Кандидат у Президенти: «тримодульна» сільська політика від Аркадія Корнацького

Розмова починається з дитячої книжки поета Анатолія Качана «За нашим садом грає море», яка лежить на робочому столі політика і яку він хотів би перевидати великим накладом. Далі розмова переходить на знаменитого кінорежисера, актора, письменника, поета і художника Миколу Вінграновського, який родом з міста Первомайська Миколаївської області. Цей видатний митець не має належного вшанування в рідному місті, окрім невеличкого меморіального куточку в 17-й школі, де він навчався.

Аркадій Корнацький: Разом із видатним українським художником Анатолієм Гайдамакою і друзями Вінграновського створюємо в Первомайську культурний центр, де буде музей, бібліотека, кінолекторій, вернісаж, дискусійний клуб. Також готую громаді міста пропозицію щодо створення скульптурних груп за літературними образами письменника, для розміщення їх по всьому місту, щонайперше на в'їздах до Первомайська. Дуже сподіваюся, що мені вдасться надихнути земляків на перейменування міста Первомайськ у місто Вінграновський. 

Ви маєте своє бачення майбутнього України, навіть починаючи зі своєї маленької батьківщини. Це вас підштовхнуло зареєструватися кандидатом у Президенти?

Аркадій Корнацький: У кінці моєї передвиборчої програми є така фраза: «Україна — держава трудового народу». Вважаю, що такою має бути національна ідея. Серед інших кандидатів у Президенти не бачу жодного, хто міг би навіть «у першому наближенні» досягти мети перетворення України на державу для народу. Я знаю, як це зробити, можу це зробити і зроблю за дуже короткий час, якщо народ довірить мені пост Президента України. Саме ці обставини підштовхнули мене стати учасником президентської виборчої кампанії. 

Політика вас не розчарувала, адже ви вийшли з фракції «Блок Петра Порошенка»?

Аркадій Корнацький: Політика сама по собі не може розчарувати, скоріше розчаровує те, що в ній робиться. Коли я обирався до Верховної Ради, був ще абсолютно незрілим політиком і навіть не допускав, що політика може бути такою, якою я її побачив із середини. Мій конфлікт із фракцією «БПП» стався через те, що вже за декілька місяців роботи у Верховній Раді я зрозумів, що вони не збираються виконувати те, що обіцяли.

Ну, таке явище характерне для української політики…

Аркадій Корнацький: Тоді, напевне, ви в політиці більш досвідчені, ніж я був на той момент (посміхається).

Я весь час вірив людям, у тому числі партійним діячам, їх заявам і програмам. Навіть не припускав, що можна говорити одне, а робити інше. Ще коли вступав до Комуністичної партії, щиро вірив, що іду в організацію, яка має працювати на благо народу, і в цій структурі я зможу зробити більше, ніж без неї. Потім прийшло розчарування. Взагалі, як я тепер розумію, це велика проблема українців — довірливість до політиків. Всі вони, як свідчать українські реалії, — політичні аферисти.

Коли я обирався до Верховної Ради і зустрічався з відомими політиками, вірив у їхню чесність. Всі кажуть правильні речі, а робиться чомусь все навпаки. Я довго не міг зрозуміти, чому так відбувається. Хотів дізнатися, де знаходиться той «злий механізм», якщо по-механізаторськи сказати — коробка передач або трансмісія, яка перетворює все гарно сказане на погано зроблене.

Вдалося знайти?

Аркадій Корнацький: Так, я тепер маю однозначну і впевнену відповідь: цим злом є самі політики — ті, хто називається «політичною елітою». Ми маємо політичну мафію, яка створена в 90-ті роки. Ті, хто з самого початку створював і закладав основи, підвалини під сьогодення, в тому числі кадрові й законодавчі, були дуже розумними, далекоглядними і водночас дуже підлими людьми.

Назву тільки два загальновідомих факти. Перший — юридичний. Конституція України 1996 року — це практично антипод Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року. Цей документ є ідеальною основою розбудови потужної демократичної європейської країни, а сталося навпаки. Україну, одну з найпотужніших європейських країн, яка входила в першу сімку за розвитком економіки, розвалили і далі продовжують розкрадати.

