На рівних, чи небажана невістка: яке місце та роль України у Євросоюзі

На тлі перемовин ширяться активні протести європейських фермерів. Чим їх можна пояснити?

Д-р Альфонс Бальманн: Це досить складне питання. Багато європейських фермерів занепокоєні Зеленим курсом ЄС і, зокрема, стратегією «від лану до столу», що передбачає, наприклад, частку органічного сільського господарства на рівні 25%, зменшення кількості пестицидів на 50%, а також суттєве скорочення використання добрив до 2030 року. Ці цілі є досить нереалістичними. З погляду фермерів, вони виглядають ідеологічними. Також деякі вчені стверджують, що стратегія «від лану до столу» може призвести до зростання цін на продукти харчування в усьому світі, а також до переміщення сільськогосподарського виробництва з ЄС до інших частин світу з нижчими екологічними стандартами.

Вже минулого року ці занепокоєння фермерів призвели до певних політичних кроків. Кілька прикладів: у жовтні Європейська комісія продовжила дозвіл на використання гліфосату на наступні 10 років. У листопаді Європейський парламент відхилив так званий Регламент сталого використання пестицидів. Також нещодавно Європейська комісія вказала на кілька ознак того, що використання нових геномних селекційних технологій може бути лібералізоване. Кілька тижнів тому, 25 січня, Урсула фон дер Ляєн розпочала стратегічний діалог про майбутнє сільського господарства ЄС, щоб зменшити тривалу поляризацію між фермерами та екологічними неурядовими організаціями, а також поляризацію в політиці та суспільстві з питань сільського господарства. Тож наразі триває багато дебатів. Зрештою, це ще більше мотивує фермерів до протестів.

Які основні тези цих дебатів у Німеччині, в суспільстві та уряді? 

Д-р Альфонс Бальманн: У Німеччині ми вже мали великі фермерські протести наприкінці 2019-го та на початку 2020 року, перед спалахом пандемії коронавірусу. Фермери протестували майже так само, як і зараз, хоча тоді вони протестували проти вищих екологічних стандартів. Також 2019 року аграрії були стурбовані тим, що вони втратять конкурентоспроможність, будуть певним чином експропрійовані, оскільки їхні законні права на користування землею будуть зменшені. 

У відповідь на протести 2019 року Ангела Меркель на початку 2020 року створила комітет експертів та зацікавлених сторін, який був дуже схожий на нинішню ініціативу Урсули фон дер Ляєн. У результаті в середині 2021 року було опубліковано фінальний звіт цієї комісії, в якому йдеться про те, що необхідно підвищити стійкість німецького сільського господарства, а отже в майбутньому німецьке суспільство має платити за сільське господарство ще кілька мільярдів євро щорічно. Однак додаткового фінансування не було виділено. Натомість наприкінці листопада 2023 року уряд Німеччини несподівано був змушений скоротити свої бюджетні плани на 2024 рік і вирішив урізати податкові пільги німецьким фермерам на суму близько 900 млн євро щорічно. Ці плани шокували фермерів і поклали початок нинішньому протесту. Сільгоспвиробники зараз не просто засмучені втратою субсидій, а, скоріше, стурбовані ставленням уряду.

Отже, ситуація і так складна, а тут ще й Україна хоче приєднатися до ЄС. Втім, можливо, є якісь позитивні сторони як для європейських, так і для українських фермерів?

Д-р Альфонс Бальманн: Однією з сильних сторін ЄС є спільний ринок. Відсутність торговельних обмежень створює спільний добробут. Наскільки значними є ці торгові переваги, зараз відчуває британська економіка, що дійсно страждає від Brexit. Для розуміння переваг спільного ринку особливо важливо мислити ланцюгами доданої вартості. Перед розширенням ЄС у 2004 році, коли до спільноти увійшли Угорщина, Польща, Чехія, Словаччина, старі країни-члени були дуже стурбовані тим, що вони можуть заполонити західноєвропейські ринки дешевою продукцією. 

Проте сталося навпаки — Німеччина стала великим експортером харчових продуктів до нових країн-членів ЄС, головним чином тому, що за кілька років до 2004 року встановила вищі стандарти безпеки харчових продуктів. Це зробило німецьких фермерів та потужну харчову промисловість країни дуже привабливими постачальниками для супермаркетів нових членів ЄС. Тож я б рекомендував українським фермерам намагатися стати привабливими партнерами для переробників харчових продуктів і готуватися до виконання не лише законодавчих стандартів, але й стандартів приватного бізнесу. Таким чином, для України буде дуже важливо використовувати майбутні програми підтримки Європейського Союзу ефективно та стратегічно, тобто витрачати кошти не на споживання, а на інвестиції.

Які саме вигоди отримують обидві сторони від вступу України до ЄС?

Алекс Ліссітса: Спільний ринок — це велика вигода для України, але також і для Європейського Союзу. Тому що кожна країна-член більше дбає про власних фермерів, а Євросоюз більше дбає про спільний ринок. І є нюанси, на які ніхто не хоче зважати. Наприклад, малина ніколи не була темою для дискусій. На її ринку Україна конкурувала з Сербією, яка не належить до ЄС. Ми виграли цю конкуренцію і можемо легко експортувати малину замість Сербії. І це жодним чином не впливає на європейських фермерів. Проте деталі нікого не цікавлять. 

