Іванна Білоус із Хмельниччини — спадкова майстриня зі збереження та відновлення насіння. Це ремесло вона перейняла від своїх батьків, а вони в свою чергу — від своїх. Найстарішим насінням у родині Білоус вважається насіння огірка — йому вже понад 100 років.
Що таке реліквійне насіння, як отримати з насінини високий урожай та як передати його наступному поколінню? Про це в прямому ефірі в Instagram розповіла AgroPortal.ua майстриня.
Сьогодні сім’я Білоус має велике квітково-тепличне господарство, в сама Іванна — власниця спаржевої плантації, співвласниця лавандового поля, засновниця двох навчально-демонстраційних центрів пермакультури та сертифікований викладач пермакультури.
Коли почалася війна, майстриня роздала все своє насіння. «По-перше, я розхвилювалася, що людям не буде чого їсти, а по-друге, якщо раптом ракета прилетить у наше господарство, то все насіння не буде знищене одномоментно».
Війна вже не вперше приходить на хмельницькі землі. Прадідусь Іванни, Михайло, був великим землевласником — мав ставок, пасіку та гектари землі. За радянської влади його розкуркулили. Частину сім’ї вивезли до Сибіру, а діда — залишили, саме тому Іванна має можливість працювати на родовій землі.
Збирайте насіння, тому що це наша сталість. Ми надіємося на швидку перемогу, але не знаємо, що буде восени, тому маємо бути запасливими.
Іванна Білоус стверджує, що висівання рослин з власного насіння є дуже важливим, адже це дає незалежність від будь-яких обставин.
«Наші бабусі та прабабусі мали свій набір овочевого та квіткового насіння, вони його зберігали та обмінювалися ним. Але з роками нас «підсадили» на професійне пакетоване насіння, адже набагато легше його купити, ніж самому зібрати», — зазначає жінка.
Реліквійне насіння — це сорти, які передаються з покоління в покоління. В особистій колекції майстрині є насіння овочів, яким по 150-160 років, воно з різних приватних колекцій. «Дуже важко зберегти насіння в чистому стані, адже воно походить від відкритого запилення, тобто не в лабораторних умовах, а завдяки комахам, бджолам, вітру», — додає Іванна.
Реліквійні сорти насіння більш стійкі та легкі у вирощуванні. В них генетично закладено, що вони мають родити незалежно від будь-яких умов. Рослини зараз більш «занянчені» — крапельний полив, удобрення, постійний догляд. Чому всі сучасні сорти урожайні? Бо розраховані на вирощування хімічним способом.
Сорт солодкого перцю Леся не має аналогів у світі, всі відомі світові компанії роздобули його насіння зовсім нещодавно.
Леся — перець червоного кольору, середньоранній, конусної форми, товстостінний — 8 мм, іноді до сантиметра. Кущ дає 18 повноцінних перчин.
«Цьому сорту вже 18 років. Одного разу відбулося природне перезапилення, і серед наших перців з’явився один кущ ось такого червоного перцю. Мама зібрала насіння і висіяла, вийшли різні перчики — жовті, круглі, пекучі (пекучий перець — домінант, завжди показує свої гени). Потім знову зібрала і знову висіяла. І так протягом 6 років, поки все насіння не показало свої материнські ознаки. Коли вже 4 роки поспіль перець повторював материнські ознаки, ми почали продавати його насіння та розсаду», — розповідає майстриня.
Якщо у мами Іванни сорт перцю вийшов випадково, то їй самій довелося трошки попрацювати: червону Лесю посадила з Богданом (оранжевий кубовидний перець) та Сонечком (жовтий круглий перець), сама запилювала тичинки і зав’язувала марлею, щоб не залізли комахи. Одного року експерименти увінчалися успіхом — вийшла ідеальна Оранджева Леся.
Минулого року майстриня вперше відпустила це насіння у світ. «Коли у мене розщеплювалася Оранджева Леся, то вийшли ще оранжеві ідеальні колобочки, і тепер я «граюся» з цим перцем. Він дуже товстостінний і має маленьку насіннєву камеру. Цей перець ідеально підійде для канапе — розрізати і начинити сиром із зеленню чи фаршем. Я ще не знаю, як його назвати, але сподіваюся, що найближчими роками в мене буде ще один сорт перцю», — сподівається Білоус.
В Україні діє Насіннєва скарбниця — віртуальний банк, де можна обмінюватися різним насінням та вегетативним матеріалом (автентичним українським, з чистою генетикою, районованих сортів).
Іванна Панасюк, AgroPortal.ua