Медицина на периферії: погляд зсередини
Робочий день сільського лікаря складає 24 години на добу практично без вихідних. Не завжди є можливість доставити хворого хоча б до районної лікарні, тому часто доводиться брати на себе велику відповідальність та надавати невідкладну медичну допомогу на місці. І добре, якщо є необхідні ліки та обладнання.
AgroPortal.ua відвідав сільську амбулаторію та обласну лікарню, щоб показати, як нині живе медицина за кілька сотень кілометрів від столиці.
Михайло-Коцюбинська амбулаторія загальної практики-сімейної медицини (ЗПСМ) (Чернігівський район Чернігівської області) є підрозділом комунального закладу «Чернігівський районний центр первинної медико-санітарної допомоги (ПМСД)»
Приміщення амбулаторії побудоване у 1988 році. В.о. головного лікаря Ірина Мехед розповідає, що лікарня знаходиться на фінансуванні місцевих органів самоврядування, тому з усіма питаннями і проблемами вона звертається до селищного голови. Поки вдається підтримувати будівлю амбулаторії в робочому стані.
На сьогодні чисельність населення, якому надають допомогу лікарі амбулаторії, складає 8625 осіб, із них 7381 — дорослий, 1144 — діти віком до 17 років та 966 — діти до 14 років. Колектив складається з п’яти сімейних лікарів, 10 медсестер, 6 осіб молодшого персоналу та 7 працівників господарської частини, водіїв. Інтернів тут немає.
Ніхто не береться прогнозувати, як амбулаторія працюватиме за умови об’єднаної громади, але перспективний план Михайло-Коцюбинської ОТГ уже затверджено. Відповідно до плану, площа території спроможної територіальної громади складає 773 квадратних кілометри. М.-Коцюбинська амбулаторія у майбутньому об’єднанні — єдиний головний лікувальний заклад. І якщо він не буде нормально функціонувати, то люди втратять останню можливість на кваліфіковану медичну допомогу.
На її базі знаходяться поліклінічне відділення, денний стаціонар та фізіотерапевтичний кабінет. Стаціонарне відділення через брак фінансування було зачинено декілька років тому.
Зі слів головного лікаря, з самого ранку і до кінця робочого дня медичні працівники надають допомогу як дітям, так і дорослим. На балансі медичного закладу є два автомобілі — «газель» та УАЗ. Автомобіль невідкладної допомоги обладнаний портативним апаратом ЕКГ та усім необхідним згідно із протоколом. Працівники амбулаторії зазначають, що стан доріг у районі просто жахливий. Часом, щоб дістатися до хворого, який знаходиться за 50 км (наприклад, до села Гляден), потрібно більше години, замість 20-30 хвилин, запланованих на виклик. А якщо пацієнта потрібно негайно транспортувати до Чернігівської обласної лікарні?
В амбулаторії є міський телефон, але нерідко через природні катаклізми телефонний зв’язок обривається, і потрібно декілька днів, щоб його відновити.
За рік до амбулаторії звертається близько 4000 осіб. Надання первинної медичної допомоги безкоштовне, але більшість ліків хворі змушені купувати за власні кошти, яких у селян немає. Нерідко через те, що немає за що купити медикаменти, люди відмовляються від лікування, і тоді лікар вже не несе відповідальність за подальший стан пацієнта.
Ірина Леонідівна зазначила, що сьогодні існує декілька гострих проблем, які потрібно негайно вирішувати.
«Одним із найгостріших питань сільської медицини, звичайно, є брак фінансування, — каже в.о. головного лікаря Михайло-Коцюбинської амбулаторії ЗПСМ. — Ми багато чуємо про медицину європейського рівня, але без державних дотацій неможливо забезпечити належний рівень медичного обслуговування, не кажучи вже про можливість розвиватися. Через фінансові проблеми молодь їде з сіл, і ми залишаємося без нових кваліфікованих кадрів. Медицина не може триматися лише на ентузіазмі лікарів. Ще одна проблема — відсутність доріг між населеними пунктами, адже швидкість, з якою лікар може дістатися до пацієнта, — це життєво важливе питання».
