Великий виробник свинини планує розширювати бізнес в Україні. Які кроки на часі?

Про те, як компанія реорганізувала свою роботу під час повномасштабної війни, про подальші перспективи, ставлення данців до ситуації в Україні та багато іншого ми поспілкувалися з генеральним директором Каспером Торуп-Віладсеном.

Якщо виникає потреба в енергії, ми маємо можливість працювати на генераторах протягом тривалого періоду часу. Крім того, ми також інвестували в систему обігріву ферм, яка працює за рахунок охолодження гноївки.

Сьогодні проблема нестачі персоналу зачепила весь бізнес без винятку. Яка ситуація у вас зараз?

Каспер Торуп-Віладсен: Ми не виняток, і кадрове питання є для нас великим викликом. Сьогодні у нас працює понад 620 співробітників включно з 30 героями, які зараз перебувають на війні. Пошук нових працівників — це, звісно, складне завдання. Дві третини наших колег — чоловіки, тож, очевидно, існує ризик того, що вони в якийсь момент підуть на війну. Крім того, коли у нас є інші відкриті вакансії, знайти потрібних кандидатів стає складніше, ніж раніше.

Які саме вакансії вам зараз потрібні?

Каспер Торуп-Віладсен: Нам потрібно багато різних людей. Ми досить велика організація, вакансії є як на виробництві, так і в сфері розвитку, фінансів. Наші люди працюють у стайнях, на полі, це фахівці, знавці своєї справи, а не просто люди, які прийшли з вулиці й роблять це з першого дня. Потрібно бути кваліфікованим і володіти всім необхідним для виконання цієї роботи. Тому ми не можемо просто брати випадкових людей. У нас є професіонали, які займаються цими справами. Крім того, як і в багатьох інших компаніях, у нас є багато спеціалістів у сфері фінансів, управління персоналом, логістики тощо. Якщо ви подивитеся навколо наших ферм, то побачите, що на деяких ведуться активні будівельні роботи. Ми розширюємося, а це означає, що нам потрібно багато будівельників, електриків тощо. І багато інших підприємств, на щастя, потребують робочої сили на даний момент, тому ми намагаємося знайти найкращих партнерів, а також найкращих працівників.

У комунікації вашої компанії ви стверджуєте, що ваші свині відрізняються від наших, тому що вони мають данську генетику. Що це означає, і чим вони відрізняються?

Каспер Торуп-Віладсен: Свині та генетика — це велика річ. Для кращих результатів ми повинні переконатися, що це найкращі свині, які виростають з потрібною пропорцією м'яса та жиру. Тому ми завжди працювали з данською генетикою, яка є найкращою в світі. Ми теж прагнемо цього. Тому вважаємо, що у нас найкращі працівники, і тому нам також потрібна найкраща генетика, і саме тому ми історично завжди працювали з данською генетикою.

Безумовно, ви проводите моніторинг цін на свинину. Які фактори на них впливають?

Каспер Торуп-Віладсен: Щотижня ми відстежуємо ціни на свиней, і це, звичайно, дуже важливо для нас, оскільки це наш основний дохід. Свинарство — це також товарний бізнес, тому ціни змінюються щотижня. Цього тижня ціна за кілограм може бути 65, а наступного — 75 грн. Найбільший вплив має попит і пропозиція. Це проста відповідь, але цього року більш-менш пропустили весну, температура одразу піднялася до 25°С. А це означає, що на вихідних люди уже почали готувати шашлик і замість вівсянки захотіли їсти ковбасу чи м'ясо. Це означає, що раптово зростає попит на свиней, і це може спричинити зростання ціни. Те ж саме відбувається під час святкування Великодня, Різдва тощо. Тож, звичайно, існує велика закономірність попиту, і коли попит зростає, ціни також зростають.

Група Goodvalley має кілька ферм у Польщі. Де легше вести цей бізнес — у Польщі чи в Україні? І де легше побудувати ферму?

Каспер Торуп-Віладсен: Нерідко в Україні місцеве населення може бути проти нової ферми, нового будівництва. Так, і це частина нашої бізнес-моделі. Наші дозволи на будівництво передбачають, що довколишні громади та села згідні з таким сусідом. З одного боку, ми надаємо робочі місця місцевим жителям, забезпечуємо їх транспортом. З іншого — існує багато речей, які впливають на навколишні території, тому ми проводимо велику комплексну перевірку. Ми взаємодіємо з селами, звичайно, з посадовцями, але також і з місцевими жителями. Намагаємося налагодити комунікацію, пояснити їм, звідки ми, і які переваги отримує громада, коли компанія починає працювати у них на території. Для нас дуже важливо вступити в діалог, щоб заручитися необхідною підтримку перед тим, як починати щось робити. У Польщі бізнес-модель більш-менш однакова, але деталі суттєво відрізняються. Незважаючи на те, що це сусідні країни, ми бачимо великі відмінності між ними.

