Біогазовий завод у складчину: на Київщині бізнес формує енергетичний кооператив
Тоді лише на штрафах за порушення норм утилізації один із найбільших виробників курятини втратив 250 млн грн. Сморід і хвороби у навколишніх селах збурили масові протести. Власники скандального підприємства, крім штрафів, також сплатили мільйонні застави за звільнення з-під арешту.
Здавалося б, просте і риторичне запитання: то куди ж ефективніше вкладати кошти — в кримінальний ризик чи у модернову переробну станцію, яка сама здатна приносити гроші?
AgroPortal.ua спробував дослідити, чому так повільно в Україні реалізуються проекти переробки органічних сільськогосподарських відходів на біогаз, що їх давно і вигідно освоїла Європа.
Прорахувалися
«Точно нереалістичний і точно прорахувалися», — так оцінюють «Національний план дій з відновлювальної енергетики до 2020 року» у громадській спілці «Біоенергетична асоціація України». За держпрограмою 2013 року, приміром, передбачалося, що до 2020 року вже матимемо встановлених потужностей на 290 МВтел, хоча на сьогодні є лише на 30-40.
В Україні побудовано 18 біогазових установок для переробки відходів сільського господарства. Реально працюють 15. Офіційно отримали «зелений» тариф 10 заводів сумарною потужністю трохи більше 22 МВтел. З них три підприємства електроенергію не виробляли.
Держагентство з енергоефективності та енергозбереження України оптимістично констатує, що виробництво електроенергії з біогазу починає динамічно розвиватися, і біогазові потужності за 2018 рік зросли на третину. Проте, навіть якщо обсяги подвояться, запланованого 5 років тому не досягнути.
Для порівняння: кількість біогазових установок у Європі вже навіть не обліковується, їх понад десять тисяч, переважно малої потужності. Переробка сільгоспвідходів апріорі закладається у технологічний процес будь-якого аграрія, без чого він елементарно не отримає жодного дозволу на виробничу діяльність.
«Під наші біогазові програми не були закладені єдині механізми реалізації, ринок очікував чітких сигналів з боку держави. Такими сигналами, особливо на першому етапі, мали би бути адекватні гарантовані величини «зеленого» тарифу для електроенергії з біогазу. Високий «зелений» тариф показав би зовсім іншу картину», — пояснює експерт Біоенергетичної асоціації України Петро Кучерук.
Мало того, держава жорстко попередила, що вже з 1січня 2020 року планово знизить сьогоднішній «зелений» тариф на 10% і повторить те саме у 2025 році. «Малося на увазі, що технології будуть розвиватися. Але біогаз насправді не на стільки здешевлюється. На його виробництво потрібне дороге високоякісне обладнання. Формула пониження «зеленого» тарифу нераціональна», — зазначає Петро Кучерук.
Перестимульоване сонце
Натомість гарні умови отримали ті, хто поставив на сонячну та вітрову енергію. Чому так? Як завжди у нас: бо мали сильніше лобі, сонцю та вітру пощастило. У професійному середовищі їх називають перестимульованими. Ці джерела енергії більш припали до душі олігархам, утворилися монополії. Вкладення у сонячну та вітрову енергію повертаються практично вдвічі швидше за кошти, інвестовані у складніші й витратніші біогазові станції.
Профільна асоціація ще 2009 року пропонувала не просто вищий ЗТ для біогазу, але й його градацію за європейськими принципами: крупніші станції мали би отримувати менший тариф, а менші навпаки — більший, через складнішу окупність. У Європі при визначенні тарифу також беруться до уваги такі показники як потужність та тип використаної сировини. В Україні подібну норму відстояти не вдалося.
Вугіллям балансувати смішно і гірко
Сонячні панелі та елегантні вітряки обходяться дешевше і виглядають круто. Але стабільності гарантувати не можуть. «Вони не працюють в режимі 24/7, — уточнює генеральний директор компанії AgroBiogas, к.т.н. Ольга Сидорчук. — Виробництво і споживання електроенергії мусять бути збалансованими. Коли відбуваються різкі перебої, їх треба урівноважувати маневровими потужностями. І тоді на допомогу підтягується або природний газ, або вугілля. Це проблема.
А от біогазові станції здатні працювати стабільно. Їх доцільно використовувати й під час маневрування, у комплексі з сонячними та вітровими».
2019-й — визначальний
Спеціальна група професіоналів упродовж минулого року системно працювала у парламентському комітеті, намагаючись законодавчо закріпити стимули для біогазового ринку. З огляду на загальний потенціал, динаміка його розвитку недостатня.
