«Сьогодні майже кожного вчителя, який працює у невеличкій сільській школі, лякає слово «оптимізація». Для нас це синонім закриття»
Сільська освіта через призму децентралізації: чи виправдає себе економія?
05 січня 2022, 06:30 8906
Навчати дитину в селі в середньому в 1,7 рази дорожче, ніж у місті — про це свідчать дані з дашбордів МОН. Якщо у місті на одного учня на рік витрачають близько 20,5 тис. грн, то в селі — 35 тис. грн.
У деяких сільських громадах цей показник захмарний: наприклад, у Ташанській сільській ТГ торік він сягнув 90,8 тис. грн. При цьому, як показало міжнародне дослідження PISA, в Україні учень сільської школи відстає від учня міської майже на 3 роки навчання. Жодної сільської школи немає в топ-100 рейтингу закладів освіти України за результатами складання ЗНО. Аби якось зрівняти можливості випускників сільських і міських шкіл, кілька років тому для абітурієнтів увели сільський коефіцієнт: закінчив школу в селі — твої бали помножать на 1,02. Звідки взялася ця цифра і що вона здатна реально змінити при відставанні в десятки балів — невідомо, та ясно одне: це не про однакові можливості в освіті, а про неспроможність їх дати.
Оптимізація як синонім закриття
Очевидно, що усунути такий дисбаланс має реформування освіти. «Чим більш потужною і ресурсозабезпеченою є школа, тим більш успішними є її випускники», — вважають у МОН і роблять ставку на опорні школи та оптимізацію освітньої мережі. Сьогодні саме органи місцевого самоврядування мають забезпечити здобуття повної загальної середньої освіти, держава ж, делегувавши їм ці повноваження, розподіляє освітню субвенцію, а експерти Центрального офісу реформ при Мінрегіоні вираховують індекс спроможності шкільної мережі, який підкаже, наскільки цієї субвенції реально вистачить.
Здебільшого ж її не вистачає. І проблема в тому, що часто саме це стає тригером, який запускає оптимізацію в громадах.
Надія Галковська, вчителька школи села Рудка Новобілоуської громади Чернігівської обл.
Чим менша наповненість — тим вірогідніше, що зарплати вчителям дофінансовуватимуть із місцевого бюджету. Плюс потреба утримувати приміщення, збудоване за радянських часів на значно більшу кількість учнів, ніж туди ходить сьогодні. Це змушує приймати рішення: закрити, понизити статус чи призупинити. Недостатнє технічне оснащення, відсутність конкурентного середовища серед учнів, брак кадрів — реальність багатьох сільських шкіл, що спонукає таке рішення підтримати. Історії про вчителів, які викладають по десять предметів, від фізкультури до права, підливають масла у вогонь. Тут буває складно не забути, що це не про всі школи.
«У таких умовах і маленькі школи, що дають якісну освіту (а про це найкраще свідчить те, куди вступають потім випускники), опиняються під загрозою закриття — громада не хоче на них витрачатися, хоча часто й може собі це дозволити, — говорить Надія Галковська. — Багато сільських шкіл перейшли на тверде паливо, дитсадок і школа зведені в одне приміщення — це і є оптимізація, це здешевлює утримання».
Громади не хочуть витрачатись на школи
Загалом по Україні малокомплектними є близько 20% шкіл, а в згаданій Чернігівській області — майже половина. Тут 1 вересня перший дзвоник не пролунав у кількох десятках шкіл. У багатьох випадках батьки радо відгукнулися на пропозицію підвозити дитину в інший освітній заклад — краще технічне забезпечення, більші перспективи: подумаєш, кілька кілометрів у шкільному автобусі. Громадам це дає змогу зекономити. Наприклад, у Борзнянській міській громаді порахували, що навчання однієї дитини в початковій школі у селі Прачі обійдеться наступного року в 302 тис. грн, а в місті Борзна — лише в 32 тис. грн. Бонуси очевидні, різниця шокує. Провели екскурсії прачівським батькам і дітям у пропоновану школу — і отримали бажану згоду.
Та поряд є й інші історії. Села змагаються за свої школи: шукають майбутніх учнів, залучають спонсорську допомогу для проведення ремонтів і на закупівлю потрібної техніки.
«Кілька років тому наша школа була під загрозою закриття, — розповідає директорка Шатурського НВК Тетяна Рубан. — У нас навчалося 28 учнів, а мінімум потрібно 25, щоб була субвенція. Тому ми почали запрошувати сім’ї в Шатуру на проживання. Багато часу витрачали, щоб знайти, провести екскурсії, про все домовитися, влаштувати якнайвигідніші умови. Сьогодні в нашому НВК навчається тільки близько трьох десятків дітей з родин переселенців із Луганської, Київської, Сумської та інших областей».
Школа як реальний чинник існування села
Якщо іноді закриттям шкіл обурюються під абстрактними гаслами «не буде школи — загине село», наприклад, опоненти чинної влади, то для таких сіл, як Шатура, школа — реальний чинник існування. Адже немає школи — немає сенсу сюди переїжджати, та й лишатися, власне, теж.
Надія Галковська, вчителька школи села Рудка Новобілоуської громади Чернігівської обл.
«Закриття школи змінює психологічний клімат у селі. Поки люди мають школу, вони бачать своє майбутнє і дбають про своє село. Щойно школи не стане — виникне почуття приреченості»
«Це також впливає на стан самих дітей. Батьки іноді просто їх не жаліють, коли вирішують віддати до іншої школи за наявності хорошої у власному селі. Погані дороги, некомфортні автобуси, постійне очікування: у молодших може бути 4-5 уроків, у старших — 6-7. Менші мають чекати старшокласників. Ставлення до них теж інше: вони чужі, «підвезені», тому успішність таких дітей часто падає», — говорить Надія Галковська.
Закривати чи не закривати школу — вирішувати ОМС, їм же і пояснювати це рішення та вмотивовувати його. У 2021 році Куликівська селищна рада одним рішенням закрила три ЗЗСО із загальним контингентом понад 70 учнів. І якщо Виблі та Кладьківка опору майже не чинили — за словами в.о. директора Кладьківського ЗЗСО Наталії Бичук, ні від батьків, ні від нових депутатів й старости підтримки немає, то в Дроздівці, де до школи ходило 30 дітей, почався бунт зі зверненнями в усі можливі інстанції. Тут теж запрошували переїжджати до Дроздівки: приїхало близько десятка родин із дітьми, тож контингент школи мав збільшитися до п’ятдесяти. Однак ОМС мали іншу думку. При цьому якою була якість освіти у Дроздівській школі й чи насправді вона гірша, ніж у Куликівській чи Орлівській, куди тепер підвозять дроздівських дітей, — невідомо. У плані оптимізації мережі закладів освіти Куликівської селищної ради є тільки економічні показники: жодних даних, що свідчать про якість освіти у цих ЗЗСО.
Закривати чи не закривати — ось у чому питання, вирішення якого тепер покладене на громади. Але чи стежить хтось за тим, аби поняття «ефективна освіта» не було замінене на «економна»? Адже зменшення витрат на утримання освітньої мережі не гарантує кращих результатів ЗНО.
Юлія Макарець, AgroPortal.ua