«Землетрус» по-українськи: чому аграрії мітингують та як зберегти національне багатство?

Що може змусити фермерів та аграріїв покинути свою важку та відповідальну щоденну працю, щоб приїхати в столицю і вимагати від влади дотримання своїх прав? Очевидно, що причина дуже серйозна.

І це — новий закон про ринок землі, який підготував і блискавично вніс до Верховної Ради уряд, не порадившись ні з суспільством, ні з членами профільного комітету.

Найбільше непокоїть аграріїв, критично мислячих народних депутатів та українців не сам факт відкриття ринку землі. Це зрештою має статись, адже мораторій був введений як тимчасова міра, а затягнувся майже на 20 років.

Найгірше — це те, що в законопроєкті передбачена можливість купівлі землі іноземцями.

Так, кінцевим бенефіціаром будь-якого українського підприємства може бути іноземець, який швидко прибере до рук наше національне багатство.

У мене складається враження, що так поспішаючи з цим законопроєктом, уряд виконує кимось прописаний сценарій, який готувався точно не в інтересах України та українців.

В кого буде більше шансів придбати землю: у іноземця чи у простого фермера? На жаль, вони опиняться в абсолютно нерівних умовах.

Іноземці мають доступ до «дешевих» грошей, адже кредити в Європі можна взяти під 2% річних. У нас же фермеру доведеться сплачувати 22% річних, і навіть якщо він дозволить собі за останні кошти купити гектар землі, то в таких неконкурентних умовах дуже швидко збанкрутує.

Який вихід?

Зараз в Україні вже є категорія людей, які хочуть продати свою землю. Це може бути одинока бабця з мізерню пенсією, якій ці гроші стануть у нагоді, або чиїсь спадкоємці. Їхнє право розпорядитись своєю землею ми маємо забезпечити.

Я бачу два шляхи відкриття ринку землі:

1. Держава стає власником землі, викуповуючи землю у громадян.

2. Землю купують виключно українці або підприємства, які працюють саме в аграрній сфері.

Земля не може купуватись просто так, як актив, який чекатиме на підвищення ціни. Земля має оброблятись. Ми не можемо допустити повернення до кінця 1990-х — початку 2000-х років, коли половина земель в Україні не оброблялась, і ми змушені були закуповувати пшеницю за кордоном.

Сьогодні Україна є однією з найбільших країн з виробництва сільськогосподарської продукції. 60% надходжень валюти в державу відбувається завдяки експорту сільгосппродукції.

Ми не повинні втратити цього статусу, навіть більше — нам треба думати над тим, як перестати бути сировинним придатком та переробляти продукцію в Україні.

Тому найважливіше — ми повинні чітко прописати в законі заборонний механізм для іноземців купувати землю.

Також варто подумати над тим, як допомогти українському фермеру придбати землю.

Можливо, навіть створити механізм відтермінування купівлі землі юридичними особами. Нехай спочатку купують фізичні особи. Потрібно встановити мінімальну планку в ціні, а далі має відбуватись аукціон — хто дасть кращу ціну, той і стане власником землі.

Нам потрібен такий законопроєкт, який влаштує аграріїв, буде обговорений в суспільстві та захищатиме інтереси України і кожного українця.

Сергій Лабазюк, народний депутат України, член Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин