Новий етап експансії земельних гігантів

Ньюзмейкером останніх місяців є Kernel,  компанія, яка успішно накопичила потрібний фінансовий капітал для укладення договорів великих масштабів та після придбання низки підприємств — Glencore, 40 тис. га у MK Group, 195 тис. га в «Українських аграрних інвестицій» — стала найбільшим латифундистом країни із земельним банком понад 700 тис. га, обійшовши UkrLandFarming.

Активно готується до розширення свого земельного банку і «Миронівський хлібопродукт» (МХП). Компанія задекларувала бажання розширитися з 370 до 550 тис. га. Скоріше за все, це відбудеться за умови отримання кредиту від OPIC (The Overseas Private Investment Corporation — американська інвестиційна компанія), на сайті якої вже розміщено заявку від МХП. Це дозволить компанії вивільнити кошти для подальшого збільшення земельного банку.

Перший етап земельної експансії найбільш чітко проявився протягом 2005-2010 років. У цей час також велися активні розмови про запуск ринку землі. Компанії укрупнювали земельні банки й активно залучали зовнішнє фінансування. Метою агрохолдингів були швидке накопичення ресурсів і вихід з бізнесу власників шляхом вигідного продажу цих активів. Перші компанії було продано досить успішно, однак криза 2008 року внесла певні корективи в плани інвесторів, внаслідок чого на цьому етапі було вирішено перечекати і продати компанії в період економічного зростання. Протягом вищевказаного періоду земельний банк агрохолдингів виріс приблизно вчетверо, досягнувши позначки в 4 млн га, а частка в структурі с/г угідь, що перебувають у користуванні с/г підприємств, збільшилася до 18,1%. Середній річний приріст землі під контролем вертикально інтегрованих структур сягнув понад 30% на рік. У 2005-2010 рр. українські аграрні компанії залучили близько четвертої частини капіталу ($1,4 млрд) від усіх українських публічних розміщень. Найбільше коштів отримали МХП ($322 млн) і «Кернел» ($302 млн).

Другий період земельної експансії розпочався минулого року. Втім, передумови та причини цього процесу дещо змінилися. Якщо раніше агрокорпорації купували «слабкі» агропідприємства, вражені фінансовою кризою, то зараз мають змогу придбати цілком ефективне господарство завдяки накопиченому капіталу та оптимізації власного виробництва.

Що ж ми можемо отримати на виході цього процесу консолідації українських земель?

Розширення земельних банків дозволить великим агрокомпаніям продовжити отримувати надприбутки, незважаючи на початок продажу земель сільськогосподарського призначення у цьому чи наступному році. Безсумнівно, що це величезні надходження до українського бюджету, навіть попри офіційну реєстрацію материнських компаній в офшорних зонах. Проте соціальна відповідальність на місцях оренди земельних ділянок у більшості агрохолдингів залишає бажати кращого. Про великі зрушення у цьому напрямку поки що не чути. Крім того, варто виокремити екологічні впливи від крупних сільськогосподарських підприємств. Згідно інформації від FAO, сільське господарство є одним лідерів за кількістю викидів парникових газів до атмосфери.

Конкуренція між малими сільськогосподарськими підприємствами та агрохолдингами залишиться нерівною. У першу чергу, у доступі до фінансів. Ми не спостерігаємо значної активності з боку малих та середніх сільськогосподарських виробників у придбанні нових активів. Вони далі залишаються переважно в тіні гігантів агробізнесу.

Можна лише сподіватися, що запуск ринку землі допоможе малим сільськогосподарським підприємствам розпочати свій помітний та активний ріст. Дуже своєчасними є ініціативи з підтримки сталого сільського розвитку, які зараз впроваджуються за прямої підтримки як міжнародних донорів, так і громадських організацій. Наприклад, Національним екологічним центром України — кампанія з сільського розвитку, USAID — «Підтримка аграрного та сільського розвитку». На регіональному рівні варто згадати ГО «Карпатське коло», що у м. Долині Івано-Франківської області, яка займається просвітницькою роботою, ділячись досвідом місцевих, прикарпатських, фермерів з усією Україною. Її діяльність допомагає існуючим громадам та фермерам побачити та відкрити для себе нові горизонти, а потенційних — заохотити до діяльності, показавши можливості та перспективи розвитку.

Таких ініціатив забагато не буває, щоб покрити всю сільську Україну та помітно вплинути на процес розвитку не лише сільського господарства, а й сільських місцевостей. Єдина комплексна стратегія розвитку сільського господарства і сільських територій (2015) із непогано прописаними проєвропейськими деклараціями і щодо сільського розвитку зокрема була прийнята лише Нацрадою реформ. Під час зміни міністра на Тараса Кутового весною 2016-го її було скорочено з виокремленням певних пріоритетів (Стратегія 3+5). З минулого літа (2016) ніяк не можуть прийняти Державну цільову програму розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 року, що вже пройшла всі рівні коментарів та має відносно непоганий текст.

Практика щорічних змін орієнтирів людей, що приймають рішення, не сприяє розвитку агросектору та сільських місцевостей, невід’ємними складовими яких є громади та навколишнє середовище. В цей самий час малі господарства потребують максимального спрощення системи оподаткування, щоб зрештою отримати справжні повноцінні активи у вигляді земель.

Михайло Амосов, координатор ініціативи Land Matrix в Україні та Східній Європі