Тенденція до скорочення: чому за стабільних урожаїв жито зникає з українських полів

Такі дані фахівців Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки».

AgroPortal.ua поспілкувався із заступником директора ННЦ «Інститут аграрної економіки» з наукової роботи, членом-кореспондентом НААН Олександром Нечипоренком про те, чи цікаве жито українським агровиробникам, та чи вдається на ньому заробити.

Уже тривалий час посівні площі під житом в Україні мають тренд до зниження. У 90-х роках минулого століття цей показник становив 500-600 тис. га. У 2001 році він сягнув максимального за часів незалежності України рівня у 879 тис. га.

Із 2010 року розпочався різкий спад — до менше як 300 тис. га.

Середній показник за період 2019-2023 років становить близько 122 тис. га, тобто вп’ятеро менше, ніж на початку незалежності нашої держави. А повномасштабне вторгнення рф на територію України спричинило ще одне стрімке падіння посівного клину жита — із 172 тис. га у 2021 році до 78,4 тис. га  у 2023 році.

В умовах кліматичних змін, жито поступово адаптується до менш сприятливих умов вегетації та має стабільну врожайність навіть при низькому рівні вологості.

Воно володіє значною перевагою над іншими зерновими завдяки своїй стійкості до холодів і невибагливості до якості ґрунтів. Добре росте на легких і середніх суглинках, а також може витримувати піщані й кислі ґрунти, де інші культури погано розвиваються. Тому основний масив посівних площ традиційно припадав на регіони зони Полісся, де вирощували понад 70% цієї культури.

До повномасштабного вторгнення рф на територію України у 2021 році лідерами за обсягами виробництва жита були: Чернігівська область, що забезпечувала близько 28,5% загального збору, Житомирська — 12,2%, Київська — 12,0%. Далі із часткою 6-9% йшли Волинь, Сумщина та Рівненщина.

Воєнні дії, безперечно, вплинули на структуру посівів.

У 2024 році рейтинг виробників жита очолює Рівненська область, частка збору якої склала 17,2 %. На другій сходинці — Волинська область з часткою 15,9%. Позиції постраждалої від агресії Чернігівщини, внаслідок зменшення площі посівів втричі, послабшали і склали лише 13,9 % загального збору жита в Україні.

У 2024 року загальний збір жита становить лише 221 тис. т. Це на понад 50 тис. т не перекриває нинішні потреби. До речі, у передвоєнний 2021 рік валовий збір жита сягав 593 тис. т.

Середня врожайність жита за 2019-2023 роки становить 32,0 ц/га. Вона варіюється в межах від 29,0 ц/га у 2019 році до 34,6 ц/га у 2021 році.

Спостерігається відносно стабільна  урожайність даної культури, із незначними коливаннями. Це пов’язано переважно з погодними умовами та якістю агротехнічних заходів.

Цьогоріч загальна середня урожайність культури становить 32,1 ц/га. А в агропідприємствах, де вирощено 52,1% валового збору, цей показник на 4 ц/га вищий. Висока середня урожайність мала місце на Сумщині — 43,1 ц/га, Хмельниччині — 49,0 ц/га, Тернопільщині — 51,0%, Миколаївщині та Буковині — понад 55 ц/га. Втім, в останніх трьох регіонах площі посіву жита були менше 500 га.

Зерно жита використовують, насамперед, для виробництва житнього хліба, який відомий своїми високими поживними якостями. Крім того культура йде на виробництво спирту — пива, віскі, горілки, а також є відмінним кормом у скотарстві й свинарстві.

Це єдиний злаковий продукт який покращує лімфообмін, відновлює мікрофлору в організмі людини, знижує цукор та прибирає зайвий холестерин. Жито має унікальні характеристики й переваги перед іншими злаковими культурами при вирощуванні.

Водночас відновлюється інтерес до нього і як до кормової культури. Тому, на думку науковців Інституту аграрної економіки, культура може представляти інтерес для аграріїв з низки причин, а саме:

Стійкість до холодів і заморозків. Жито добре переносить низькі температури і є однією із найстійкіших до холоду зернових культур, адже може витримувати морози до -25°C. Це робить його придатним для вирощування в регіонах з холодним кліматом.