Ірина Мехед також відзначає, що часто нікому доглядати за хворими похилого віку. Амбулаторія не може виділити медперсонал, який би доглядав за літніми хворими вдома, не кажучи вже про догляд у стаціонарному відділенні.
КЛПЗ «Чернігівська обласна лікарня»
Чернігівська обласна лікарня — головний спеціалізований лікувально-профілактичний заклад області, де сконцентровано майже всі види висококваліфікованої медичної допомоги населенню.
До складу лікарні входять консультативна поліклініка (26 спеціалістів), стаціонар на 690 ліжок, 2 відділення інтенсивної терапії (анестезіологічно-реанімаційне — 14 ліжок, інтенсивної терапії загального профілю — 12 ліжок), параклінічні та допоміжні служби.
Цілодобово стаціонарна допомога надається в 21 спеціалізованому відділенні, де щорічно отримують екстрену та планову допомогу понад 21 тис. хворих з обласного центру та районів області. У хірургічних відділеннях стаціонару на рік виконується понад 9000 оперативних втручань, сьома частина проведених в області.
Лікарня достатньо укомплектована медичними кадрами (168 лікарів та 501 медсестра).
Як розповів головний лікар Андрій Жиденко, за останній рік в обласній лікарні поновлено медичну апаратуру, обладнання — закуплено 2 УЗД-сканери експертного класу, 2 цифрові кардіографи, 2 реанімаційні монітори спостереження, ендоскопічне устаткування, біохімічні аналізатори. Отримано гуманітарну допомогу — 6 УЗД-сканерів, 3 реанімаційні монітори спостереження, операційні столи, 2 наркозно-дихальні апарати, 63 функціональних ліжка.
Сьогодні на базі обласної лікарні планується створити регіональний госпіталь, до складу якого увійдуть обласна лікарня, обласний онкологічний диспансер, обласний кардіологічний диспансер, обласний центр радіаційного захисту та оздоровлення населення.
Залежно від виду надання спеціалізованої медичної допомоги в закладі створюються високоспеціалізовані центри: терапевтичний, хірургії, реанімаційно-анестезіологічний, консультативно-діагностичний, медичної експертизи, приймально-діагностичне відділення, інформаційно-аналітичний і фінансово-господарський відділи, а також лабораторії.
Додатково на базі обласної лікарні створюються:
- відділення рентген-васкулярної хірургії (інтервенційної радіології), яке необхідно забезпечити сучасним цифровим рентгенологічним устаткуванням, комп’ютерним томографом, апаратом магнітно-резонансної томографії, високотехнологічними системами ультразвукової діагностики;
- кардіологічний центр з відділенням судинної хірургії, соматичної та інтервенційної кардіології;
- нейрохірургічний центр;
- опіковий центр з відділенням пластичної хірургії.
Лабораторії обласної лікарні повинні забезпечити виконання високотехнологічних досліджень для всіх лікувальних закладів області.
Консультативно-діагностичний центр, окрім надання консультативно-діагностичної допомоги, повинен проводити цілодобову дистанційну ЕКГ-діагностику за зверненням лікувальних закладів області через відео- та аудіозв’язок, а також дистанційну відеоекспрес-діагностику цитологічних та гістологічних досліджень.
Як бачимо, лікарня обласного рівня за технічно-матеріальним та кадровим забезпеченням не йде ні в яке порівняння із сільською амбулаторією, яка, в принципі, і не повинна бути настільки технічно укомплектованою. Головне, щоб на селі були достатньо кваліфікований медперсонал, безкоштовні ліки першої необхідності та якісні дороги з будь-якого населеного пункту, якими можна було б вчасно доставити пацієнта до районного чи обласного центру.
Ці проблеми фактично може вирішити реформа дeцeнтралізації влади, яка вже розпочалася з об’єднання громад. Проте людей лякають закриттям шкіл, фельдшерсько-акушерських пунктів тощо за умови об'єднання. Директор Інституту розвитку територій Юрій Ганущак каже, що «реформа адмінтерустрою — це перетрушування бюрократів, тобто позбавлення їх звичного комфорту, тому вони й починають баламутити лікарів, вчителів, які кричать, що закриють школу, медичний пункт і т. п. А медичне обслуговування якого рівня надають існуючі сільські ФАПи?»