Установки, які запускатимуться нинішнього року, споруджені раніше, спостерігатиметься хвиля добудов. 2019 рік називають визначальним. Якщо ситуація з тарифами не зміниться, ринок, як мінімум, може впасти у стагнацію.
Навіщо селу біогаз?
«До мене ідея щодо спорудження у нас біогазового заводу прийшла якраз у той час, коли ми з ініціативною групою виступали проти забруднення території нашим сусідом-виробником курятини», — зізнається підприємець і активіст місцевої громади Юрій Максаков, який мешкає у Ірпінському регіоні. Каже, не хоче дожитися до екологічної катастрофи, як у сусідів.
Тут діють кілька підприємств із вирощування і переробки птиці, рибне господарство, лісопильні. У навколишніх селах люди тримають корів і свиней. Центр громади — містечко Буча — щоосені потерпає через необхідність вивозити тонни опалого листя. «Це все є сировиною для біогазового заводу. Ми повинні свої відходи не просто цивілізовано утилізовувати, але й отримувати з цього економічну вигоду, — переконаний бізнесмен Максаков. — Ретельно вивчили ринок, побували на галузевих виставках і нарешті визначилися із професіоналами, які адекватно оцінили наші потреби та умови. У сільраді вже відбулася перша презентація проекту майбутньої біогазової станції. Ми вислухали спеціалістів, які здійснили технологічний запуск біогазової станції малої потужності у селі Бзів Баришівського району. Вона влітку почала працювати і вже, чи не єдина в Україні, вийшла на рівень понад 90% проектної потужності».
Універсальність
Біогазові технології дозволяють ефективно переробляти органічні відходи з отриманням власного енергоресурсу — біогазу. А далі — найцікавіше, адже утворений біогаз надає широкий спектр можливостей подальшого використання.
«Треба підібрати оптимальну технологію біогазового виробництва. Власники підприємств-виробників органічних відходів, які вирішують включити до виробничого процесу й утилізаційний блок — біогазову станцію, мають чітко визначити ще на етапі розробки дизайну станції, який із можливих шляхів використання біогазу є найбільш цікавим з огляду на потреби й особливості підприємства», — радить експерт Ольга Сидорчук.
Універсальність біогазу дає масу можливостей.
Біогаз конвертується у теплову енергію. До 30% теплової енергії з біогазу йде на власні потреби біогазової станції, інша частина, у разі потреби, може бути направлена на основні виробничі процеси підприємства. Є можливість також опалювати прилеглі житлові та виробничі споруди. «Оптимальне застосування, наприклад, обрали у холдингу МХП, де отримуваний на власному біогазовому заводі біогаз заправляється у балони із наступним транспортуванням на власний пташник і використовується для обігріву», — розповідає Ольга Сидорчук. У Європі широко використовуються теплотраси для доставки тепла у найближчі об’єкти.
Біогаз, перетворений на електричну енергію, за «зеленим» тарифом можна постачати у мережу. «Отримання «зеленого» тарифу для генерації електричної енергії з біогазу — процес відповідальний, і тут важливо рухатись відповідно чинних правил. Ось буквально влітку успішно пройшли процедуру отримання «зеленого» тарифу для біогазової станції у Київській області без жодної корупційної складової. Тобто система працює, а станція вже заробляє кошти», — запевняє експерт.
Біодобрива після біогазової установки є цінним поживним джерелом для навколишніх полів. Процес переробки органічних відходів не змінює кількість поживних елементів, але покращується якість поживних речовин, а саме поліпшується їхня доступність до засвоєння. «Власники біогазової станції у Вінницькій області на своїх полях заклали польове дослідження, заміряли і продемонстрували реальне покращення урожайності на угіддях, де застосовувалося біодобриво після біогазового заводу. Зрозуміло, воно краще засвоюється, відповідно й ефективніше діє», — розповідає Ольга Сидорчук.
Додамо від себе: цей продукт на виході не має абсолютно ніякого неприємного запаху, рівномірно подрібнений. Міжнародна компанія «Даноша» якось запрошувала журналістів ретельно оглянути і потужності біогазового заводу, і його продукцію. Ми впритул усе роздивлялися, жодних зайвих запахів не відчували.
Об’єднати громаду
У появі сучасного біогазового заводу ініціатори з Приірпіння бачать ще й додаткову — соціальну функцію. «Хочеться об’єднати громаду навколо такого модернового проекту, — говорить Юрій Максаков. — Упевнений, що він буде ефективним, якщо є кілька складових:
по-перше, курувати проект і технологію повинні перевірені професіонали;
по-друге, серед інвесторів хочеться бачити не тільки крупний, але й невеликий бізнес у вигляді акціонерів, наприклад;
по-третє, чудово, коли і громада стане колективним співвласником».
