Життя сироварів у забутому селі Буковини

У Розтоках про сироварів усі знають. Коли вони приїжджають, до них уже збирається черга з покупців. Буває, привозять 3-4 десятикілограмові відра бринзи. За день усе розкуповують.

Спершу Калиничі доять корів. Отримане молоко несуть до хати та вливають його у 50-літровий баняк. Потім кладуть грітися на плиту. Потрібно довести до температури 17-18 °С, та вони знають, яке молоко має бути і без термометра. Так воно гріється декілька годин. Далі баняк перекладають на лавочку настоятися і додають до нього «глєк». Це спеціальна речовина, яка утворюється в шлунку теляти, коли воно п’є лише молоко. На 4-5 тижнях телятко ріжуть, а зі шлунка дістають цей молочний вузлик. Його чистять, промивають та дають у молоко. Помішують, щоб воно настоялося.

«І воно собі ловиться, робиться, ніби кисломолочний сир. Ми його збираємо і перебиваємо, кладемо зверху на піч, щоб воно було в теплі», — каже сировар.

Воду, що залишилася після цього, не виливають. До неї знову додають свіже молоко, доводять до кипіння та дають оцет. Таким чином утворюється вурда. Вона накипає зверху, і її збирають черпачком. Вурду також охоче купують на базарі.

Сир, який залишився на пічці, сохне там близько 3-4 днів. Улітку його можуть винести на сонце. Після цього сир чистять, оскільки на ньому робиться гірка кірочка. Далі — млинкують на м’ясорубці та перебивають на путині, дерев’яній діжці.

Джерело фото: Шпальта