Подібна ситуація з українським цукром, експорт якого суттєво зріс. Але подивімося на цифри: Європа не є самодостатньою по цукру, тому імпортує його з Бразилії, інших країн. Тож якщо Європейський Союз дійсно піклується про ліси Амазонії, можливо, не варто імпортувати цукор з Бразилії, а почати імпортувати його з України.

Які компетенції краще розвинені в українських фермерів порівняно з європейськими?

Алекс Ліссітса: Для багатьох аграріїв у Європі бути фермером не означає бути менеджером. Це своєрідний стиль життя. Парадигма Спільної аграрної політики ЄС — це сімейне фермерство. Багато сімейних ферм досить малі й дуже залежать від субсидій. 

Останні 20 років вони намагаються отримати більше підприємницьких навичок. Але для них це довгий шлях, адже до 2000 року вони були фактично виробничими одиницями без будь-яких управлінських умінь. Тому вони намагаються займатися іншими видами бізнесу, окрім сільського господарства, шукають додаткові ресурси, щоб бути більш ефективними і продуктивними. 

Українські ж фермери фактично ніколи не мали жодних субсидій, вони весь час притримувались стратегії виживання. І це стосується як великих холдингів, так і малих фермерських господарств. Вони насправді є підприємцями з потужними навичками управління, особливо якщо порівнювати з їхніми колегами з країн Східної Європи, як-от Польща чи Словаччина.

Із вступом до ЄС перед українськими аграріями постане ще один виклик — бюрократія. Це саме те, від чого потерпають і проти чого виступають європейські, зокрема німецькі, фермери. Це буде проблемою й для українських аграріїв — виконання всіх вимог Європейського зеленого курсу, ведення відповідної документації тощо. Українці хороші агроменеджери, але погані бюрократи. В цьому легко можна переконатися, подивившись на статистику банківського фінансування агросектору, яка дуже низька порівняно з іншими країнами, адже наші аграрії не хочуть перейматися, як вони кажуть, банківською бюрократією. 

Д-р Альфонс Бальманн: Бюрократія дійсно є проблемою. Ми маємо чимало екологічних проблем в аграрному секторі та довготривалі публічні дебати щодо них. Стандартний підхід Європейської комісії, а також уряду Німеччини та багатьох інших урядів полягає у збільшенні кількості та суворості нормативних актів. Ці правила повинні контролюватися національною та місцевою адміністрацією і створюють бюрократію для господарств. Специфікою регулювання є те, що кожна місцевість відрізняється, кожен ґрунт відрізняється, кожен місцевий клімат відрізняється, кожне господарство відрізняється. Оскільки правила визначаються на вищому регіональному рівні, а отже є дуже загальними, вони не відповідають місцевим умовам, є дорогими для фермерів, не дуже ефективними, і, врешті-решт, вони розчаровують аграріїв. Такі проблеми також вплинуть на українських фермерів під час вступу до ЄС. Зрештою, ЄС потребує більш розумних підходів до вирішення екологічних проблем.

Однак існують і глибші проблеми сільського господарства у ЄС. Парадигмою Спільної аграрної політики ЄС є сімейне фермерство. Більшість сімейних фермерських господарств у таких країнах як Польща, а також у південних частинах Німеччини та багатьох інших регіонах ЄС є досить малими і залежать від субсидій. Ці господарства часто занадто малі, щоб інвестувати в сучасні технології. Багато аргументів, висунутих європейськими фермерами під час протестів, стосуються внутрішніх проблем ЄС. У цьому контексті майбутнє занепокоєння щодо української продукції є лише своєрідним тригером.

Вочевидь, українці та європейські фермери борються проти одного й того ж — бюрократії. Чи можливо об'єднати ці зусилля?

Алекс Ліссітса: Саме тому ми відкрили представництво УКАБ у Брюсселі й розпочинаємо діалог з різними інституціями, як-от COPA-COGECA, обʼєднаннями дрібних фермерів тощо. Я б не сказав, що вони проти вступу України. Вони підтримують нас, але підтримують і своїх малих фермерів. Тож ми ініціювали дискусії про матеріальну роль України в сільському господарстві Європи, про Угоду про вільну торгівлю з Європейським Союзом. Сподіваємося, що на початку березня почнуться активні переговори. Водночас ми будемо продовжувати дискусії на національному рівні, зосереджуючись на тих країнах, які імпортують продукцію з України. Це Іспанія, Італія, Німеччина та Нідерланди. Наше завдання — більше залучати переробну промисловість, де є зацікавленість отримувати більше продукції з України. І не тому, що вони підтримують нас, а через економічну вигоду.

Багато дискусій розпочато одночасно, і знадобиться багато часу, щоб знайти спільну мову.

