Володимир Федина: Норкові ферми приносять мільйонні інвестиції, виконуючи важливу екологічну та соціальну функції

Останньою краплею для інвестора стали протести окремих активістів. З гаслами, що хутрівництво — бізнес вкрай не екологічний, а відкриття ферм перетворить місцеві села на «новий Чорнобиль», легко вдалося збурити місцеве населення проти проекту.

Але чи справді норкові ферми мають аж настільки згубний вплив на оточуюче середовище? І якщо це так, то чому аналогічні ферми безперешкодно працюють у тій же Польщі, країнах Західної Європи, де вимоги до екології традиційно суворі? Із чим пов'язано бажання заборонити виробництво хутра в Україні законом? Чому навіть цивілізована Європа не заборонила хутрові ферми: деякі держави заборонили галузь, деякі пішли на компромісне рішення, а у деяких промисел процвітає і годує людей та країну? І де, зрештою, проходить межа між етичністю цього бізнесу і залежністю людини від тваринництва?

Віце-президент Асоціації звірівників України Володимир Федина цифри втрат називає одразу.

Володимир Федина: Через закриття данського проєкту Україна втратила інвестиційну програму обсягом  €180 млн, — каже він. — Львівська область втратила 700 робочих місць, щорічних €50 млн валютних надходжень від експорту, 50 млн грн податків і 500 тис. грн на розвиток кожного із десяти сіл, які мали бути дотичні до реалізації цього проєкту. Ми намагалися пояснити людям, якими будуть їх втрати в разі відмови інвестора, багато разів виїжджали на громадські слухання, аргументували свою позицію, але здоровий глузд, на жаль, не переміг, і данська компанія вибрала прогнозованішу країну для свого бізнесу.

Скільки ж всього норкових ферм працює в Україні і яким є обсяг інвестицій в уже існуючий бізнес?

Володимир Федина: Економічно активних — близько десяти ферм. Сума інвестицій у галузь тільки за останні 6 років становить більше $100 млн, при цьому ми забезпечуємо надходження до $70 млн валютної виручки щороку, 30 млн грн податків до бюджетів усіх рівнів. Також ми забезпечуємо близько 1500 робочих місць, що важливо — саме у сільській місцевості. І це вже не тільки бізнес, але і соціальна складова. Адже люди, які працюють на норкових фермах, отримують конкурентну зарплату: близько 12–16 тис. грн, вони вже не змушені їхати на заробітки за кордон, а можуть заробляти вдома, жити в сім'ях, а не вимушено покидати своїх дружин і дітей.

Звірівництво створює робочі місця і в суміжних галузях: це водії, вантажники, працівники переробної промисловості, аграрії. Наші польські колеги підрахували: на одного працівника звірівничої галузі припадає 5 робітників із суміжних, задіяних у технологічному процесі. Таким чином 1,5 тисячі працівників хутрової галузі дають роботу ще 7,5 тисячам українців.    

Зрештою, мова не тільки про робочі місця чи обсяги трудової міграції, яка є відчутно меншою завдяки новим робочим місцям чи поліпшенню сільської інфраструктури — соціальна відповідальність нашого бізнесу заходить значно далі. У тому числі й в екологічну площину.

Активісти, які періодично вимагають заборонити діяльність норкових ферм в Україні, також використовують екологічні аргументи. Що ви, наприклад, забруднюєте довкілля.

Володимир Федина: Ці закиди легко спростувати. Що ми, власне кажучи, і робимо. Коли про шкоду для екології говорили активісти на Львівщині, протестуючи проти відкриття звірокомплексу, ми організували для них екскурсію на діючі норкові ферми: в Данії, Польщі та у Київській області. Після поїздки всі питання відпали самі по собі — учасники погодилися, що всі страхи є надуманими, а сумніви — інспіровані штучно. Бо, наприклад, у Польщі деякі норкові ферми знаходяться прямо у центрі села, і мешканці не відчувають жодного дискомфорту. У Данії, яка за розміром трохи більше як півтори Київської області, налічується 1500 норкових ферм, і звірівництво у промислових масшатабах там розвивається протягом останніх 90 років. При тому всьому якість питної води в Данії одна з найкращих у Європі.

