Дмитро Андрієць: У кожного в житті є вибір — падати або літати

23 серпня 2018, 07:30 12389

Дмитро Андрієць — співак, заслужений артист України, звичайний хлопець з Чернігівщини, який нині збирає на своїх концертах повні зали, але не цурається тяжких років життя на шляху до мрії, сприймаючи їх як досвід, і готовий цим досвідом поділитися не лише у піснях, а й у майбутній книзі.

У розпал підготовки до сольного концерту в Києві ми розпитали Дмитра про його студентські роки під час навчання в аграрному університеті, про сьогодення та плани на майбутнє.

Дмитре, сьогодні ви — заслужений артист України, готуєтесь до сольного концерту, але знаю, що стежка на велику сцену у вас була тернистою. 

Дмитро Андрієць: Після 9-го класу я вступив до Ніжинського сільськогосподарського училища. За три роки оволодів азами фермерства, отримав посвідчення водія та тракториста. В училищі також активно почав займатися спортом та розвивати свій творчий талант, що не завадило закінчити заклад з червоним дипломом. Оскільки з сільськогосподарським виробництвом був знайомий, то вирішив вступати до аграрного вишу в Києві, проте, навіть підказуючи сусіду, не набрав прохідного балу. 

Мабуть, не треба було підказувати… 

Дмитро Андрієць: Можливо (посміхається).

Джерело фото: AgroPortal.ua
Джерело фото: AgroPortal.ua

Це було перше розчарування? 

Дмитро Андрієць: Не перше, але сильне. Ще мав варіанти вступити до КПІ чи Інституту фізичного виховання та спорту. Проте доля розпорядилася інакше: я вступив до Немішаївського агротехнологічного коледжу на агрономічний факультет з перспективою переведення в Національний університет біоресурсів та природокористування. 

То можна сказати, що ви — співаючий агроном. Мали досвід роботи у полі? 

Дмитро Андрієць: Практика в полі була, але не так багато. Навчаючись в коледжі, я продовжував займатись спортом та співом. 

Яким саме спортом ви займались? 

Дмитро Андрієць: Займався легкою атлетикою, а саме бігом на середні дистанції (800-1500-3000 м). Мій батько викладав фізкультуру в школі, у якій я навчався, і з мене вимагав завжди більше, ніж по нормі. До того, як серйозно зайнятися бігом, я 2,5 роки займався штангою, виконав перший дорослий розряд з пауерліфтингу. Саме заняття пауерліфтингом заклали базу для хороших результатів з бігу. Потрапивши до коледжу, а згодом до аграрного університету, я вже активно займався бігом і завдяки гарним результатам згодом представляв збірну команду Київської області з легкої атлетики на чемпіонаті України. 

Як довго ви займались бігом? 

Дмитро Андрієць: Бігом займався 2 роки. Було дуже важко, адже для професійних тренувань потрібні дві головні складові: якісне харчування та відпочинок. У мене було двадцять гривень на тиждень. Можна було купити цукор, хліб, якось розтягнути ці гроші. Я готував, збирав гриби у Голосіївському лісі. Після навчання спочатку їхав на роботу, на будмайданчик, далі — на тренування. А потім — додому вже ледь-ледь. 

Вас це загартувало?

Дмитро Андрієць: Я завжди живу з вірою в Бога. Мої батьки розлучилися у 2000-му році. Саме тоді народився найменший брат, і нас було у мами восьмеро. Єдиний самостійний був старший брат, він саме одружився і пішов жити на квартиру. Ключ до подолання будь-якої проблеми — це віра в Бога, навіть у ті моменти, коли підкрадається зневіра. У мене багато історій про допомогу згори, але розкажу лише одну. Був день, коли ми їли лише картоплю в мундирі, а на хліб не вистачило коштів. І тут дзвінок у двері, приходить чоловік, якого я навіть не знав, приносить пакет, каже: «У мене на душі було таке бажання…» Він приніс пакет продуктів. Звідки він знав про нашу ситуацію? Йому ніхто не казав. 