Комунальна співвласність, пояснюють ініціатори, наприклад, суттєво полегшить процедуру підключення шкіл, садочків, інших комунальних приміщень до прямого «біогазового» тепла. Зараз ця процедура досить обтяжена бюрократично і, відверто кажучи, має корупційні ризики через монополії над мережами.
«Знайти гроші на біогазову установку оптимальної для нас потужності в 1,5 МВтел — це лише 10% усіх проблем, — переконує досвідчений бізнесмен Юрій Максаков. — Зокрема, суттєво може вкластися громада. Адже місцеві підприємці саме перереєстровуються і поповнюють місцевий бюджет власними податками.
Коли ми переконаємося, що наші гроші підуть на власне тепло, електрику, без вагань та сумнівів віддаватимемо кошти на податки. Це ж ми самі й наші сім’ї користуватимемося дешевшим теплом, газом, електрикою. Наше і навколишні села осучасняться і збагатіють. Ми фактично хочемо створити власну незалежну енергетичну систему.
Місцевий бізнес для цього повинен мати впевненість у підтримці місцевих чиновників. Тому надзвичайно актуальним вважаємо підписання суспільного договору, меморандуму між підприємцями і владою. Хочемо отримати гарантії, що нас влада сприймає як серйозних рівноправних партнерів».
Юрій Максаков додає ще одну складову для успішного впровадження біогазової програми: «Ми впевнені, що в ініціативній групі такого великого проекту обов’язково повинні бути і члени різних громадських організацій — як місцевих, так і загальноукраїнських. Ми ж знаємо і не раз «обпікалися» через різні раптові несподіванки, котрі шкодять вітчизняному бізнесу. Тому, про всяк випадок, щільно контактуємо з Українським союзом промисловців та підприємців (УСПП), організаціями «Бізнес за майбутнє» та «Бізнес Help!». Якщо знадобиться, підемо відстоювати свої права до столиці. А у разі потреби — лобіюватимемо інтереси прогресивного бізнесу, зокрема, й коли йтиметься про підтримку біогалузі».
Стратегія на майбутнє
«Ініціатори з Бучанської громади дуже по-сучасному стратегічно мислять, — говорить Ольга Сидорчук. — Нинішнього року триватимуть жорсткі екологічні перевірки підприємств щодо поводження з утворюваними органічними відходами. За порушення визначені величезні штрафи. І ми нікуди від цього не подінемося, бо орієнтували законодавство на стандарти ЄС. Просто більше виграють ті, хто першими подбають про відповідну переробку або утилізацію органічних відходів».
Підтримує колегу і Петро Кучерук: «Раніше біогазові установки ще викликали якісь застороги у місцевого населення, це була перша реакція на щось нове і незнане. Досвід існуючих вже переконує у їхній безпечності. Принаймні, купи відходів біля домогосподарств і тваринницьких ферм, які смердять та чекають природного перегнивання, точно приносять більше шкоди навколишньому середовищу і здоров’ю мешканців».
Оптимальна економіка
Зараз в Україні оптимальний економічний ефект демонструють біогазові установки великих агрохолдингів, крупних міжнародних компаній, яким легше покрити витрати всередині свого бізнесу. Вони працюють на власній сировині — відходах птахівництва, ВРХ, свиней. Також використовується жом, який залишається після переробки цукрового буряку. Широкого розповсюдження, як і в країнах ЄС, набули енергетичні культури для біогазового виробництва.
«Ефективність установки стає оптимальною, коли є можливість її укрупнити, — робить висновок Петро Кучерук. — Масштабування у цьому випадку дає найкращу економіку».
Запустивши одну станцію, крупні гравці тут же беруться за будівництво наступних черг, — підтверджують практики.
Інвестиції у великі установки — тобто потужністю більше 1 МВтел — окупаються впродовж 5-7 років. Якісну екологічну переробку відходів надійному бізнесу кредитує ЄБРР. Починають подібні програми і окремі вітчизняні банки.
Синдром «євроблях»?
Чому ж все-таки не відбулося в Україні очікуваного сплеску в розвитку біогазового ринку? Ольга Сидорчук, яка вже 16 років займається біогазовими технологіями і брала участь у проектуванні та запуску станцій не тільки в Україні, але й в ЄС, зокрема, у Німеччині й Австрії, узагальнює проблеми, через які, на її думку, поки що гальмує така актуальна галузь.
Непрофесійно запущені перші станції фактично спаплюжили ідею, — так пояснює фахівець: «Власники не просто самі не уявляли, що далі робити з таким підприємством, але й не залучали професіоналів, які б порадили правильний алгоритм.