При цьому вплив норкових ферм на екологію є безумовно позитивним. Ця тварина — природний «утилізатор» відходів птахофабрик і рибозаводів. Вона їсть все, що не споживає людина: голови, лапи, плавники, хвости, нутрощі…

Ви співпрацюєте із птахофабриками і рибозаводами?

Володимир Федина: Так. Ця співпраця взаємовигідна: якщо раніше птахофабрики платили за утилізацію відходів виробництва, а дехто, будьмо відверті, щоб зекономити, навіть нелегально викидав їх у ліс чи на поля — то сьогодні, із розвитком норківництва, виробничники можуть продавати ці відходи. І отримувати додатковий прибуток. За перше півріччя 2019 року ми заплатили птахофабрикам і рибозаводам 255 млн грн. Утилізація відходів на спецпідприємстві коштувала би їм 155 млн грн.

Який обсяг відходів ви можете таким чином утилізувати?

Володимир Федина: За рік — 50 тис. тонн — це 2500 повних вантажівок. Чим більше буде в Україні норкових ферм, тим більше вантажівок з відходами ми зможемо прийняти (посміхається). 

До речі, отримана економія за природну утилізацію дозволяє виробникам зменшити ціну риби і курятини у роздрібній мережі. Тому кожен українець вже платить за ці товари дешевше — завдяки норковим фермам.

Наш вклад в екологію — й підвищення родючості ґрунтів. Завдяки внесенню надзвичайно цінного органічного добрива — гною із норкових ферм. Лабораторні дослідження довели: цей гній є значно ціннішим за відходи життєдіяльності інших тварин. Він безпечніший та містить більшу кількість біологічно активних речовин, зокрема фосфору і калію. Якщо мінеральні добрива виснажують ґрунт, то гній зі звіроферм, навпаки, сприяє відновленню його родючого шару.   

Ваші опоненти, втім, постійно наголошують: що хутровий бізнес, мовляв, аморальний апріорі. Бо, на їхню думку, вирощувати звірів у клітках задля потреб людини — жорстоко і неетично.

Володимир Федина: Добре це чи погано, що тварин вирощують на фермах, — питання складне і багатогранне. Але при цьому тваринницькі ферми існують сьогодні практично в усіх країнах світу, де це дозволяють кліматичні умови, — США, Канаді, Франції, Італії, скандинавських країнах тощо. Американська норка, яку вирощують у клітках, — це ж не дика тварина, а спеціально селекціонована. Норкові ферми нічим не відрізняються від свиноферм чи ферм ВРХ, які дають м'ясо, молоко, шкіру. 

Альтернативи штучному розведенню тварин задля задоволення основних потреб людства не існує. Принаймні наразі. І проблема етичності  полягає не у самому факті, що тваринництво існує, а в умовах утримання тварин на фермі: останні потребують догляду і піклування. Саме у цьому напрямку працюють сьогодні екологи, вчені та численні контролюючі організації.

Хутрова галузь також залучена до процесу контролю за добробутом тварин?

Володимир Федина: Як на мене, насамперед. У нашій галузі діє система оцінки добробуту тварин WelFur. Щоби продати свій товар на аукціоні, український фермер має отримати сертифікат WelFur, який означає, що тварини отримують належний догляд, вони ситі й мають все необхідне. Фермера при цьому регулярно і суворо перевіряє третя сторона — незалежний європейський аудитор, який не підпорядковується ні галузевій асоціації, ні організаторам аукціонів.

Але ж у пресі періодично з'являються жахливі фотографії, де хутрові звірі — голодні, брудні — перебувають у незручних, тісних клітках…

Володимир Федина: Я не можу знати, у яких саме країнах, на яких саме фермах і коли саме зняті подібні кадри. Але я знаю точно: якщо утримання тварин неналежне, це одразу ж відіб'ється на якості хутра, і фермер одразу ж зазнає збитків. Проти жорстокого ставлення до звірів виступає і сама логіка бізнесу, і незалежні контролери. Варто власникові ферми порушити хоча би один із 12 наявних параметрів програми WelFur — збалансована їжа і доступ тварин до води, хороші житлові системи і належний емоційний стан  тощо — як його одразу ж позбавлять сертифікату. І таким чином відріжуть шлях до експорту товару.