За свідченням більшості голів ОТГ, які вже рік працюють у нових бюджетних відносинах з державою, в них з’явилися кошти на капітальний ремонт доріг, які ніколи не ремонтувалися, і на утримання тієї ж самої сільської амбулаторії: закупівлю ліків першої необхідності, паливо для швидких, ремонт приміщень тощо.
Директор з науки та розвитку Інституту громадянського суспільства Анатолій Ткачук розповідає про успішний досвід Дунаєвецької об'єднаної громади, яка запустила проект пересувного медичного центру, де є флюорографія, УЗД, експрес-аналіз крові. «Це саме те, що дозволить сільським територіям виявляти захворювання на початковій стадії, — говорить експерт. — Раніше таке було неможливо, тому що в кожній сільраді не поставиш флюорографію та апарат УЗД. На те є об'єктивні причини: по-перше, дорого, по-друге, завантаженість людей не та, щоб дороге медичне обладнання працювало щодня, по-третє, не виправдане утримання відповідних фахівців для цього. А пересувна система за тиждень у середньому покриває відповідну територію».
Але залишаються основні проблеми, які спільні для всіх українських лікарень будь-якого рівня: заробітна плата лікаря в сільській амбулаторії, так як і лікаря в обласній лікарні, невелика, приблизно дорівнює мінімальній заробітній платі. А часом у сільській лікарні медик працює на 0,5 чи 0,75 ставки. Тому більшість молодих дійсно кваліфікованих медиків після інституту йдуть у комерційну медицину, тобто професіоналів нe вистачає скрізь. До цього додаються ще корупційна складова, хабарі...
Тому найбільша проблема полягає навіть не у технічному оснащенні лікарень, а набагато глибша — у системі охорони здоров’я України.
Уряд вже схвалив реформу фінансування системи охорони здоров’я, головний принцип якої — гроші йдуть за пацієнтами, які укладатимуть контракти з лікарями, яких самі ж і оберуть, причому за державний кошт.
На думку головного лікаря Чернігівської обласної лікарні Андрія Жиденка, «реформа, що нині запропонована Міністерством охорони здоров’я, потребує корективи. Досвід польських лікарів свідчить, що за умов, коли людина мусить укладати договір на надання медичних послуг з сімейним лікарем, заробітна плата лікаря за рік напряму залежить від кількості пацієнтів. Відповідно, лікарі велику увагу приділяють не якості надання медичних послуг, а кількості прийнятих пацієнтів. Реформа, безсумнівно, потрібна, але вона повинна бути не запозичена у європейських країн, а адаптована під наш менталітет, фінансові можливості, систему охорони здоров’я та державний апарат загалом».
Народний депутат України, член парламентського комітету з питань охорони здоров’я Сергій Березенко вважає, що для того, аби й у селі, й у великому місті ми мали достатньо високий рівень медичних послуг, реформування системи охорони здоров'я має відбуватися за принципом реформи децентралізації.
«Головний пусковий механізм медичної реформи — надання державним та комунальним закладам охорони здоров’я функцій автономного господарювання, що дозволить самостійно вирішувати усі питання організації власної діяльності, починаючи від визначення своєї організаційної структури, чисельності штату, кількості ліжкового фонду», — каже він.
При цьому парламентарій бачить реалізацію реформи у місці і в селі різною. «Можна сказати, що це не одна реформа, а дві паралельно, — додає Березенко. — У містах лікарі будуть конкурувати за пацієнтів. А в селах громади будуть конкурувати умовами праці за кращих лікарів. Але надання медичної допомоги на первинній ланці як в місті, так і в селі повинно бути повністю безкоштовним, а кошти з держбюджету (медична субвенція) — виділятися на людину, а не на кількість ліжкомісць».
Поки ж під куполом Верховної Ради думають, як проводити медичну реформу в країні, українці мають те, що мають.
Олена Дереженко, AgroPortal.ua