Кілька років тому була ситуація, коли одна компанія хотіла побудувати нову ферму біля сіл Конюшки та Насташине неподалік від нас. Місцеві жителі вийшли на акцію протесту, перекрили дорогу, аргументуючи тим, що після будівництва ферми буде неприємний запах через свиней. І вони не дозволили цього зробити. Чи були у вас подібні ситуації? Як ви їх вирішуєте?

Каспер Торуп-Віладсен: За час моєї роботи у нас не було схожих ситуацій, але ми проводимо багато зустрічей із жителями сіл, щоб провести роз’яснювальну роботу не тільки про те, що відбувається за огорожею, а про те, в чому полягає наш бізнес. У цьому нам також допомагають наші представники, колеги, оскільки вони зазвичай живуть у селах і можуть розповісти про те, що відбувається на виробництві. Щороку реалізуємо соціальні проєкти разом із селами, ми робимо це максимально прозоро. У нас є конкурс грантів, який допомагає реалізовувати такі проєкти, як новий дитячий майданчик, організація мультимедійного класу в школі тощо. Це спосіб підвищити нашу соціальну відповідальність у селах.

Іноді з’являються коментарі в соціальних мережах, що ваша компанія вносить на поля якісь хімікатами, і через це у людей болить голова, шлунок або щось подібне. Це міф чи правда?

Каспер Торуп-Віладсен: Це міф. Все, що ми використовуємо на полях, тобто засоби захисту рослин, сертифіковано, у нас задокументовано, що саме використовується, все відповідає стандартам. В Україні діють найсуворіші стандарти, і це важливо для нас. Якщо виникають якісь непередбачувані випадки, ми, звичайно, беремо участь у діалозі, але також можемо задокументувати, що ми працюємо у належний і правильний спосіб.

Каспере, як ви утилізуєте падіж? На виробництві, безумовно, бувають випадки, коли тварини хворіють і гинуть. Як відбувається утилізація?

Каспер Торуп-Віладсен: Це регулюється правилами та нормами, яких ми дотримуємося згідно з ветеринарними стандартами, що діють в Україні. У нас є два варіанти — спалити свиней, і це робиться у спеціальних утилізаторах безпосередньо на території ферми. По-друге, у нас також є ферми, звідки інші сертифіковані компанії забирають падіж і утилізовують його, все робиться відповідно до правил і норм, і це регулюється місцевими та регіональними ветеринарами.

Компанії такого масштабу як «Ґудвеллі Україна» повинні демонструвати соціальну відповідальність населенню територій, де вони працюють. Яким чином ви це робите?

Каспер Торуп-Віладсен: Корпоративна соціальна відповідальність включає в себе багато різних елементів. Один із них полягає в тому, що ми гарантуємо, що всі наші колеги працюють офіційно, отримують справедливу зарплату, відповідно, сплачуються податки на місцевому рівні. Для нас важливо, щоб нічого не відбувалося з використанням конвертів чи чогось подібного. Все робиться за законом. По-друге, ми сплачуємо податки до місцевого та державного бюджетів, роблячи таким чином свій внесок на благо України. Якщо говорити про наших непрямих партнерів, таких як села тощо, як я вже казав, у нас є конкурс грантів, куди люди та громади можуть подавати заявки на проєкти — дитячі майданчики, новий дах для школи, інфраструктурні проєкти тощо. Таким чином ми намагаємося відігравати свою роль у місцевих громадах. Існує також багато опосередкованої участі. Звичайно, ми хочемо, щоб наші колеги були амбасадорами, щоб вони вчиняли правильно. Щоб, наприклад, бути впевненими, що сміття збирається, що ми його продаємо на переробку, що, коли люди виходять з кімнати, світло вимикають. Адже електроенергії в Україні не вистачає. Ми не знаємо, що станеться завтра, і чи буде важко отримати електроенергію, тому це деякі з тих сфер, в яких ми вважаємо, що можемо відігравати більшу роль.

Каспере, ви з Данії, ви європеєць, але працюєте з українцями і з українським менталітетом. Які моменти вас здивували, чи щось виглядає трохи дивним для вас?

