Фермерство та майбутнє продовольства

Найважливішою передумовою вирішення цього завдання є застосування нових підходів та технологій. Через те, що глобалізаційні процеси суттєво розширили наше поле сприйняття людської діяльності, зросла і вирішальна роль сільського господарства в цьому широкому спектрі, і роль фермерів зокрема. Усі загальносвітові проблеми, з якими ми стикаємося і які на перший погляд неможливо розв'язати, — демографічний вибух, голод, неякісне харчування, відсутність безпеки харчових продуктів, зростання середнього класу й зміна раціонів харчування населення — навалюються з усією силою на фермерів у всьому світі. Добре, що вони хоча б не самотні в цій боротьбі.

«Уявіть собі, що фермер — це наче хаб глобальної екосистеми продовольчого розвитку й ланцюга постачання, а постачальники засобів виробництва, продовольчі компанії, регулятори та споживачі — з'єднувальні ланки. Кожен із цих гравців зацікавлений у забезпеченні продукції з належним рівнем безпеки для людей у всьому світі, й таким чином — у збільшенні врожаїв і впровадженні сталого розвитку для власного господарства, — пояснює Сергій Харін, керівник бізнесу у Східній Європі Corteva Agriscience™, Сільськогосподарського підрозділу DowDuPont. — Ми всі маємо спрямувати спільні зусилля на запровадження змін і вдосконалень, необхідних для забезпечення зростаючого попиту на продукти харчування».

Визначення завдань

Цифри чітко вказують на всю складність поставленого завдання. До 2050 року населення світу зросте на третину, майже до 10 мільярдів, а споживання калорій зростатиме ще швидше завдяки покращенню рівня життя в усьому світі. А отже, фермерська продукція повинна зрости майже на 70 відсотків, щоб задовольнити продовольчі потреби.

Попит зростатиме також унаслідок посилення процесу урбанізації, що призведе до появи 2,5 мільярдів нових мешканців міст до 2050 року. Більші міста — це більш удосконалена комерційна інфраструктура, а це означає створення більшої кількості робочих місць із вищим рівнем заробітної плати. А зі зростанням доходів люди надають перевагу дорожчим продуктам харчування, особливо м'ясу. Очікується, що споживання м'яса на душу населення досягне 45,3 кг на людину до 2030 року, тоді як у 1997-99 роках цей показник складав 36,4 кг.

Усе це вказує на стрімке зростання потреби в кормі для худоби, що також посилить тиск на фермерську продукцію, оскільки велика рогата худоба, птиця й свині зазвичай щороку споживають значну кількість вирощеної кукурудзи та сої.

Із багатьох причин, найгіршого часу для цього годі було й придумати. Виробництво сільгосппродукції зростає, але далеко не з тією швидкістю, як цього очікують. На сьогодні виробництво чотирьох основних культур — кукурудзи, рису, пшениці й сої — збільшується лише на 0,9-1,6 відсотка щорічно. Це означає, що загальний приріст урожаю кожної культури становитиме від 38 до 67 відсотків до 2050 року.

Та навіть якщо фермери вироблятимуть продукцію по верхній межі, а зростання населення відбуватиметься по нижній прогнозованій межі, кількість продукції все ще не покриватиме попит.

Відчуваючи постійну загрозу непередбачуваного падіння цін, виробники сільгосппродукції часто ускладнюють проблему й стають жертвами у своєму прагненні підвищити врожайність так, що це виходить за межі можливостей їхніх господарств. В свою чергу це призводить до застосування безрозсудних методів вирощування продукції, зокрема надмірного використання хімікатів, нехтування сівозміною та знищення біологічної варіативності. Однак у довгостроковій перспективі ці методи можуть мати протилежний ефект, що перешкоджатиме всім намаганням підвищити врожаї.

За даними ООН, майже 30 відсотків земель на планеті є деградованими внаслідок ерозії або втрати поживних елементів через недбале господарювання. Такі ґрунти швидко втрачають здатність видавати достатню кількість продукції. Тим часом діяльність сільгосппідприємств пов'язана із викидами газів, що створюють парниковий ефект. А це призводить до зміни клімату, що теж посилює негативний вплив на ґрунти й загрожує стабільності глобальних сільськогосподарських систем.

Національна академія наук США прогнозує, що в разі підвищення середньої температури трохи більше ніж на 1°C, врожаї кукурудзи зменшаться на 7,4 відсотка, пшениці — на 6 відсотків, рису — на 3,2 відсотки.