Коли цей перелом відбувся? Проблема почалася на межі Кравчук-Кучма, і я знайшов тому підтвердження. Кучма є початком доби цього нещастя та горя України. Кучма, Лазаренко, Тимошенко — всі з Дніпропетровщини. На Донеччині свої олігархи, в Києві, Одесі та Львові — свої. Спочатку картина розмита, але якщо все проаналізувати, то пазли складаються. Ми часто чуємо про якісь центри світового впливу, масонські ложі, таємні товариства. Але я впевнений, що найголовнішими «центрами впливу» є спецслужби і політики, яким вони підконтрольні. З приводу витоків українських проблем я знайшов цікаву інформацію в мемуарах останнього голови КДБ УРСР Миколи Голушка. Для того щоб привести Кучму до влади, у Москві був створений спеціальний штаб на чолі з Віктором Черномирдіним. Допоки Кучма був Прем’єр-міністром, потім Президентом України, Черномирдін спочатку був головою «Газпрому», потім Прем'єр-міністром Росії, потім став послом в Україні, щоб довершити роботу того московського штабу. Він супроводжував і курував українські «реформи» і «реформаторів», прямо впливав на кадрові рішення, а головним інструментом цього впливу був газ. Через газ на вершини українського олігархічного бізнесу, політикуму і влади були виведені... ви самі чудово знаєте, хто. Перш за все — дніпропетровський клан: Кучма, Лазаренко, Тимошенко, Коломойський тощо.

Московські стратеги добре розуміли, що для досягнення їхніх цілей потрібна відповідна законодавча база. І вони руками своїх ставлеників у Києві створили її. Перш за все — Конституцію 1996 року. До неї включили положення, які стали основою розвалу України. Зокрема, дуже хитро були створені правові передумови для знищення демократії та узурпації влади. Єдину й неподільну систему органів державної влади, основу якої складали сільські, селищні, міські ради, розділили на власне органи державної влади і на так звані органи місцевого самоврядування. З цього все почалося. Далі ці місцеві органи влади позбавили повноважень, передавши їх державним адміністраціям, створеним замість райкомів і обкомів КПРС, зробили їх бідними й ні на що не спроможними, а потім і зовсім стали знищувати. 

Зараз в рамках децентралізації створюють об’єднані територіальні громади (ОТГ). Це теж частина якогось плану?

Аркадій Корнацький: Це вже завершальний етап того, що було заплановане ще 1996 року. У попередні роки відібрали у місцевих органів влади повноваження, зробили їх злиденними, а потім вирішили взагалі знищувати. Перші такі спроби, як відомо, започатковувалися у 2006 році Романом Безсмертним, який на той час був заступником глави Секретаріату Президента Ющенка. Дякувати землякам Безсмертного із Макарівського району Київщини, які мало не побили його за пропозицію ліквідувати сільради і створити «об'єднану громаду», тоді на тому все й скінчилося. Але, починаючи з весни 2014 року, «реформатори» взялися рвати Україну на частини вже дуже рішуче. 

В українському законодавстві, яке базується на Конституціях України, існують такі юридичні поняття як «сільрада», «територія сільради». Вони є чинними й досі. Довкола кожного села є землі, які є територією забезпечення життєдіяльності людей, які проживають у селі. Так от, у Конституції-1996 до ст. 133, де йдеться про адміністративно-територіальний устрій України, таку одиницю адміністративно-територіального устрою, як «сільрада», не включено, хоча де-юре і де-факто вони існують. Те ж саме і з «територіями сільрад». Де-юре і де-факто вони є, востаннє в історії України території цих сільрад уточнювалися і закріплювалися у 1991-1992 рр., а в Конституції їх статус не закріплено. Тобто, наперед на 20 років було заплановано, як знищити територіальну цілісність України, її соборність, демократію і як узурпувати владу. 

А те, про що ви згадали, — «об’єднання територіальних громад» і «надання повноважень ОТГ» — повний фейк. Жодних «ОТГ» де-юре немає і не може бути, адже вони не передбачені Конституцією України.

