ФІНАЛ. Неймовірні села України 2017: Антоніни

У центрі селища здається, що потрапив в інший світ — із пишними палацовими спорудами і манірними будиночками, кожен з яких можна роздивлятися з різних боків, і всюди є стилістичні цікавинки від бароко до готики.

Літньої пообідньої пори заходимо до одного із них, до селищної ради. Але на першому поверсі потрапляємо у бібліотеку, вона відчинена і в ній кілька відвідувачів.

У кабінеті селищного голови Наталії Кондратюк роздивляємося збільшене фото із місцевого життя сторічної давнини: перед полюванням у Антонінах поміж поважних гостей  графа Потоцького — посли Австрії та Сполучених Штатів.

Рівень. «А тепер уявіть, з яким завзяттям ми віддирали брудні темно-зелені панелі, які нам залишилися у спадок в цьому приміщенні після радянських хазяїв… — знайомить з історичним приміщенням лідер громади. — Ми тут не «понаїхали», ми тут виросли з діда-прадіда і тому за будь-що прагнемо відродити пишноту Антонін».

Це поселення у 1760 роках тодішня власниця Барбара Сангушко віддала у довготермінове користування регенту коронної канцелярії Ігнацію Мальчевському, який був одружений з її сестрою Антоніною. Відтоді тут заклали багатий парк з екзотичними рослинами  на берегах річки Ікопоть і дивовижний палацовий комплекс з оранжереями, книгозбірнями і галереями. Нащадки лише прогресували у розбудові маєтностей.

«Останній з них, нащадок волинської гілки Потоцьких Юзеф Миколай, не плазував навіть перед царем, і на то були підстави, — переконує Наталія Кондратюк. — Граф мав 8 цукрових заводів, деревообробну фабрику. Тут навіть виробляли парфуми. Бібліотека вважалася найкращою в Європі. Скакуни, яких в антонінівських стайнях було 250, посідали призові місця на європейських перегонах. Потоцькі на 14 років раніше скасували кріпосне право. Дозволяли орендувати землю з правом викупу».

Ознакою демократичності у цих місцях завжди вважалося розведення риби у ставках. Місцеві селяни і дворяни відзначалися набожністю, суворо тримали пости. Розводячи у ставках  і дозволяючи упродовж цілого року ловити лящів, щук та коропів, господарі давали людям можливість нормально харчуватися пісним продуктом.

Сьогодні громада закінчує із формальностями, котрі дозволять повернути з районної у селищну власність колишній графський ставок площею у 108 га. Підхоплять традицію зарибнення, матимуть ще одне джерело доходів.

У Потоцького був талант братися за, здавалося б, безнадійні справи і доводити їх до успіху, переконані мешканці Антонін. Мало того, вони  впевнені, що досвід знаменитого графа не зник безслідно. До речі, господар сподівався вберегти маєток аж до 1919 року. Місцеві селяни допомагали рятувати палацове майно, коли його вже безжально палили більшовики. Згодом допомогли господарю втекти. Нинішньої осені Антоніни чекають з Європи в гості нащадка графа — Марека Потоцького з сином. У центрі селища їх зустрінуть колони із фамільним гербом. Це  ворота до колишнього багатоповерхового палацу Сангушків-Потоцьких, який вирізнявся архітектурною витонченістю. Після «агресорів» — тільки так тут називають більшовиків, які вщент спалили цю розкіш, — на місці палацу зараз стадіон.

Більше пощастило манежу. Колись занедбану, але міцну будівлю тепер переобладнали на дитячу спортивну школу.

Інші історичні приміщення, прискіпливо реставруючи, пристосовують під будинок культури і майбутній готель, адже бажаючих приїхати і роздивитися унікальні антонінські пам’ятки постійно більшає.

Спитаєте, звідки  беруть кошти?

«А це тепер наше захоплення — цікаво шукати нові джерела фінансування, — посміхається селищний голова. — Спеціально створили у 2012 році громадську організацію «Антонінський край», навчилися оформляти різні грантові проекти. Вже було 3 голови організації. Їх як талановитих менеджерів помічають і кудись зманюють. Але ми тільки радіємо їх росту і щораз знаходимо ще кращих».

Гроші від першого проекту «Разом ми зможемо» склали потроху  з  районної, місцевої казни та скинулися громадою. «Коли люди вклали і власні кошти, то зовсім по-іншому до всього почали ставитися, відчули відповідальність», — згадує Наталія Кондратюк. Спільно відновили графський вигляд унікальної кленово-каштанової алеї в центрі. Замінили жахливу огорожу, перегородили шлях автівкам перед школами.

Після першої удачі вже легше залучили кошти Європейського союзу, а також Програми розвитку ООН в Україні. Змогли придбати шкільний автобус, замінити 177 старезних вікон у школі, встановили 14 ліхтарів на сонячних панелях біля загальноосвітньої школи, інтернату, дитсадочка, школи мистецтв та сільради.

На території селища ліквідували 6 стихійних сміттєзвалищ. На місці одного з них, біля річки Ікопоть, поблизу заповідного сірководневого джерела «Криничка», облаштували рекреаційну зону. Підтягнули благодійників, щоби відремонтувати свердловину і башту, аби нарешті приєднати ще 114 дворів до водогону з якісною водою.

Йдемо дивитися на гордість Антонін — капітально відремонтований і добудований дитячий садочок. Працювали усім світом. Тепер мають суперсучасні приміщення для 80 діток і додаткові робочі місця.

«Схоже на те, що у нас тепер усі звикли до проектів, до системи спільнокошту, — ділиться селищний голова. — Уважно спостерігають, хто скільки грошей пожертвував. Чую, як обговорюють списки  вкладників: «Скільки то головиха дала?». 

А нещодавно придбали новий трактор «Білорус» та величезний набір навісного приладдя до нього, щоби полегшити та здешевити землеобробіток на присадибних ділянках. Користуються по черзі. Бонусом селище отримало ще й агрегат для чищення снігу, тож минулої зими вже не потерпали через замети. Новою косаркою тільки що покосили свій величезний стадіон.

Перші 46 домогосподарств Антонін зголосилися на створення кооперативу. Є багато охочих приєднатися до них. Більшість з господарів тримають по 2-3 корови. З реалізацією молока вже допомагає Перший національний  аграрний кооператив.

«Коли домовляємося про співпрацю із сусіднім агрохолдингом, я часто нагадую цим великим новим власникам досвід не такої вже й далекої історії, — розповідає Наталія Кондартюк. — Наприклад, про те, як граф Потоцький у разі випадкового пошкодження селянських посівів під час полювання одразу посилав оцінщика і швидко компенсував втрати грішми. Звісно, хочеться і зараз такої графської культури між аграріями».

До речі, у великому палаці ретельно завдяки ринвам збирали дощову воду, щоб економити. Маєток мав повне електричне освітлення, власну електростанцію, насоси для подачі води, скажімо, в оранжереї. Суть тодішніх новацій не надто застаріла.

Шляхетна бізнесова жила пульсує в Антонінах.

Місце розташування: Хмельницька область, Красилівський район, селище Антоніни.

Як доїхати: доїхати до Антонін можна автобусом з Хмельницького (60 км) з автостанції біля залізничного вокзалу. 

Фінал Всеукраїнського конкурсу «Неймовірні села України 2017». Голосуємо!