Каспер Торуп-Віладсен: Я думаю, що найбільший сюрприз відбувся за останні 26 місяців, коли українська ментальність стала маяком світла для всього світу. Ми дійсно бачимо, що українці, по-перше, страждають замість багатьох людей, але, по-друге, роблять величезну роботу. Ми бачимо, що всі наші виробничі KPI та подібні показники були значно підвищені за останні два роки, і це лише підкреслює менталітет українців. Люди надзвичайно віддані своїй справі, працьовиті й пишаються тим, що вони українці. Але ми також робимо свій внесок, ми виробляємо протеїн для українського народу, і наші колеги можуть це бачити. Тож я не знаю, чи це несподіванка, але за останні два роки це стало особливо помітно. Коли я зустрічаю своїх колег у стайні і бачу їхню відданість справі та наполегливу працю, то по-справжньому надихаюся. Є багато, скажімо так, культурних відмінностей. Мене дивує, коли я намагаюся потиснути руку своєму колезі, проходячи через двері, а він панікує, тому що через поріг цього не можна робити. Якщо я забуваю одягнути шапку на вулиці, коли дуже холодно, люди дивляться на мене здивовано. Коли ми говоримо про дітей, і я розповідаю, що мої діти сплять на вулиці, коли холодно, то люди дивляться на мене, як на дивака. Але це все цікаво, я дізнаюся більше про український народ. І, знову ж таки, Україна — величезна країна, і в ній так багато відмінностей, тому кожного разу, коли я тут, коли спілкуюся з українцями, я дізнаюся щось нове, і це справді надихає.

Ви також працювали в Африці більше п'яти років. Де краще працювати — в Африці чи в Україні?

Каспер Торуп-Віладсен: Я проживав у Кенії, в Гані, і це особливі країни. Вони близькі моєму серцю, але, звичайно, Україна є найближчою зараз, особливо через те, що український народ пережив за останні роки і переживає в цей момент. Тому Україна дійсно на першому місці в моєму списку, а також для моєї родини. Ця країна особлива.

Данське щастя («hygge») — що це таке? І чи доторкнулися прикарпатські громади до цього данського щастя хоч трохи завдяки вам?

Каспер Торуп-Віладсен: Данське щастя — це, мабуть, дивна річ, яку важко пояснити. Думаю, що цю атмосферу і емоції потрібно відчути. Звичайно, багатьом українцям зараз складно поїхати до Данії, але, на щастя, у мене є багато колег, які були в Данії кілька разів. Існує багато соціально-економічних факторів, які впливають на рівень щастя людей. У Данії існує велика мережа соціального забезпечення, що, на мою думку, є позитивним фактором. Якщо ви втрачаєте роботу, ви все ще певною мірою в безпеці, вам не потрібно залишати дім або боятися, що ваша сім'я не буде їсти в цьому місяці. Звичайно, це розвивалося протягом багатьох років. Тому люди почуваються в безпеці, ми довіряємо системі, навіть якщо можемо бути розчаровані, сердитися на наших політиків. І врешті-решт, ми довіряємо людям, які нас оточують. Тож я думаю, що це все походить від довіри. Ми намагаємося поєднати найкращі сили України з данським менталітетом, прагнемо розвивати в цій компанії взаємну довіру.

Каспере, здається, що у вас дуже щільний графік. Ви працюєте на дві країни. Як оцінюєте баланс між роботою та особистим життям?

Каспер Торуп-Віладсен: Мені пощастило, адже я в шлюбі з моєю дружиною Джулі, але я також одружений з моєю роботою, і це йде пліч-о-пліч. Тож моя дружина змирилася з тим, що в мене є ще «Ґудвеллі», а це означає, що я маю можливість їздити до України кожні два-три тижні. Гадаю, коли ви їдете на роботу, це може бути 30 хвилин їзди абощо, а мені потрібно 12 годин, щоб дістатися до офісу. Ось як я це роблю, але я намагаюся досягти балансу, тому, коли я тут, багато працюю. Коли я вдома, то проводжу більше зустрічей онлайн, намагаючись підтримувати нашу організацію якнайкраще. Це своєрідний симбіоз — намагатися встигнути все за ті кілька годин, які ми маємо під рукою.

Чи є у вас якесь хобі?

Каспер Торуп-Віладсен: Моє хобі, окрім роботи і сім'ї, дружини і трьох дітей, — футбол. Я люблю футбол і думаю, що це одна з тих речей, без яких я не міг би жити. Час від часу це трохи розчаровує мою сім'ю, тому що щонайменше 90 хвилин щотижня я наполягаю на тому, щоб бути на стадіоні або перед телевізором. Можна сказати, що мої стосунки з українським футболом сягають, здається, 96-го року, коли кольори мого клубу «Брондбю» були жовто-блакитними. Це правильні кольори. Торік «Брондбю» вибив київське «Динамо» з кваліфікації Ліги чемпіонів, і це був єдиний раз, коли вони потрапили до Ліги чемпіонів. Звісно, після цього було багато разів, коли «Шахтар», «Динамо» та інші потрапляли до Ліги чемпіонів, тож я пам'ятаю український футбол з тих часів. А потім усі великі суперзірки приїжджали з України, починаючи з Шевченка і до сьогоднішнього дня, де Довбик грав у данській лізі в минулому. Тож так, сер, я люблю український футбол.