Ще одна «бомба уповільненої дії» Конституції-1996 — «територіальні громади». Ви ж розумієте, що нема й не може бути ніяких «територіальних громад». Люди не дикі тварини, вони не живуть стадами на якихось незрозумілих «територіях». Люди живуть у селах — це сільські громади, у містах — міські, у селищах — селищні. Це спільноти людей, які утворюються історично, їх не можна зігнати до купи і «об'єднати» — це гірше колективізації 30-х років минулого століття. Але ця «колективізація» активно проводиться, з грубими порушеннями конституційних прав і свобод людей, на шкоду українській державності й на велику радість московським ідеологам цієї «реформи». 

Тобто потрібно вносити зміни до Конституції?

Аркадій Корнацький: У 2015 році було підготовлено два пакети змін до Конституції України — один в частині судової реформи, другий — в частині децентралізації. Так от, зміни в частині децентралізації не пройшли, але їх здійснюють, причому дуже агресивно. Для того щоб виконати зобов'язання перед «кураторами» і остаточно узурпувати владу. Звертаю вашу увагу на те, що цю «децентралізацію навиворіт» дружно роблять спільними зусиллями і ті, хто при владі, й ті, хто в так званій опозиції. Це переконливо свідчить про те, що вони всі однакові й що міняти треба не Конституцію, а «політичну еліту». Доки цей бур'ян не видалимо з українського політичного поля, доти жодних належних змін до законодавства не буде. 

Інший приклад: всіма українськими Конституціями і нормативним актом установчої сили «Декларація про державний суверенітет України» від 16 липня 1990 року встановлено, що земля і всі інші природні ресурси та економічні активи є власністю українського народу. А вже в 1996 році в Конституції написали так хитренько ( в частині 1 ст. 13 ): земля, її надра і всі інші природні ресурси «є об'єктами права власності» українського народу. Абсолютно очевидна спроба знівелювати основоположні народні права, — а «всі інші економічні активи» взагалі зникли! Далі — все «відповідно до закону», а вже закони — всуціль антиконституційні. І далі використали повноваження існуючих органів влади для «прихватизації». В промисловості цей процес пройшов дуже швидко. Із землею все виявилося складніше. До цього часу думають над схемами, як розкрасти і привласнити землю. А тут ще й Корнацький зі своїм законопроектом 5535-1 на захист селян і фермерів. Сподіваюсь, що все-таки не вдасться обійти цей законопроект і буду продовжувати боротися за це.

Але ж зараз іде процес передачі земель у розпорядження ОТГ?

Аркадій Корнацький: Те, що робиться зараз у земельній сфері — це конгломерат тисяч відвертих і системних кримінальних правопорушень можновладців і політиків, тяжких і особливо тяжких кримінальних злочинів, які з весни 2014 року вчиняються під безпосереднім кураторством нинішнього Прем’єр-міністра України Володимира Гройсмана.

Перед виборами нинішні можновладці обіцяли передати землю місцевим громадам, та цього не зробили, і коли я зрозумів, що й не збираються робити, я терміново підготовив і зареєстрував законопроект N2267, де йшлося про негайне припинення повноважень Держземкадастру в розпорядженні сільгоспземлями і передачу цих повноважень усім існуючим на той час місцевим радам. Гройсман тоді був головою Верховної Ради, Кутовий — головою Комітету з аграрних питань, вони цей мій законопроект «зарубали» і стали творити корупційне свавілля в земельній царині.

Так от про передачу землі ОТГ можу сказати, що сьогодні Кабінет Міністрів України або Держгеокадастр не мають повноважень передавати землю народної власності у власність будь-яких юридичних структур, немає для цього законних підстав. Відповідно до закону про реєстрацію речових прав на нерухоме майно земля і взагалі будь-що у власність не передаються, потрібні підстави і механізм, а їх немає. Тому всі «передачі землі у власність ОТГ» є виключно фейком і злочином! І головне — на території сільрад ніяких державних земель немає! Так що вони «передають» ніщо із нічого у ніщо. 

Об’єднаним територіальним громадам дали податкові повноваження так званих міст обласного значення. Тобто вони отримали 60% ПДФО, акциз і, власне, все. Інше, про що розповідають, що збільшили їхній бюджет, — це субсидії і субвенції. Чиновник із Києва в ручному режимі роздає кошти за відповідні відкати. Це жахлива корупція і більше нічого.