Перші біогазові станції оснащувались невідповідним технології та вимогам сировини обладнанням, яке спритники елементарно «втюхували» необізнаним з особливостями технологій менеджерам. Заводи споруджувалися за нашим гірким принципом: «аби побудувати, а далі якось буде…».
Тому частина установок виглядали ніби закінченими, але по суті являли собою просто неробочий набір з бетону, металу й устаткування.
«Серед обладнання експерти виявляли від 30 до 50% механізмів, які або не відповідали конкретному типу сировини, або взагалі були фізично та морально застарілими. Від ряду технологій ще 15 років тому відмовились в ЄС, як від неефективних, тоді як вони впроваджувались в Україні як сучасні. А інвестори тим часом чекали планового повернення своїх коштів за їх допомогою», — завважує Ольга Сидорчук.
Показовою стала ситуація з біогазовою установкою у Бзові, який теж постав перед такими проблемами. Власники найняли команду з інженерів, технологів, експлуатаційників та юристів, які вже мали досвід у галузі. Завод, розрахований на 330 кВтел, вдалося запустити практично на повну потужність.
Важче «розрулити» ситуацію на заводі у Рокитному із запланованою потужністю у 18 МВтел. За аудит на підприємстві взявся міжнародний банк, котрий перед тим не пошкодував своїх кредитних ресурсів для перспективного проекту. «Будь-яку біогазову станцію, в якому б стані вона не перебувала, можна вивести на оптимальний експлуатаційний режим. Головне, щоби це робили ті, хто справді вміє, хто в темі, хто постійно тримає руку на пульсі всіх змін, котрі у біогалузі надзвичайно швидкі, інтенсивні. Нерідко трапляються випадки, коли у пригоді стає елементарний перегляд підходів до експлуатації, професійне навчання персоналу станції», — розповідає Ольга Сидорчук.
І у Бзові, і у Рокитному на початках було запрограмоване одностадійне зброджування, яке насправді давно відкинула Європа. Така технологія забирає запах, але використовує потенціал органічних відходів лише на 60%.Так само застарілим є спосіб зберігання біодобрив у лагунах. У сучасних комплексах застосовуються спеціальні закриті резервуари.
В Україні тепер вже є достатньо професіоналів, котрі можуть правильно і точно проконсультувати і спрямувати бізнесменів на високотехнологічні проекти з максимальним ступенем віддачі.
Складові успіху
Експерти називають дві основні складові успіху біогазового бізнесу: на 50% він залежить від правильно підібраної рецептури сировини і на 50% — від правильної експлуатації біогазової станції.
От і презентацію проекту для Бучанської громади Ольга Сидорчук розпочала саме з підрахунку того, чи є достатньо сировини і якої саме в радіусі 20 км від майбутнього заводу.
«Біогазові установки — це не якийсь сталий рамковий формат, — уточнює консультант. — Сировиною можуть стати дуже різноманітні інгредієнти. Тільки треба їх правильно і пропорційно зкомпонувати».
Висновки досить обнадійливі. У зоні досяжності планованої станції є і пташиний послід, який потребує утилізації, і відходи ВРХ. Для формування якісного субстрату рекомендують додати силос кукурудзи, вирощеної на 250 га. Громада вже почала думати, з ким із навколишніх фермерів домовлятися про поставки.
Фактично підприємці, котрі об’єднаються для постачання сировини для заводу, можуть утворити місцевий енергетичний кооператив.
Спеціалісти кажуть, що від принципового рішення замовника про входження у проект і до видачі ключів від готового заводу може пройти до 18 місяців.
Якщо ініціативній групі вдасться знайти підтримку на громадських слуханнях і остаточно визначитися з інвесторами, які вкладуть у новий біогазовий завод 4,5 млн євро, вже за півтора-два роки інноваційне село під Бучею вихвалятиметься власною енергетичною системою.
Однозначно, що такий позитивний досвід можна буде масштабувати і на сусідній регіон, де трапилися екологічні негаразди через неправильну утилізацію відходів, твердять експерти.
«Я просто переконаний, що нормальний навколишній бізнес, котрий захоче, наприклад, торгувати добривами або забезпечувати логістику тих енергетичних ресурсів, які ми плануємо отримувати, вже зараз має займати чергу і приєднуватись до нашої підприємницької спільноти навколо такого значущого інфраструктурного об’єкта як біогазовий завод, — не сумнівається Юрій Максаков. — Тому що він нас усіх може збагатити».
«І ще, — додає ініціативний підприємець, — такий об’єкт виявить і згуртує людей, котрі живуть не сьогоднішнім днем, а планують, що буде з їхніми дітьми та онуками, як мінімум, років через 50».
Ірина Садова, AgroPortal.ua