Невибагливість до ґрунтів. Жито росте навіть на бідних, піщаних або кислих ґрунтах, де інші зернові, такі як пшениця, можуть мати низьку врожайність, або й не вижити. Отже, воно є варіантом для рослинництва на полях із менш родючими ґрунтами.

Стійкість до посухи. Жито в порівнянні з іншими злаковими є більш стійким до посух — має розгалужену кореневу систему. Це дозволяє поглинати вологу з глибших шарів ґрунту, що важливо в умовах її дефіциту.

Стійкість до хвороб і шкідників. Жито менш схильне до захворювань — борошниста роса і різні види іржі, а також до пошкодження шкідниками. Це дозволяє аграріям скорочувати витрати на засоби захисту рослин.

Універсальність у використанні. Жито це:

Альтернативний сівозмінний варіант. Жито може бути висіяне як озима культура, що сприяє рівномірному завантаженню посівного сезону. Культуру також використовують як сидерат, оскільки після збору врожаю вона залишає ґрунт добре структурованим і збагаченим органікою. Як покривна культура — запобігає ерозії ґрунту.

Високий вміст клітковини і корисних речовин. Жито багате на клітковину, вітаміни групи B, мінерали та антиоксиданти. Це робить його популярним для виробництва продуктів із високою харчовою цінністю.

Отже, жито є привабливою для аграріїв культурою, особливо в регіонах із несприятливими умовами вегетації, де воно може забезпечити стабільний врожай при менших витратах.

Ціна на жито на внутрішньому ринку України постійно зазнає змін та має активну динаміку.

У 2022 році спостерігалося значне зростання. Тоді ціна підвищилася проти попереднього 2021 року на 6,1 %. Це було пов'язано із зростанням попиту на експортних ринках і збільшенням витрат на вирощування та транспортування.

Проте у 2023 році, зважаючи на обмеження  експортних можливостей внаслідок воєнних дій на території України, спостерігалося зниження ціни на 14,2 % — до 4075 грн/т. Цей показник був нижче цін попередніх чотирьох років на жито та значно нижче вартості цін інших зернових.

Середня ціна за 9 місяців цього року дещо перевищує 4200 грн/т.

Рентабельність виробництва жита, як й інших культур, залежить не лише від ціни на продукцію, а й від низки інших чинників: насамперед, таких як вартість витрат на вирощування, транспортування та зберігання.

Найнижча рентабельність виробництва жита (–18 %) спостерігалася у 2023 році. Це вдруге з 2010 року такий негативний показник.

У 2019 році рентабельність вирощування жита склала 9,9 %, у 2020 — 14,4 %, а у 2021 році — 10 %. Але у 2022 році через військовий стан та обмеження експорту рентабельність впала до 3,6 %.

До повномасштабного вторгнення рф на територію України наша держава із часткою у 5,2% посідала 4 місце у рейтингу експортерів жита. Нагадаю, що у передвоєнний 2021 рік поставки вітчизняного жита на світовий ринок склали майже 137 тис. т.

Нині Україна посідає 18-ту позицію серед постачальників жита і її частка у світовому експорті  становить лише 0,3 %.

Основними та найбільшими імпортерами українського жита є Іспанія, Польща, Туреччина, Румунія, Словаччина, Німеччина та низка інших країн, що забезпечують стабільний збут продукції.

Для прикладу, за 2023 рік було експортовано 6,4 тис. т жита на $1,4 млн. При цьому поставки до Польщі та Словаччини склали по 2,3 тис. т, до Німеччини — 1,9 тис. т.

За 9 місяців 2024 року відвантажено 8,1 тис. т жита, включаючи 7,2 тис. т до Іспанії, на суму $1,6 млн.

Слід також брати до уваги, що світова ціна на дану культуру має тенденцію до зменшення. З 2023 року  вона знизилася майже на 9,1% і становить 202 $/т. Це найменша ціна, починаючи із 2019 року.

Алла Стрижеус, AgroPortal.ua