Один у полі: як працюють одноосібники

AgroPortal.ua спробував розібратися: хто ж вони насправді, сьогоднішні одноосібники, і яка у них перспектива.

Хто вони, скільки їх

«У нас в області 14 тисяч міні-господарств. І їх поки що не може стати менше, бо це важливий вид самозайнятості. Зараз одноосібників беруть під крило новостворені ОТГ. Сподіваємось, переконають офіційно оформитись приватними підприємцями чи фермерськими господарствами. Думаю, їх перспектива — у кооперації», — говорить начальник управління агропромислового розвитку Черкаської облдержадміністрації Ігор Колодка.

За статистикою Міністерства аграрної політики та продовольства, загалом в Україні понад 4 млн сільських особистих селянських господарств (ОСГ), а це 89% від загальної кількості сільських домогосподарств, яких налічується 4,6 млн.

ОСГ забезпечують 43% валової продукції сільського господарства і виробляють 75% молока, 80% фруктів і ягід, 98% картоплі та 86% овочів. При цьому середній розмір особистих селянських господарств в Україні становить 0,63 га.

У структурі посівних площ ОСГ 51% складають зернові та зернобобові, 18% — технічні культури, 14,5% — кормові культури, 12,7% — картопля та 3,7% — овочі відкритого ґрунту і баштанні культури. Але при цьому лише 19% домогосподарств мають у приватній власності сільськогосподарську техніку.

Трохи більше половини — 65,4% сільських домогосподарств утримують тварин: 1675 тис. голів ВРХ, з них 1221 тис. корів, та 2287 тис. голів свиней.

І лише 17% ОСГ залучають найманих працівників (постійно, на сезонні роботи, разово).

«Вчуся. Пощастило з однодумцями»

Василь Кучеренко з Уманщини переконаний, що заробляти гроші можна й на 1 га землі. Вирощував овочі, доки було рентабельно. Певний час успішно збував на ринку свіжу ягоду — смородину та малину. Коли долар підскочив, а ціни знизилися, хотів з кимось об’єднатися, але кожен дбав тільки про власний інтерес. Тож дрібний господар не витримав конкуренції.

Сьогодні тримає трохи худоби — свиней, птицю. Зараз сіє пшеницю, гречку. Зізнається: постійно вчиться. Наприклад, експериментує з нутом, яким хоче замінити сою.

«Мені нарешті пощастило знайти однодумців, — говорить Василь Кучеренко. — Збираємось навколо органічного фермера Олексія Дона, який господарює неподалік, на Вінниччині. Я теж вже 7 років свою землю утримую без хімії й не орю. Обробляю невеликим тракторцем і приладдям, яке зробив сам, точно підлаштував під мої умови. Я інженер за освітою, тому зміг це зробити. Готовий до того, що органічному виробництву мусиш вчитися довго, роками, через власні помилки. Тільки треба землю любити».

Від держави Василь Кучеренко очікує не якихось популістських подачок, а стратегічних дій: «Ізраїль, Канада, Австралія дуже чітко стимулюють органічне виробництво. Багато роз’яснюють суспільству, як це корисно і перспективно. А у нас зомбували всіх, що то нормально — додавати ложку отрути. Тільки тоді бізнес стає вигідним. Усюди на базарах поруч із насінням, із саджанцем, із поросям чи курчам на прилавку одразу лежить упаковка хімії. Якщо не повернеться в села культура натурального виробництва — нам край».

Василь Кучеренко дуже поважає тих, хто дає біля себе роботу й іншим. Пробував і сам створити офіційні робочі місця. Але коли порахував, за голову взявся: «Офіційно це зробити — зашморг собі на шиї затягнути». І посилається на Китай, де розмір податків зменшують, якщо береш на роботу помічників: «У нас навпаки: податки танком по твоїх розрахунках їдуть».

Філософія цього одноосібника така: «Не те що я свою державу не ціную. Просто допомагаю їй тим, що сам заробляю на свою сім’ю».

Вони виживуть за будь-що!

«Таких одноосібників у нашому регіоні багато. Спостерігаю, як постійно видивляються щось нове і багато вчаться, — підтверджує відомий фермер-інноватор Олексій Дон. — Це питання їхнього виживання. Мусять шукати культури і технології, щоб отримувати більше прибутку зі своєї невеличкої площі землі. Коли геть скрутно, їдуть на заробітки за кордон. Нічого поганого в цьому не бачу. Бо привозять з собою гроші, вкладають їх тут же. А головне — набувають досвіду, аби краще зробити і у себе.

Думаю, їх не стане менше, не пропадуть. Виживуть за будь-що!»

Переходять в онлайн

Доки більшість нарікає на низькі ціни і нахабність місцевих монополістів, котрим безальтернативно мусять здавати свою продукцію дрібні господарі, частина з них знаходять більш сучасні шляхи збуту.