Аналогічна проблема і в тому, що сільськогосподарська галузь споживає 70 відсотків світових ресурсів прісної води. Але забруднення й інші види неефективного управління, зокрема агрохімічні стоки з фермерських господарств, і далі заражають водні ресурси. 28 відсотків усіх сільськогосподарських угідь, 56 відсотків зрошуваних сільськогосподарських угідь, 43 відсотки полів пшениці й 35 відсотків площ під кукурудзою вже знаходяться у вододефіцитних регіонах. Майже кожен, хто займається сільським господарством, визнає ці складні проблеми. Але, як часто буває, вирішити їх непросто, хоча і призводить до посилення співпраці між усіма учасниками, зацікавленими в кінцевому результаті.

Роль регуляторів

Регулятори встановлюють правила, тому їхній вплив є дуже вагомим і їхня діяльність стає ще більш активною. Діяльність регуляторів у розвинених країнах розпочалася на початку 1970-х років, здебільшого як відповідь на проблему забруднення води й повітря. Проте із часом ці правила стали пов'язувати з покращенням продуктивності сільськогосподарської праці шляхом забезпечення екологічних умов, що впливають на зростання врожаїв. Як правило, така політика впроваджується разом із дотаціями для фермерів.

У Європейському Союзі майже 50 відсотків усіх державних виплат для фермерів залежать від того, які сталі технології та протоколи вимірювання застосовують у конкретному господарстві.Однією з найважливіших рекомендацій у цій політиці є чітке дотримання плану сівозміни й скорочення зрошувальних норм.

Регулятори в Азії, зокрема в Китаї, наголошують на необхідності впровадження екологічних норм ведення сільського господарства в період до 2030 року.

Проте в США регулятори повільніше видають дотації, щоб стимулювати вдосконалення сталого розвитку господарств. Тільки 6 відсотків від загального доходу фермерів у США пов'язані з дотаціями на програми сталого сільського господарства.

Але в ООН провели дуже велику роботу, що може мати величезний вплив на те, як регулятори, а відтак і фермери, розглядають проблеми дефіциту виробництва продовольчих товарів та питання безпеки продукції. У 2015 році всі 193 держави-члени організації підтримали план під назвою «Порядок денний в області сталого розвитку на період до 2030 року», в якому визначено 17 конкретних цілей, зокрема подолання бідності, боротьба зі зміною клімату й охорона біологічної варіативності. У категорії «Подолання бідності» в ООН визначили мету до 2030 року «забезпечити сталі системи виробництва харчових продуктів і впровадити гнучкі методи ведення сільського господарства, що підвищують продуктивність, сприяють збереженню екосистем, посилюють здатність адаптуватися до кліматичних змін, екстремальних погодних умов, посухи, паводків та інших природних лих, а також поступово покращують якість земель і ґрунтів».

У багатьох країнах, особливо у регіонах, що розвиваються, застосовують ці правила ООН як зразок для розробки власної політики ведення господарств.

Часто фермерам нелегко співпрацювати з регуляторами. У директивних установах неохоче йдуть на компроміси, оскільки там більше зацікавлені в запровадженні нових нормативних актів, ніж у співпраці з фермерами, які найбільше відчують дію цих правил на власних доходах і розпорядку роботи. З іншого боку, фермери підтримують зовсім інші, неконфронтаційні стосунки із приватним сектором — як із постачальниками сільськогосподарської продукції, так і з виробниками харчових продуктів. Ці компанії починають запроваджувати стратегії бізнесу, що підтримують ініціативи сталого фермерства, здебільшого задля забезпечення зростання їхньої справи й водночас задля покращення врожаїв культур, необхідних, щоб прогодувати зростаюче населення світу.

При правильному підході ці стратегії сприяють співпраці між виробниками сільгосппродукції, що дозволяє їм користуватися перевагами найсучасніших пропозицій товарів і послуг, які безпосередньо стосуються питань продуктивності господарства, сталого розвитку й безпеки.

Приватне підприємництво

Діяльність продовольчих компаній певною мірою зумовлена зростанням кількості споживачів, яким потрібні безпечні продукти харчування, що надходять від фермерських господарств, які дбають про здоров'я власних ґрунтів і завдяки цьому вирощують урожаї з більшою поживною цінністю. Є в цій роботі й своя фінансова вигода: дослідження показали, що прибутки від продажу органічної продукції можуть на 50 відсотків перевищувати прибутки від продажу продукції, вирощеної звичайним способом.

Тиск на фермерів постійно зростає, адже їм потрібно виростити врожай і довести, що їхня продукція — найвищої якості. «Тепер без репутації ви не зможете співпрацювати з виробником йогуртів Danone», — розповідає Джулі Натале, начальник відділу по роботі з клієнтами компанії Granular, що займається розробкою програмного забезпечення для управління фермерськими господарствами. «Вам дуже не пощастить, якщо у вас не буде фотографії пакету з насінням, з якого ви виростили сою, що пішла на корм коровам».