Зараз закінчується процес знищення народовладдя, тобто знищення органів місцевої влади і ліквідація влади як такої. Це остаточна узурпація влади, щоб при наступних виборах до парламенту по максимуму зосередити в своїх руках адмінресурс.

Українське законодавство написано рівно таким, яке потрібно для узурпаторів влади, і щоб далі мати можливість розкрадати цю країну.

Тобто всі земельні реформи, які відбувалися в Україні, спрямовані на одне — привласнення землі?

Аркадій Корнацький: «Створення ОТГ» — це ще один спосіб рейдерського захоплення землі. Вони для цього дали підстави своїм нишпоркам на місцях і дерибанять все що можуть.

Також свавіллям вважаю продаж землі через аукціони. Це все беззаконня. Ці рішення будуть скасовані, й усі будуть відповідати за зроблене.

Щодо землі, то ви свого часу змогли купити землю у селян і зробили це в законодавчій площині. Як це вдалося зробити?

Аркадій Корнацький: Так, в Україні є безпрецедентний випадок законної купівлі земельних і майнових паїв у масштабі КСП сім’єю Корнацьких. І можна сказати, що мораторій на продаж землі починався з Корнацьких.

Ця історія була публічною і ніколи мною не приховувалася. В 1998 році односельчани звернулися до мене, коли я гостював у батьків, з проханням придбати їхні паї.

На той час можна було купувати землю?

Аркадій Корнацький: Так, на той час із цих питань діяв основний нормативний акт — Указ Президента України від 10.11.1994 року №666, де зазначалося, що земельні частки (паї) можуть вільно купуватися і продаватися, даруватися, але першочергові права на викуп мали співвласники, учасники колективної власності. Мої батьки були членами КСП і вони викупили за гроші, які я їм надав, 100% земельних і майнових сертифікатів. Я фактично виступив як інвестор. Купили по совісті й за «офіційною» ціною. Вартість одного земельного сертифікату складала 12 450 грн, приблизно 2100 доларів по тодішньому курсу. Так і заплатили, плюс за майно окремо. Незважаючи на продаж селянами землі та майна, вони з моєї ініціативи продовжують щорічно отримувати доплату, яку я називаю рентою. У моєму законопроекті 5535-1 «Про обіг земель сільськогосподарського призначення» я хочу узаконити цю «ренту» — щоб селянин, у разі продажу паю, не залишався без шматка хліба.

І після цього запровадили мораторій на продаж землі?

Аркадій Корнацький: Це сталося в силу випадку. Влітку 2000 року, коли ми вже господарювали і купили техніку, в Первомайському районі сталася екологічна катастрофа, і туди приїхав Президент Леонід Кучма. На зустрічі з селянами, які жалілись на життя, Кучма сказав: поки у вас не буде справжнього господаря на землі, доти буде все погано. Голова держадміністрації з цього приводу розповів Кучмі, що в Чаусово-2 Корнацькі вже викупили у селян всю землю і створили приватне господарство. Можливо, очікував, що Кучма похвалить за такі високі темпи реформи, а той заявив, що є його указ, який забороняє продавати/купувати землю, і що це якесь шахрайство, і тут же дав наказ «шахрая спіймати, кинути за ґрати, а землю повернути селянам». Звісно, після цього проти мене почали фальсифікувати кримінальні провадження, почалася війна з Кучмою і його режимом, яка тривала до Помаранчевого Майдану. Отакі у нас президенти — самі не знають про їхні укази. Одразу ж після цього і внаслідок цього випадку в січні 2001 року заборонили обіг земельних часток (паїв), а через рік і земельних ділянок сільгосппризначення.

Зараз «Агрофірма Корнацьких» працює?

Аркадій Корнацький: Так, і не лише на цій викупленій землі. Селяни з навколишніх сіл теж передали нам свої землі, багато хто продав. Наразі агрофірма має в обробітку близько 16 тис. га на території 10 сіл. І насправді це близько 4 тис. викуплених паїв, до речі, куплені вже під час дії мораторію.

А яким чином ви обходили вже діючий мораторій?