От Євген Соломяний свій урожай навчився вигідно продавати завдяки онлайн-біржам, через Інтернет. Син Олександр навчив, коли повернувся після університету додому.

Виставляють свій товар — і вже за 20-30 хвилин є бажаючі купити пшеницю, сою. Раніше місцеві закупівельники створювали купу проблем: змінювали рішення вже після домовленостей, намагалися тиснути, знижувати ціну. Набридло почуватися обдуреними.

«Завдяки угодам на зерновій біржі у нас додалося впевненості. Приїздять машини з Миколаївської, Одеської областей, Західної України. Забирають продукцію, дотримуються домовлених зобов’язань, вчасно розраховуються, — все чітко», — розповідає Євген. 

Олександр аналізує ринок, ціни, займається заготівлями, стежить, щоби вчасно оновлювались деталі на техніку. У родині є тракторець і весь необхідний реманент до нього, а також німецький комбайн, хоч і вживаний, але за якістю обмолоту не розчаровує.

Молодший Соломяний навіть почав вести репортажі зі своїх полів на YouTube-каналі.

Спокуса орендою

Звісно, кожен так чи інакше порівнює свій дохід із сумою, яку може отримувати, просто здаючи свій пай в оренду комусь технологічнішому і вправнішому. 

«Наші паї коштували би 7-8 тис. грн на рік, — рахують батько і син Соломяні. — Ми ж заробляємо по 30-40 тис. грн. І ні від кого не залежимо».

«Мені боляче дивитися на людей, які повіддавали свої паї, а самі просиджують по генделиках, лінуються працювати, — переймається Євген. — Біля землі завжди можна знайти собі заробіток».

Родина хотіла б обробляти і більші площі, якщо відкриється ринок землі й буде можливість взяти доступні кредити. Тоді реально придбати обладнання для переробки. Вже обдумували таку перспективу.

Віталій Харін з Токмацького району Запорізької області спробував працювати в обласному центрі. Але заробітки на заводі були такими мізерними, що повернувся додому і подякував татові, який 7 років обробляє землю, вирощує свиней, корів, птицю. AgroPortal.ua зустрів Віталія з такими ж молодими, як і він, сусідами на Дні поля у Херсоні, де ті приглядалися до нової техніки і розпитували про кращі технології.

А от сім’я молодих одноосібників з Рівненщини визнає: більшість їхніх сусідів таки поздавали свої паї в оренду сусідньому холдингу. Задовольняються річними 7,5 тис. грн за пай, примовляють, що це краще, ніж у інших.

«Своя земля допомогла нам пережити скрутні часи, коли зовсім не було роботи, — згадують рівняни. — Тепер стало трохи легше. Багато хто з сусідів влаштувалися у місті, доїжджають. Кажуть, все одно менше клопоту, аніж на землі гарувати.

Але ми свої 9 га родинних паїв тягнемо самотужки. Хоча обоє працюємо ще й на інших роботах. Приблизно знаємо, скільки можемо отримати від тієї чи іншої культури. Відповідно, планували, коли дах перекрити, хліви добудувати, закупити трактор, комбайн і приладдя. Технікою повністю забезпечені.

Правда, заробляти стає з кожним роком важче. Суттєво впали ціни на гречку, надто дешево обходяться цукрові буряки, які здаємо на сусідній завод.

Зате ми навчилися потроху економити на витратах. Раніше добре попрацювали над землею, давали їй все тільки найякісніше, то тепер вже вона потребує меншого. Гречку вже нічим не кропили, картоплю отримуємо чистеньку з мінімумом обробітку. Після гарбузів гербіцидів не потрібно, часник вичистив ділянки. Ми вже стільки вклали у нашу землю! Навіть не уявляємо, що її можна комусь чужому віддати».

Куркульська Злинка

У селі Злинка на Кіровоградщині свої паї віддали в оренду тільки старенькі та немічні люди, кому фізично геть не під силу поратися на ній. З 15 тис. га 10 тисяч обробляють одноосібники.

Підраховано, що село заробляє в рік 250 млн грн. У себе ж їх і витрачають. На території села працюють супермаркети «АТБ» і «Сільпо», приватна заправка. Дві школи і два дитячих садочки переповнені. З села жодна людина не виїхала на заробітки.

Люди скинулися і відремонтували дорогу. Автопарку місцевих селян позаздрили б і столичні автомобілісти.

«Замість 15 тис. грн орендної платні сім’ї вже заробляють на своїх паях не менше 100 тисяч. Хоча потенціал місцевих господарів набагато більший, — розповідає керівник Всеукраїнської асоціації пайовиків Костянтин Бровченко. — Адже вони зараз працюють по-старому, як підглянуть у сусіда-кума, не впроваджують нових технологій. Результат отримують непоганий, але їхня соя дала по 2 т/га, хоча в цьому регіоні могла б спокійно порадувати і 3,5 т/га, кукурудзи зібрали по 7-8 т/га, а могли б по 11-12 т/га.