Втім, прогнозую, що такі фото з'являтимуться і надалі: певні сторони дуже зацікавлені у розповсюдженні подібних фейків. У ЗМІ не раз публікували документи, які суми зоозахисники заробляють на своїй діяльності. За період 2017-2018 років на діяльність у Польщі та Україні захисники прав тварин отримали грантів на суму понад $800 тис. За ці кошти вони ініціюють закони про заборону ферм, займаються провокаціями та підтасовуванням інформації.  

Зооактивісти активно підтримують законопроєкти про заборону хутрових ферм, що періодично реєструють у Верховній Раді.

Володимир Федина: Вони й не приховують, що є головними їх ініціаторами. Нещодавно до Ради внесли ще один документ про заборону хутрових ферм, дуже схожий на той, який подавали навесні. Попередній варіант завернув Антимонопольний комітет, пояснивши, що заборона на виробництво хутра в Україні не узгоджена із його імпортом: тобто, виробляти і продавати не можна, а імпортувати — без жодних обмежень. Абсурд? Безумовно.

До речі, новий законопроєкт вже розглядали у профільному міністерстві — і дійшли до такого ж висновку, як і навесні: спроби заборони є неприйнятними і недопустимими.

Зрештою, для того, аби заборонити галузь, влада мусить компенсувати власникам ферм вкладені інвестиції. Суми, як ми бачимо, значні, вимірюються у мільйонах доларів.

Ініціатори законопроєкту масово поширюють неправдиву інформацію про їхню соціальну відповідальність, буцімто вони захищають працівників норкових ферм, і цим законопроєктом передбачено їхню перекваліфікацію. Проте насправді нічого схожого в законопроєкті про заборону хутрових ферм в Україні немає. Про це легко пересвідчитись, ознайомившись із проєктом закону  — там немає жодної згадки про захист працівників чи їхню перекваліфікацію! Ось так виглядає «соціальна відповідальність» зоозахисників. «Після мене хоч потоп!» — як говорив один із французьких королів. 

Втім, деякі західні країни, окремі регіони цих країн, вже заборонили або готуються заборонити норкові ферми.

Володимир Федина: Цей крок зробили переважно держави, де норківництво не було традиційним видом сільського господарства і не розвивалося активно. Великобританія заборонила хутрові ферми, яких там ніколи не було багато, але не заборонила саму галузь, і вона там активно розвивається, орієнтуючись на платоспроможний ринок. А у 20  країнах–членах ЄС звірівництво й зараз розвивається. Лідером є Данія, де галузь працює близько 90 років, складає значну частку в обсязі експорту, і ніхто там не планує її закривати.

У наших сусідів–поляків спроби заборонити галузь під впливом зоозахисників також були. Але експерти показали владі розрахунки, якими можуть бути економічні втрати для держави, і це питання одразу ж відпало.

Або наприклад, штат Каліфорнія у США, який оголосив про відмову від виробництва і реалізації натурального хутра — це ж південний регіон, навіщо їм хутро?!

Які перспективи має звірівницька галузь в Україні?     

Володимир Федина: Надзвичайно хороші! З одного боку, вона традиційна для нашої країни і розвивається десятиліттями: існують традиції, технології, кадри. З другого — маємо хорошу кормову базу у вигляді потужної галузі птахівництва. Україна — держава аграрна, а це значить розвиток хутрівництва може дати хороший синергетичний ефект: норкові ферми здатні стимулювати розвиток птахофабрик та рибозаводів, а також поліпшувати якість ґрунтів, що, у свою чергу, сприятиме розвитку рослинництва. Третій козир України — наші конкурентні переваги, пов'язані із порівняно низькими виробничими затратами. Собівартість продукції в Україні є нижчою за аналогічну, вироблену в Данії чи навіть у Польщі. Це означає, що галузь готова залучати іноземні інвестиції. 

Сьогодні Україна охоплює 1% світового ринку хутра, займаючи на ньому 12 позицію. Але за умови, що для галузі не будуть створювати штучні перепони, вже за кілька років ми можемо досягти рівня 3% або навіть 5% обсягу світового ринку. Це означає вже у 2021 році реальне залучення нових інвестицій в Україну не тільки внутрішніх, а й іноземних у розмірі не менше $500 млн.

Світлана Яценко, спеціально для AgroPortal.ua