Це лише один із багатьох прикладів. У компанії Kellogg’s почали купувати основні складники, зокрема кукурудзу, пшеницю й рис, виключно в господарств, які у своїй діяльності залишають мінімальний вуглецевий слід, а також надають пріоритет захисту водних ресурсів і збереженню здоров'я ґрунтів.

А в Mondelez запровадили рішучу ініціативу, спрямовану, серед іншого, на боротьбу з вирубуванням лісів, а також на поширення застосування високоточної техніки у фермерських господарствах з метою оптимізації споживання води й обмеження застосування добрив і пестицидів.

«Як би альтруїстично це не звучало, усі ці ініціативи є найбільш вигідними саме для фермерів, оскільки вони сприятимуть покращенню родючості ґрунтів, підвищенню безпеки й збагаченню водних ресурсів, а також розширенню ринків, де багато клієнтів бажають заплатити більше за якісний товар», — говорить Сергій Харін із Corteva Agriscience™.

Із цього цілком логічно випливає, що фермерам потрібно співпрацювати з продовольчими компаніями задля покращення стану своїх господарств. Декілька таких партнерств уже отримали позитивні результати. Наприклад, у 2012 році в Campbell Soup Company розпочали оцінювати методи сталого ведення господарства своїх постачальників помідорів за допомогою системи показників, розробленої групами захисників довкілля, сільгоспвиробниками й продовольчими компаніями.

Після п'ятирічного моніторингу використання води й добрив фермери разом із Campbell розробили систему краплинного зрошення, що дозволила знизити середнє споживання води майже на 25 відсотків.

Екологічна співпраця

Задля посилення співпраці з продовольчими компаніями деякі фермери звертаються по допомогу до захисників довкілля. Через власні обов'язки перед акціонерами продовольчі компанії можуть вимагати впровадження нових методів господарювання, зокрема застосування точного сільськогосподарського обладнання або проведення комплексного аналізу ґрунту перед сівбою. А це може стати суттєвим економічним навантаженням для фермерів, яким і без цього нелегко, і в кінцевому рахунку негативно вплинути на прибутковість фермерських господарств навіть за умови збільшення виробництва продукції.

У захисників довкілля така сама мета, як і в продовольчих компаній та фермерських господарств, — застосування екологічно чистих і безпечних методів вирощування, які захищають ґрунти й водні ресурси. Але завдяки кращому розумінню основних проблем ресурсів вони іноді обґрунтовують необхідність введення правил, які пропонують найкращі способи розв'язання екологічних і економічних проблем у короткостроковій перспективі і які, найімовірніше, стануть успішними у довгостроковій перспективі.

Не завжди, але часто організації із захисту довкілля пропонують компромісні підходи, які допомагають фермерам і, таким чином, заохочують виробників сільгосппродукції до застосування хоча б мінімальних методів ведення екологічно чистої господарської діяльності, які за інших обставин було б неможливо застосувати.

Націленність на результат

Виробники сільськогосподарської продукції, постачальники насіння й засобів захисту рослин, так само як і виробники обладнання, теж зацікавлені у вдосконаленні врожаїв, підвищенні продуктивності й забезпеченні безпеки продовольчих товарів. Зрештою, їхнє зростання залежить від стану фермерських господарств і всієї аграрної галузі. Тому вони розробляють продукти й послуги, спрямовані як на застосування сталих ресурсів і техніки, так і на максимальне збільшення врожаїв.

Багато з цих продуктів є результатом технологічних досягнень. Автономні датчики й датчики на сільськогосподарській техніці можуть стежити за станом рослин, рівнем забруднення ґрунту, ефективністю внесених добрив та рівнем зволоження ґрунту на окремих полях і навіть в окремих групах рослин.

«У Corteva Agriscience™ ми зосереджені на фундаментальному реформуванні того, як ми можемо співпрацювати, залучаючи ідеї з найрізноманітніших джерел, як внутрішніх, так і зовнішніх. Інновації — це вимога, а не примха, — говорить Харін. — Фермери очікують від нас повних рішень для управління своїми господарствами, а споживачі хочуть отримати поживну і здорову їжу в достатній кількості. Саме тому ми співпрацюємо з блискучими дослідниками для пошуків трансформаційних сільськогосподарських інновацій, щоб задовільнити потреби сільгоспвиробників і споживачів».

Дійсно — з надійними партнерами, з надійним насінням чи ЗЗР світової якості, надійним обладнанням, фінансуванням та підтримкою можливості виробників сільгосппродукції, як найважливішого елемента ланцюга постачання, є величезними. Партнерські стосунки між усіма зацікавленими сторонами є цінною і навіть необхідною передумовою покращення врожаїв та захисту екологічних ресурсів. І фермери мають використати свої унікальні знання у виробництві екологічно чистих продуктів харчування для населення світу, що так швидко зростає.

AgroPortal.ua за матеріалами Corteva Agriscience™