Тутешні одноосібники зовсім не утримують ніякої техніки. Наймають її у спеціальних місцевих фірм, які швиденько організувалися, коли побачили шалений попит».

Навчатися і кооперуватися

Асоціація намагається пояснити активним господарникам, що їхні доходи помножаться, якщо зможуть правильно зкооперуватися між собою:

«Спільні замовлення для великих площ, а не для кожних 5-10 га окремо, здешевлять на опті їхні насіння, міндобрива, засоби захисту, дадуть знижки і пільги у якісних постачальників. Коли зберуть великі партії продукції — легше домовлятимуться з місцевими елеваторами, де у сезон поки що є проблеми з неадекватними, штучно заниженими цінами.

А головне: таким дрібним агровиробникам потрібне спільне навчання. Ми намагаємось дати їм дорожню карту, як поступово і правильно розвиватися далі.

Навчання, просвіта — це той мінімум, який могла б організувати для них держава. Холдинги мають змогу навчати свої кадри й самі. Одноосібникам знань дуже бракує.

Думаємо, їм стане набагато простіше й тоді, коли усвідомлять, що зручніше господарювати в офіційному статусі, хоча б як фізособам- підприємцям. Досі ніхто переконливо не пояснив їм, яких ризиків при цьому позбуваються і яких вигод набувають».

Костянтин Бровченко говорить, що досвід Злинки дав поштовх усьому Маловисківському району, де розташоване село. Якщо раніше всі 100 тис. га в районі обробляли фермери і холдинг, то зараз 40 тис. га вже повернули собі одноосібники. Мабуть, процес так триватиме і надалі, адже до 2020 року закінчиться дія ще багатьох договорів оренди.

«Світ іде за мікробізнесом, — зауважує Бровченко. — Ніхто не дасть краще лад землі й не отримає максимальну додаткову вартість на ній, аніж її власник. Європа плекає своїх фермерів з 10-20 га. І це нормально та ефективно.

Сучасні технології дозволяють одноосібникам теж нормально заробляти на землі. Коли вони відчують силу та впевненість, то усвідомлять і потребу в кооперації. Гуртом найматимуть професійних менеджерів, щоби знати, як виростити більше, з найменшими витратами, а продати свій продукт дорожче. Ніде у світі фермерство не може розвиватися без кооперації».

Підтримка на місцевому рівні

За даними Департаменту агропромислового розвитку ОДА, в Херсонській області налічується 164 тисячі осіб, які мають земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства. У лідерах — Білозерський, Голопристанський, Олешківський та Каховський райони.

Як розповідає голова Херсонської облдержадміністрації Андрій Гордєєв, обласна влада пропонує на наступний рік у кожному районі допомогти як мінімум одному (це залежить від роботи місцевої влади) особистому селянському господарству у встановленні обладнання, компенсації кредитних ставок і видачі кредитів за рахунок фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі.

«Це робитиметься для того, щоб ми на місці знаходили такі сім’ї, які мали б інструменти для організації сімейного бізнесу: молочарні, сироварні тощо», — зазначає Андрій Гордєєв.

За його словами, відповідну програму допомоги доопрацює Департамент агропромислового розвитку, і в березні 2019 року буде опубліковано правила подачі заявок для участі в ній.

«Таким чином ми зможемо максимально залучити місцевих виробників, створити робочі місця в області, а також пропонувати херсонцям та іноземцям крафтову продукцію: починаючи від маленьких виноробень і закінчуючи сирами», — підсумував Андрій Гордєєв.

Вивести з тіні

Про розширення підтримки більших категорій агровиробників, у тому числі особистих селянських господарств, говорить і заступник міністра аграрної політики та продовольства України Віктор Шеремета: «Ми хочемо стимулювати їх вийти з тіні та працювати у легальному полі. Тоді зможуть користуватися державною підтримкою, дотаціями. Передбачається, що новоствореним сімейним фермерським та фермерським господарствам дотація складатиме 3 тис. грн на 1 гектар. Особливо сподіваємось на розвиток сімейних фермерських господарств, які при оформленні не потребують створення юридичної особи.

Нова бюджетна субсидія з’явилася і для фермерських господарств. Для тих, хто тільки починає роботу (перші три роки після створення, але не раніше 1 січня 2016 року), передбачена одноразова виплата до 60 тис. гривень.

Знаємо, як допомагають у Європі фермерам, щоби вони просто працювали на землі й нікуди не виїздили зі своїх сіл. Хочемо, щоб і в українських селах була робота і можливість працювати в легальному полі».

…Молодша донька наших рівненських знайомих — школярка. Постійно усім розповідає про свою заповітну мрію вийти заміж за ідеального фермера. Мабуть, щось знає мала…

Ірина Садова, AgroPortal.ua