Нам потрібні історії кожного поселення. Потрібні бюджети і планування. Потрібні функціональні переваги. З них треба вибрати одну головну перевагу, на яку будуть надягатись всі решта.

Недоліки європейських поселень дуже повільні. У нас немає років. Потрібно скоротити цикл створення стратегії. Ми не перевіряємо стратегії в нових контекстах. Ми перевіряємо боєм. І отримуємо конкретні результати. Так чи інакше ми отримуємо зворотній зв’язок і живемо в реальності. І даємо людям готові сценарій і ролі. Вони знаходять себе в наших поселеннях, і все складається. 

Чи залишаться якісні сім’ї з дітьми, якщо поряд немає освітнього простору, альтернативної школи, наприклад. Базової інфраструктури.

В поселенні Кардоку в Литві саме школа стала якірним об’єктом. Це призвело до швидкого зростання популяції поселення, економіки, грантів і розбудови створення вже поряд ще одного поселення. Що може стати брендом поселення, його об’єднуючим символом? У кожного воно своє.

Ріпа може стати брендом для Цвітного. Бджоли осміі — проєкт-символ для поселення Роси. В Мотижині — джерела. Привабливість поселення також формують привабливі місця, які знаходяться по сусідству. В Буді — тисячолітній дуб Залізняка, в Буші — трипільське городище. В Теплій горі — Писаний камінь і Лада, древні капища.

Ці місця можна як бренд транспортувати за кордон, як це робить, наприклад, Даманхур чи Тамера. Логістично на заході країни — Тепла гора знаходиться на перехресті між Румунією та Угорщиною. Прекрасне місце для проведення тренінгів транскарпатськоі інтеграції Bridgedale.

Для нас це однозначно поселення-символи. Мотижин, Макарів, Радуга, Кухарі, Кедровка. Часто це відбудова і перебудова всього, нова культура, нова стратегія. Такі поселення можуть стати простором для самореалізаціі, розбудови зелених архітекторів, які дуже активно пропонують свої послуги. Пропонують нові цікаві архітектурні рішення з елементами біомімікрії та натуральності.

Це може бути точкою зборки іноземних зелених будівельників. Запропонувати їм наші поселення для креативу та творчості. Головне —  усвідомити, наскільки такі ідеї готовий купувати світ. І наскільки ми здатні підготуватись до такого, щоби представити це світові, залучити зовнішній ресурс для такої відбудови. Наприклад, можна це зробити на літньому з’їзді в Данії. Включно з грантами і підтримкою держави, місцевих тергромад. А головне — наскільки ми самі морально готові мобілізуватись в умовах війни з думками про майбутній розвиток.

Зараз війна стала тим магнітом, який привертає до нас увагу. Які у нас є символи війни? Те, що ми могли б транслювати світу в якості сувенірів з України. Те, що люди світу хотіли б підтримати донейтами. Що люди хотіли б почепити, носити і транслювати далі. Те, що має якийсь послідовний ефект, а не просто ідея. Саме так вона спрацює.

Крім активної комунікації, потрібен продукт. Наш продукт — Зелена дорога. Коридор, яким пройшли тисячі людей і осіли жити в поселеннях.

Ми можемо розвивати її як ознайомчий туристичний освітній та волонтерський рух. Для іноземних активістів, які хочуть максимально допомагати нам. Їм потрібно розуміння — чим, де і як вони можуть бути корисні прямо зараз. На який термін вони можуть приїхати і який конкретно об’єкт зробити. Під час війни та критичної нестачі робочих рук у нас на місцях. Чи стати учасником будівництва, ремонту, реконструкції чи вчителем школи чи освітнього простору, чи психологічної реабілітації. Нам всі хочуть допомогти! Просто треба комунікувати, заявляти про це. Що ми в принципі і робимо.

Але без загальної стратегії одних комунікацій недостатньо, інтерес швидко спадає, як це ми бачимо з донейтами. І гранти теж потрібно на щось надягати. Немає розуміння економіки, що буде далі. Така комунікація швидко демотивує. Комунікація і фінкціональний потенціал поселення повинен чимось підтверджуватись. Чимось предметним і осяжним. Або ми туди більше не повертаємось, бо місце поселення не підтвердило обіцянку реальністю.

В багатьох поселеннях режим консервації та виживання. Але зараз цікавий час легкого відносно дешевого входу в новий етап розвитку. Починаючи від уваги зарубіжних організацій та підтримки фондів, до легкої появи цікавих людей і напрямків у поселеннях. Але так буде не завжди.

І саме зараз стоїть питання, як ми можемо бути глобальними і як, маючи українське виробництво, перевозити, створювати, передавати наш досвід назовні. На інші країни, ринки, спільноти. Продавати наші освітні продукти, розвивати наші локації як міжнародні хаби та простори. Стати глобальними, підтягнути англійську мову, підтягнути комунікації між сусідами та мережею. Вивести свої проєкти на рівень впізнаваності.

Бренд українських екопоселень зараз має особливу додану цінність, до цього ми дуже часто були, як незрозуміла країна низького пріорітету.

Масштаб зовнішньої політики і пропаганди гасив усе, що є в нашій історії, знецінював нас. Тепер ми можемо демонструвати світу, що таке українські поселення, що таке наші продукти, що таке наші мізки, наша експертність усьому світу. Від крафтового виробництва до реальних цифрових продуктів типу «Зеленої дороги», яка мобілізувала під час війни 500 поселень Європи в єдиний організм і залучила, включила десятки фондів та організацій працювати на підтримку розвитку зеленого коридору, через який пройшли десятки тисяч людей.

Максим Залевський, координатор національної мережі екопоселень