Д-р Альфонс Бальманн: Офіс УКАБ у Брюсселі є надважливим, і його вже почали визнавати. Але є припущення, що УКАБ представляє винятково великі агрохолдинги. Це може викликати чутки, а також певні популістські контрдії. Тож дуже важливо, щоб офіс чітко пояснив, що він представляє не лише агрохолдинги, а й українське сільське господарство загалом. 

Другий момент — офіс має бути не просто лобістською організацією, але й своєрідним центром компетенції для тих, хто шукає поради щодо підтримки європейської інтеграції України. 

Обидва пункти вимагають дипломатії та співпраці. Зокрема, важливо буде тісно співпрацювати з іншими українськими учасниками і, зокрема, з українським урядом.

Алексе, чи готовий Брюссельський офіс УКАБ стати також центром допомоги, надання рішень?

Алекс Ліссітса: УКАБ буде представляти інтереси усіх представників аграрного бізнесу з різними інтересами та фінансовими можливостями. Будь-яке лобіювання та ініціативи на базі офісу в Брюсселі без дискусій на національному рівні, з нашими партнерами та урядом не має сенсу.

Тому ми узгодили з Офісом Президента, Офісом першого віцепрем'єр-міністра України, з міністром аграрної політики України квартальні зустрічі, на яких обговорюватимуться питання європейської інтеграції нашого агросектору. Також ми беремо участь у всіх робочих групах Офісу Президента та уряду — інформуємо і допомагаємо. УКАБ буде ключем, який відкриє європейські двері. Наголошу, що шлях до Європейського Союзу можливий лише в дуже тісній співпраці з українським урядом. Це саме те, що УКАБ уже робить і буде робити. 

Наш обов'язок під час війни — підтримувати уряд у всіх питаннях та дебатах. Так, український уряд можна критикувати за велику кількість людей, забюрократизованість, проте, якщо подивитися на кількість документів, що потребують спочатку перекладу, а потім ретельних змін, — це надзвичайно велика робота, неможлива без підтримки приватної економіки. Тож ми в одному човні й повинні підтримувати уряд. Бізнес зацікавлений в інтеграції до Європейського Союзу, тож співпраця — це єдиний шлях. 

На цьому шляху важливо поставити інтереси спільноти вище індивідуальних.

Алекс Ліссітса: Це абсолютно вірно. До слова, нещодавно на виставці у Берліні під час дискусії п'ять представників агросектору України висловили п'ять-шість абсолютно різних думок. Сильний індивідуалізм — це своєрідна українська риса та традиція, але ми повинні вчитися йти на компроміси. Це великий виклик для національного сільського господарства — знайти спільну мову. Проте добре, що ми можемо знайти її демократичним шляхом. 

Д-р Альфонс Бальманн: Щоб інтегрувати Україну до ЄС, Спільна аграрна політика Європейського Союзу потребує фундаментальної реформи. Це передбачає, зокрема, суттєве скорочення субсидій. Крім того, необхідно зосередити обмежені фінансові ресурси набагато більше на модернізації, на вирішенні екологічних проблем і набагато менше — на підтримці доходів, яка до цього часу була головним питанням спільної аграрної політики. 

На цьому тлі я припускаю, що європейські фермерські організації дуже стурбовані інтеграцією України до ЄС та необхідними реформами. Оскільки ці процеси відбуваються паралельно, всередині ЄС можуть лунати голоси, які намагаються популяризувати занепокоєння щодо інтеграції України, яке насправді є занепокоєнням щодо порядку денного реформ Європейської комісії.

А як щодо квотування: чи буде продовжений режим сприяння вільній торгівлі ще на певний час?

Алекс Ліссітса: Слід очікувати певних обмежень. Значною мірою це залежить від часу. Європейський парламент працює до середини квітня, тож це рішення має бути ухвалено, принаймні, до цього часу.

Наступні два-три місяці для нас будуть досить складними, але я сподіваюся, що угода без будь-яких квот і обмежень буде продовжена.

Підсумовуючи, які першочергові завдання для українського аграрного бізнесу можна виділити? 

Алекс Ліссітса: Сформувати спільну позицію серед українських фермерів і доносити її. Цей голос має бути дуже гучним і в Європейській комісії, і в українському уряді. 

Зараз домашнє завдання для українського сільського господарства — усвідомити спільну мету на наступні роки. Ця спільна мета — європейська інтеграція. Ми повинні знаходити компроміси, говорити з європейськими фермерами, щоб вони слухали одну мову і підтримували український уряд на шляху до Європейського Союзу.

Д-р Альфонс Бальманн: Українському сільському господарству варто було б зосередитися на власних сильних сторонах і не намагатися копіювати моделі інших країн ЄС. 

Також нагадаю про корпоративну соціальну відповідальність. До цього часу українські великі фермерські господарства вже досить добре вирішують соціальні питання — піклуються про малозабезпечених людей у селах або про села. Я припускаю, що буде важливо також підготуватися до інших суспільних проблем, таких як екологічні питання, зміна клімату, добробут тварин. Наразі вони не стоять на порядку денному українського сільського господарства, але з'являться, щойно розпочнуться переговори про членство в ЄС та інтеграцію.

Дякую за розмову!

Світлана Цибульська, AgroPortal.ua