Аркадій Корнацький: Де-юре мораторію не існує. Всі положення законів, які прямо протирічать нормам Конституції, є з самого початку недійсними, мертвими. Єдине, що в умовах цього сюрреалістичного законодавства належним чином вчинити угоду в письмовому вигляді і нотаріально зареєструвати неможливо. Тому ми укладали угоди, відповідно до яких сторони взяли на себе певні зобов’язання. Конституцію і цивільне законодавство ще ніхто не скасував. «Продавець»-селянин зобов’язувався провести належним чином відчуження земельної частки (паю) або земельної ділянки, якщо вона була вже виділена в натурі, після скінчення «мораторію», і передавав земельну ділянку у володіння й користування «покупцю» з моменту прийняття сторонами цих зобов’язань. А інша сторона, в нашому випадку це були фізичні особи, зобов’язувалася заплатити селянину за землю певну суму, а також виплачувати довічну ренту, про яку я казав вище. Гроші за землю виплачувалися відразу, в момент передачі землі, а «рента» виплачується щорічно одночасно з виплатою орендної плати. Далі, для належного використання землі й легітимного ведення господарської діяльності, укладалися довгострокові договори оренди землі, при цьому всі права на орендну плату селянин за нотаріальним дорученням передавав відповідно до прийнятих на себе зобов'язань. 

Так склалося з 1998 року, що мінімальна ціна викупу землі становила, в доларовому еквіваленті, приблизно $607 за умовний кадастровий гектар, але щорічна рента постійно збільшувала цю суму, бо селянин, який продавав за мінімальною ціною, отримував довічну ренту, фактично ту ж саму орендну плату, тільки в дещо меншому розмірі. В моєму законопроекті «Про обіг сільськогосподарських земель», який зареєстрований в 2016 році як альтернативний до офіційного, прописано, що людина, яка продала пай за мінімальною ціною, повинна довічно отримувати ренту, по факту — це доплата до ціни.

Як думаєте, в питанні мораторію новий парламент зможе поставити крапку?

Аркадій Корнацький: Все може бути. Як відомо, законопроект про продовження мораторію абсолютно не потрібний, бо мораторій і без нього продовжує діяти — до прийняття закону про обіг сільгоспземель. Фермери проти зняття мораторію, бо бояться втратити землю і водночас в цьому питанні протистоять селянам, які хочуть продати землю. Але хто хотів продати паї — вже зробив це.

Після відкриття ринку землі будуть, звичайно, угоди по легалізації права власності й певний економічний ефект в плані нотаріальних зборів, оподаткування, але це будуть невеликі кошти.

Мій законопроект передбачає обіг сільгоспземель виключно серед сільгоспвиробників, перш за все серед селян. Навіть за умов застави землі в банку вона не повинна оформлятися у власність банку, і продаватися лише сільгоспвиробнику. 

Також законопроектом встановлюється першочергове право купити землю: члени сім’ї селянина, власник сусідньої ділянки, той, хто її орендує.

Для того щоб фермери могли реально викупити землю, яку орендують, має бути передбачена державна фінансова допомога або у вигляді безпроцентного кредиту, або кредит в комерційному банку за умови відшкодування державою відсотків по кредиту.

Ви берете участь в управлінні компанією «Агрофірма Корнацьких»?

Аркадій Корнацький: З моменту створення агрофірми я ніколи не втручався в її справи, бо з самого початку пообіцяв, що люди самостійно керуватимуть підприємством. У нашому колгоспі був дуже ініціативний, розумний головний агроном, якого люди попросили очолити господарство. І він працював до 2012 року, допоки регіонали не почали «віджимати» бізнес. Довелося переховувати його більше двох років. А головного бухгалтера підприємства закрили за ґрати, і вона більше двох років провела у в’язниці.

Трудовий колектив «Агрофірми Корнацьких» сформований з колишніх працівників колгоспу і людей з довколишніх сіл.

Яким ви бачите майбутнє українського села?

Аркадій Корнацький: Я розробив концепцію сільської політики — план по порятунку українського села. Є ідеї, як дати можливість селянину добре жити і працювати, забезпечити європейські умови, заробляти не менше, ніж у Європі, жити в гарному будинку. Це програма «Трьох модулів» — Модуль-Хлів, Модуль-Цех з переробки сільськогосподарської продукції і Модуль-Дім. 