Історія ніби з книги…

Дмитро Андрієць: Про нашу сім’ю можна написати свою книгу, про що я, власне, мрію і сподіваюсь втілити цю мрію у життя. Ця книга стала б підтримкою для багатьох, хто опинився у скрутному становищі, не опускати руки, а вірити в Божу допомогу. Якщо щиро віриш, то обов’язково це прийде у твоє життя. Ніхто з нас не вчиться на чужих помилках. Ти теоретично знаєш, що так не треба, але доки не спробуєш, тебе тягне знову зробити ту ж саму помилку. Батьки кажуть: «Не лізь на дерево, впадеш, руку зламаєш!» А тобі ще більше хочеться. Лізеш, ламаєш і думаєш: «Точно, правда». 

Я — християнин, ходжу до церкви. Віра — це велика рушійна сила! Якщо віриш — досягнеш! 

Саме так було і зі вступом до НУБіПу?

Дмитро Андрієць: Можна сказати і так. Мої спортивні та творчі досягнення, наполегливість і, безперечно, віра дали свій результат — рік життя в Немішаєвому, і я вже навчався у столиці.

Джерело фото: AgroPortal.ua
Джерело фото: AgroPortal.ua

Дмитре, а який саме факультет НУБіПу ви закінчили?

Дмитро Андрієць: Я закінчив агробіологічний факультет, отримавши диплом спеціаліста, потім вступив до аспірантури, успішно захистив кандидатську дисертацію.

То можна сказати, що ви спортсмен, науковець і співак?

Дмитро Андрієць: Ще в шкільні роки в мене була мрія поєднати 3 напрямки: стати майстром спорту, доктором наук та народним артистом України (посміхається). Але пізніше зрозумів, що треба вибрати щось одне і докласти всі зусилля для втілення мрії. Час йшов, і треба було визначатися: наука, творчість чи спорт. Я обрав творчість і щасливий, що займаюсь справою, яку люблю.

А коли почали співати? Це з дитинства?

Дмитро Андрієць: Я народився у селі Вертіївка на Чернігівщині, там була музична школа, яку я відвідував. Мені подобалося співати, у мене гарно виходило. Проте я не міг на усі 100% приділити співочому таланту свою увагу, адже батьки з дитинства привчили нас бути самостійними і заробляти на життя. Це був перший підприємницький досвід: ми їздили селами і продавали різні товари. Але де б я не був, що б не робив, пісня завжди супроводжувала мене по життю.

В Україні дуже багато співочих шоу, таке враження, що усі співають. Складно достукатися до свого слухача?

Дмитро Андрієць: Ви абсолютно праві! Українці — надзвичайно співоча нація. Складність полягає в тому, щоб заявити про себе. Для цього має бути якісний матеріал, пісні мають звучати на радіо і телебаченні, саме через ЗМІ артист знаходить свого слухача, а слухач знайомиться із виконавцем. Але всі ці кроки вимагають надзвичайно великих коштів. Раніше я ходив на кастинги різних проектів. Розчаровувавсь, здобував досвід і зрозумів, що мати талант — це дуже добре, але якщо не маєш матеріальної підтримки, стати відомим артистом практично нереально.

Ви дуже наполегливий. Чи є у вас райдер?

Дмитро Андрієць: Склянка води (посміхається). Мінімальні умови в межах розумного, звісно, озвучуємо.

Джерело фото: AgroPortal.ua
Джерело фото: AgroPortal.ua

А якщо конкретно, що вам треба?

Дмитро Андрієць: В основному проїзд, проживання, гонорар обговорюємо, якщо це замовлення, і все. А за лаштунками це чай та кава. Можемо замовити ще фрукти. У мене немає продюсера, тому і райдер не зірковий. Дуже багато артистів залежні від продюсера. Вони самі по собі зовсім інші люди, але їхній образ формує продюсер.

То ви сам собі продюсер?

Дмитро Андрієць: Питання продюсерства дуже цікаве. Я був на зустрічі, де мені запропонували принести $500 тисяч, і тоді зі мною почнуть працювати. Тобто це я маю принести, і вони з мене зірку зроблять, проте не факт. Я питаю: «Добре, я принесу вам цю суму грошей. А далі? Що я буду отримувати з концерту?» Вони кажуть: «Два відсотки». Тобто, я маю їм мішок грошей дати, але взамін жодних заробітків. 

І після цього шоу-бізнес вас все таки не розчарував?

