Заборона експорту українського зерна: пошук можливих варіантів вирішення проблеми

Правовою підставою заборони є Регламент Єврокомісії (ЄС) 2023/1100 від 5 червня 2023 (далі – Регламент), яким запроваджено превентивні заходи щодо імпорту до Польщі, Румунії, Болгарії, Угорщини та Словаччини деяких культур з України: насіння пшениці (крім посівного матеріалу), кукурудзи (крім насіння для посіву), ріпаку (крім насіння для посіву) та соняшнику дроблене або неподрібнене (крім насіння для посіву).

Заборону на імпорт цієї сільськогосподарської продукції до деяких країн ЄС впроваджено до 15 вересня 2023 року. 

У Регламенті йдеться лише про заборону імпорту українського зерна в певні країни Європи. Однак, це обмеження не впливає на переміщення цих товарів через згадані держави у режимі транзиту до інших держав-членів або до країн за межами ЄС.

Також варто підкреслити, що заборона імпорту стосується чотирьох сільськогосподарських продукцій. Збут всіх інших зернових дозволений.  

В чому ж тоді проблема, якщо транзит через ці країни дозволений? Основна складність полягає у тому, що експорт зерна через ці країни коштує значно дорожче, а інколи є збитковим для українських фермерів. Така ситуація вже призвела до тотального падіння цін на ринку зерна на зазначені культури, а українські фермери вимушені утримувати запаси зерна до встановлення стабільних цін та відкриття кордонів.

Наразі у Європі створилась коаліція, що вимагає від Єврокомісії продовження заборони хоча б до кінця року. У разі не продовження таких норм, Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія та Словаччина погрожує встановити внутрішні заборони. Однак, чи легальні такі дії членів ЄС?

Згідно норм права ЄС питаннями торгівлі належить до виключної компетенції відповідних інституцій ЄС. Тому урегульовувати правовідносини у сфері торгівлі чи встановлювати будь-які обмеження у цій сфері може лише Єврокомісія. Односторонні дії країн-членів ЄС у цій сфері — незаконні.

Крім того, наведена ситуація також дає зрозуміти, що дії Єврокомісії щодо обмеження вільної торгівлі українським зерном явно суперечать Угоді про асоціацію між ЄС та Україною (далі — Угода).

З аналізу статті 35 Угоди не вбачається жодних додаткових заборон, обмежень або заходів щодо товарів, окрім тих, що зазначені у статті 11 Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ця стаття визначає лише такі обмеження, як мита, податки або інші збори через квоти, імпортні або експортні ліцензії чи інші заходи).

Стаття 40 Угоди також передбачає спеціальні захисні заходи до товару для сторін, але вони стосуються тільки мита і тарифних поступок (а не заборони торгівлі), що можуть запроваджуватись лише за спеціальною процедурою та розслідування.

Отже, з цього випливає, що обмеження щодо українського зерна наразі існує лише як політичне рішення і не мають юридичного підґрунтя. Будь-які обмеження імпорту можуть встановлюватись тільки інституціями ЄС, а не окремою державою. Для набуття чинності заборона на імпорт повинна отримати підтримку всіх 27 країн.  Це свідчить про незаконність односторонніх обмежень з боку Польщі, Словаччини, Угорщини та Болгарії. Такі дії країн суперечать нормам права ЄС, у зв’язку з чим Єврокомісія може навіть застосувати штрафи. 

Наразі в України є лише один варіант транспортування (транзит) зерна через сусідні країни ЄС — вздовж дельти Дунаю, переважно через Румунію, що є найдешевшим коридором. 

Також є можливість здійснення транзитних маршрутів через сусідні країни ЄС наземним транспортом, але така перспектива є надто коштовною. Тому, найвигіднішою альтернативою поки залишається транспортування через Дунай, що зараз також обмежене після чергового російського обстрілу українських портів. 

Отже, всі ці виклики та додаткові перешкоди для українців вимагають пошуку альтернативних варіантів збуту зерна. Наразі вбачається декілька варіантів вирішення даної проблеми. Кожен з них може мати як преваги так і недоліки для українських фермерів.

• Альтернативні маршрути: одним з варіантів може бути імпорт зерна до інших портів країн, які не підпадають під заборону, для подальшого транспортування до європейських чи інших держав. 
  

Першим прикладом маршруту може бути транспортування зерна залізницею до Литви. 

Литва наразі відкрито пропонує альтернативне перевезення зерна по чорноморському маршруту до порту в Клайпеді та інші порти країн Балтії. Тобто, існує можливість вивозити зерно з України залізничним транспортом для подальшого переправлення через Клайпедський морський порт. 

Однак, реальність дещо інша — ці напрямки мають інфраструктурні обмеження та є невигідними для бізнесу. По-перше, для перевезення такої кількості зерна у Литви недостатньо інфраструктури, і єдиний шлях – Чорним морем. По-друге, ця операція потребує здається надто тривалою.

Другим прикладом такого маршруту є імпорт до Литви транзитом через Польщу наземним транспортом.

Однак цей шлях може бути прийнятним лише для великих зернотрейдерів та холдингів. Ця можливість вимагає значних фінансових витрат і може погіршити ситуацію із цінами на ринку зерна для звичайних фермерів.

• Відкриття закордонної компанії. У перспективі можна також розглянути створення або пошук існуючої компанії в Литві.
  

Таким чином, транзитом через Польщу (він дозволений) можна поставити зерно на користь литовської компанії, а далі – всі дороги до імпорту зерна всередині чи за межами ЄС — відкриті. 

Утім, створення компанії за кордоном вимагає виваженого правового та податкового планування, а також інвестування фінансових ресурсів. Більше того, випливає додаткова проблема — валютні обмеження Національного банку України та заборони виведення коштів за кордон (деталі можна знайти у статті за посиланням). Тобто, відкриття компанії ускладнюється обмеженнями на можливість формування статутного капіталу шляхом виведення коштів з України, у зв’язку з чим необхідно шукати різні легальні шляхи вирішення цієї проблеми.

Важливо підкреслити, що створення нової компанії або пошук існуючої компанії в країні, де введена заборона на імпорт, не буде дієвим заходом, оскільки основним фактором є саме заборона на операції імпорту українського зерна, а не обмеження юрисдикції покупця.

• Політичні дії: Уряд України може спробувати впливати на міжнародні організації, національні уряди країн ЄС або використовувати інші політичні засоби для зміни рішення про заборону імпорту. До речі, Україна уже висунула вимогу до Єврокомісії щодо додаткового фінансування транспортних витрат для експорту українського зерна. В той же час Єврокомісія вже відреагувала на цю заяву та заявила, що не має додаткових коштів та можливості допомогти фінансувати додаткові транспортні витрати.  

Отже, заборона імпорту українського зерна до певних країн ЄС створює складну ситуацію для українських аграріїв та експортерів, а також харчовий дисбаланс в Світі в цілому. Таке обмеження імпорту до Польщі, Румунії, Болгарії, Угорщини та Словаччини деяких видів сільськогосподарської продукції з України поки що діє до 15 вересня 2023 року. Зазначені країни погрожують продовжити таку заборону в односторонньому порядку без згоди ЄС.

За аналізом правових норм, одностороння заборона імпорту української продукції буде вважатися порушення права ЄС та Угоди про асоціацію між Укряїною та ЄС. 

При цьому, враховуючи валютні обмеження, нестабільну економічну ситуацію та військові ризики, міжнародне структурування та посилення своєї присутності за кордоном залишається одним із пріоритетів для українського аграрного бізнесу.

Софія Драч, юрист практики «Технології та інвестиції» Juscutum