Модуль-Хлів-Свинарник на 45 тварин вже працює в селі Кумари Первомайського району Миколаївської області й дозволяє за рік вигодувати 110-112 свиней. Приміщення займає мало місця — має розміри 6,4 м х 12,6 м, це близько 80 кв. м. Підходить для утримання всіх видів тварин.

Але щоб запровадити це масово, поширити по всім українським селам, потрібні значні інвестиції. Вартість приміщення без устаткування — понад 20 тис. доларів.

Маю на меті створити хоча б мільйон Модуль-Хлівів у селах. Щоб реалізувати задумане, створив лізингову компанію, яка називається «Сільська політика». Тепер звертаюся до іноземних донорів для залучення коштів. Я почав робити сільську політику без держави, бо наша чиновна мерзота ні на що, крім як красти, не здатна.

Як ви оцінюєте свої шанси в президентських виборах, і чи є якийсь план, як донести до людей вашу позицію, бачення?

Аркадій Корнацький: Шанси в мене такі ж, як і в більшості інших учасників цих перегонів. Всі топ-учасники перегонів мають мільярдні статки, в розпорядженні засоби масової інформації, армію шахраїв під назвою політтехнологи і агітатори. В мене цього нічого немає. Але народ ненавидить їх усіх, і більш потрібної українському народу програми, ніж моя, ні в кого немає і не буде. Тож буду штурмувати засоби масової інформації, щоб донести мої наміри до людей. А вони у мене прості й зрозумілі. В Україні нічого не зміниться на краще, доки ми не приберемо від влади так звану політичну еліту. Як професійний юрист, я відповідально заявляю, що у разі обрання мене на пост Президента України я «обнулю» всю цю політичну сволоту одним указом Президента і в один день. Я вмію тлумачити законодавство так, як належить — на користь людини, а не на користь шахрая-політика і його прислужника, чиновника-корупціонера. Я покажу «політичній еліті», що таке верховенство права. 

Але ще 45% виборців не знають, чи підуть вони на вибори.

Аркадій Корнацький: Я буду старатися ознайомити з моєю програмою якомога більшу кількість виборців. Це суперзавдання, яке мені вирішити буде надзвичайно важко в умовах інформаційної блокади, яку я маю.

На президентську кампанію потрібні кошти, насамперед на офіційний внесок. Як фінансуватиметься ваша передвиборча кампанія?

Аркадій Корнацький: Внесок зробив за власні кошти. Маю ще гроші, щоб організувати невеликий передвиборчий штаб. Але платити спостерігачам, членам виборчої комісії, агітаторам — коштів немає. За чотири роки депутатства витратив переважну частину власних коштів на різні види допомоги людям, насамперед на лікування, а також витрачаю на суспільно-важливі проекти. Такі, як музей Вінграновського у Первомайську, музична школа, фестивалі народної творчості, церква у рідному селі, пансіонат для одиноких селян тощо. 

Я є головою громадського об’єднання «Рух вільних селян», рік тому створив політичну партію «Рух вільних селян», де мене обрано головою, але до цього часу Міністерство юстиції не зареєструвало нашу політичну силу.   

Чи маєте команду, з якою буде втілювати в життя програму в разі обрання вас Президентом?

Аркадій Корнацький: За роки, що я займаюся громадською і політичною діяльністю, я ретельно слідкую за всім, що відбувається в суспільстві, за людьми і подіями. Я добре знаю не тільки право, але й економіку, знаю багатьох людей, які є фахівцями і тепер вже добре розбираюся, хто є людина, а хто покидьок, орієнтуюся, з ким можна мати справу, а з ким — ні.

Міг би назвати багато публічних прізвищ відомих людей, але поки не буду.

Мати «свою команду», на моє переконання, — це аморально і протиправно, бо це означає, що апріорі ти уже всім іншим не даєш шансу і обмежуєш можливості для країни, людей досягти якогось успіху. Треба брати найкращих. І ці люди мають користуватися довірою в суспільстві. В мене є на прикметі люди, які допоможуть мені знищити все погане і вивести Україну на передові позиції.

Алла Стрижеус, Людмила Лебідь, AgroPortal.ua