Дмитро Андрієць: Я з кожними разом розумів, що всі моменти тобі не даремно показуються. Кожне розчарування на життєвому шляху робить нас мудрішими та сильнішими. Для більшості людей шоу-бізнес — це казковий кольоровий світ, але шлях до цієї казки дуже складний, крізь терни до зірок. 

Які пісні є у вашому репертуарі?

Дмитро Андрієць: У мене в репертуарі більше 50-ти пісень різного жанру.

Які пісні вам особисто подобаються? 

Дмитро Андрієць: Пісні, які торкаються серця і пронизують душу. Для мене це головний критерій хорошої пісні.

Непростий життєвий досвід вам допомагає співати глибокі пісні?

Дмитро Андрієць: Однозначно. Досвід та відчуття не купиш за гроші. Ти такий душею, серцем, ти таким народився, така натура, характер. Тебе це чіпляє, ти відчуваєш. Якщо для тебе ці цінності важливі, ти в це віриш, ти до цього прийшов, то далі ти на це і орієнтуєш себе, а всі ситуації життєві дають певний досвід і життєву мудрість: що є головним, що проходить, а що залишається, що вічне, а що абсолютно не варте витраченого часу. 

А на Євробаченні є бажання спробувати себе? 

Дмитро Андрієць: У 2017 році ми записали пісню для Євробачення «I'm Gonna Fly Higher»: твори добро, злітай вище, допомагай людям, але, на жаль, її не відібрали для участі в цьому конкурсі. 

Бажання повторити участь у відборі буде?

Дмитро Андрієць: Можливо, в цьому році, ми ще вагаємося. Але пісня вже є: «Живи!». У кожного в житті є вибір: падати або літати, поки живеш, вибір за тобою.

Джерело фото: AgroPortal.ua
Джерело фото: AgroPortal.ua

Ви минулого року отримали звання Заслуженого артиста України. Що це вам дало, чи змінилося сприйняття вас, як артиста?

Дмитро Андрієць: Я ніколи не гнався за званнями, але фактично, після отримання звання, більше людей стали приходити на мої концерти.

Хто вам допомагає на творчому шляху?

Дмитро Андрієць: Мені допомагає родина, особливо — дружина, вона моє натхнення і, звичайно, друзі та шанувальники (посміхається).

Дружина вплинула на ваш вибір стати на шлях відомості?

Дмитро Андрієць: Ми з дружиною познайомилися на концерті Ніни Матвієнко «Ми єдині і Україна у нас одна!». Це було три роки тому. Однозначно, її підтримка є неоціненною. Я сильна і вольова людина, але самостійно пройти шлях артиста — це майже нереально, потрібна надійна людина поряд. 

У вас зараз є гастрольний заробіток чи ви десь ще працюєте? 

Дмитро Андрієць: На життя вистачає. Наразі я повністю зосереджений на своїй творчості. 

Де і ким ви працювали? 

Дмитро Андрієць: Під час навчання в аграрному університеті я їздив на виробничу практику до Англії. Зароблені кошти дали змогу розпочати невеликий бізнес у рідному місті. Люблю свободу, завжди працював сам на себе, побував у багатьох країнах, та щоб розповісти про все, треба багато часу (посміхається).  

Що найбільше цінуєте у людях? 

Дмитро Андрієць: Доброту, чесність, порядність. Приведу в приклад свою дружину. Я бачу, що нею деякі «друзі» користуються, але вона все рівно відкрита, щира, добра. І для мене це як приклад. 

Є вчителі по життю?

Дмитро Андрієць: Є ряд людей, чиї прізвища я міг би назвати. Але назвавши їхні прізвища, це може бути несправедливо до тих, кого ти не згадаєш. Будь-яка людина чи зустріч в нашому житті не випадкова і дає нам певний урок. Навіть вороги є вчителями.

У жовтні відбудеться ваш сольний концерт у Києві. Це буде ваш перший концерт?

Дмитро Андрієць: У мене вже були сольні концерти, але у столиці буде вперше. Тож користуючись нагодою, запрошую усіх бажаючих на святковий концерт, який відбудеться 26 жовтня в Жовтневому палаці у Києві, бо саме в цей день я святкую свій день народження. В концерті також беруть участь мої друзі, зірки української естради.

Дякую за приділений час і до зустрічі на вашому творчому вечорі 26 жовтня у Києві.

 

Алла Стрижеус, AgroPortal.ua