Каспере, ви менеджер високого рівня, і я впевнена, що після нашого інтерв'ю ви можете надихнути багатьох менеджерів. Тож що ви можете порекомендувати їм прочитати? Які книги вам подобаються?

Каспер Торуп-Віладсен: О, це велике питання, мені подобається читати про мету, і я знаю, що це може бути трохи комерційно, але є книга Саймона Сінека, де він зосереджується на меті, на питаннях «чому», і я думаю, що це важливо для всіх незалежно від того, де ви працюєте. По-друге, є ще одна данська книга, в якій йдеться про те, що ви завжди повинні бути спраглими. Ви завжди повинні бути спраглими до більшого. Я вважаю, що це перегукується з менталітетом, який ми бачимо в цій компанії, що кожного дня люди хочуть зробити трохи краще, ніж учора. А особливо після ескалації війни люди стали ще активнішими: вони хочуть покращувати процеси, вдосконалювати виробничі результати кожного дня. І я думаю, що це дуже надихає мене. Я люблю виходити із зони комфорту. І ми трохи говорили про українську мову перед початком інтерв’ю, і це дійсно вихід із моєї зони комфорту, адже мені потрібно бути на багатьох зустрічах, де моїх знань мови, безумовно, недостатньо. Це також стосується роботи в іншій культурі, і мені подобається працювати з українською культурою. Можна сказати, що це одна з культур, яка дійсно змушує вийти із зони комфорту, але коли ви це робите, ви стаєте трохи кращими сьогодні й можете використати це завтра.

Каспере, ви привезли сюди з Данії підхід до бізнесу. Сюди приїжджають ваші колеги, ви завезли технології тощо. Що ви можете взяти від нас до Данії? Що вам тут найбільше подобається?

Каспер Торуп-Віладсен: Зосередженість і, направду, серце, розум і душа. Ви дійсно вкладаєте душу в роботу. Це величезна самовіддача в роботі. Якщо ви подивитеся на те, що в середньому роблять наші українські колеги, то це справді велика відданість і важка праця. Я думаю, що ми можемо багато чому навчитися, але не лише важкій праці, адже працюють не тільки руки, а й розум, який пропонує чудові ідеї для вдосконалення. І часом, коли я приходжу з якоюсь, на мою думку, чудовою ідеєю, і кладу її на чийсь стіл, це може не бути реалізовано. Але я бачу своїх колег, які приходять з іншими або схожими ідеями, просувають їх і доводять до фінальної реалізації.

Яке місце ви любите відвідувати тут?

Каспер Торуп-Віладсен: Думаю, найбільший спогад, який у мене залишився, — це похід у гори. Україна не є популярним місцем відпочинку для данців, але мені пощастило привезти свою сім'ю до початку війни і показати їм Львів, гори, Івано-Франківськ, тож я пам'ятаю про все потроху. Це дивовижна країна, і я з нетерпінням чекаю того дня, коли більше людей зможуть побачити, наскільки вражаючою є Україна. Тож якби я міг вибрати щось одне, я б поїхав у гори, подивитися на вершини і природу.

Повернімося до робочих тем. «Ґудвеллі Україна» працює в українських реаліях. Чи легко і комфортно тут працювати в умовах нашої політичної і законодавчої сфер?

Каспер Торуп-Віладсен: Незалежно від того, що відбувається, ми повинні поважати те, що йде війна, і уряд перебуває під величезним тиском. Як на центральну владу, так і, очевидно, на різні місцеві органи влади, і ми ставимося до цього з великою повагою. Ми тут також для того, щоб відбудувати Україну. У нас є бізнес, але ми хочемо брати участь у відбудові України. Відновлення України не відбудеться в день закінчення війни, сподіваємось, що це буде швидше, воно має розпочатися сьогодні. І саме тоді нам потрібні наші місцеві органи влади, щоб забезпечити оперативне надання екологічних дозволів, дозволів на будівництво тощо. Тому що ми тут, ми готові відбудовувати Україну, але нам також потрібна підтримка місцевої влади.

Як підтримують українців у Данії і чи мають ваші співгромадяни розуміння нашої реальної ситуації?

Каспер Торуп-Віладсен: Це складне питання. Перш за все, я відчуваю, що українці в Данії — це позитивна історія, якщо це можна так назвати. Українці надзвичайно корисні, вони віддані. Навіть із наявним попереднім дуже важким досвідом люди приїжджають на роботу, щоб щось змінити, вони не хочуть сидіти на місці й просто насолоджуватися системою соціального захисту. Тож українці — це дуже позитивно для Данії загалом. До війни, я думаю, у нас було 14 000 українців, які працювали в Данії, тож їх часто можна було зустріти на робочому місці. Для данців не рідкість працювати та спілкуватися з українцями. Як на мене, фокус на Україні занадто малий. Для мене це єдине, про що ми повинні говорити в новинах, а все інше не має значення. Адже це такий величезний тиск на українське населення, і Україна просто веде війну для нас, данців, а також для європейців і світу в цілому. Тому, як на мене, тут має бути значно більше уваги. Тож я сподіваюся, що це буде в центрі уваги в новинах, але я також сподіваюся, що вся зброя, всі боєприпаси, а також гроші для відновлення країни надійдуть якомога швидше.

Ви розповідали, що надаєте підтримку військовим продуктами харчування. Розкажіть про це детальніше.

Каспер Торуп-Віладсен: Насправді це дві різні історії. Перш за все, наша бізнес-модель полягає в тому, що ми вирощуємо і продаємо свиней, а солдатам, як і населенню, потрібен протеїн. Тож свині, яких ми продаємо, потрапляють на бійні. Крім того, звичайно, ми підтримуємо військових окремо, надаючи свинину волонтерським та громадським організаціям. Поряд з іншою допомогою ми передали 25 тонн свинини, яку потім консервували і відправили солдатам.

Ситуація на лінії фронту зараз дуже незрозуміла. Яке стратегічне бачення вашої компанії на майбутнє?

Каспер Торуп-Віладсен: Продовжувати. Ми не можемо зупинитися, ми тут, тому що вважаємо, що вести бізнес в Україні — це правильно. Ми не вагалися ні секунди з моменту ескалації війни. У нас є шестеро наших колег, які заплатили найвищу ціну — їх більше немає, і завдяки їм та всім іншим українцям ми не можемо зупинитися. Тож наша амбіція як компанії полягає в тому, щоб продовжувати працювати і продовжувати відбудовувати Україну, а також розширювати наш бізнес в Україні. Я хотів би сказати, що, звичайно, ведення бізнесу — це найважливіше, що ми можемо зробити для того, щоб Україна була забезпечена протеїном. І, звичайно, також забезпечити сплату податків. Але з іншого боку, повертаючись до соціальної відповідальності, ми зібрали близько 30 мільйонів у Данії, які витрачаємо на соціальні проєкти. Ми вважаємо, що перед нами багато роботи, ми повинні подбати про ветеранів, які повертаються з фізичними та психічними травмами. Ми маємо впевнитися, що є таким роботодавцем, який може запропонувати ветеранам хороше робоче місце. Крім того, реабілітація має відбуватися на місці, щоб вони не сиділи і не відчували себе покинутими. Тож тут велику роль відіграємо не лише ми, але й громада навколо нас.

Каспере, влітку виповнилося 20 років від початку діяльності вашої компанії в Україні. Що ви можете сказати про цю велику дату і чи пишаєтеся ви всім тим, що ви створили тут?

Каспер Торуп-Віладсен:  4 червня ми відсвяткували вже 20 років і готові святкувати ще щонайменше 20. Але, звичайно, ми поважаємо час, в якому ми перебуваємо, тому не підтримуємо великі святкування. Ми привітали колектив і провели офіційний прийом з нагоди річниці. У нас є вісім колег, які працюють тут вже 20 років, і я дуже пишаюся ними. Звичайно, 600 наших інших співробітників також виконують величезну роботу, але це дійсно вражає, що у нас є вісім наших найкращих колег, які працюють тут з першого дня.

Дякую за цю розмову. Наостанок, що ви можете побажати читачам і вашим колегам?

Каспер Торуп-Віладсен: Найбільше, що я можу побажати всім в Україні, — це Перемоги. Це найважливіше і перше, про що ми повинні говорити. День, коли Україна переможе у війні, настане. Ми сподіваємося, що це станеться скоріше раніше, ніж пізніше, але це дійсно те, що я хотів би побажати всім. По-друге, звичайно, міцного здоров'я і прекрасного майбутнього для всіх.

Оксана Камінська для AgroPortal.ua