Чайний андеграунд по-українськи, або Як зайти у нішу авторського чаю

Шаленки вже 6 років ведуть сімейний чайний бізнес. Виготовляють продукцію під маркою «Наш чай» на основі традиційного іван-чаю. Бізнес розпочали з нуля в Бородянському районі на Київщині, у батьківській садибі.

Тепер придбали власну хатинку і ділянку в дачному кооперативі біля Козятина. Пояснюють: обирали через дуже зручну логістику — за добу можна доставити продукт у будь-яку точку країни різними видами транспорту.

Паралельно почали домовлятися з сусідами та головою садового товариства про посадку рідкісних дерев на місці покинутих городів. Про всяк випадок засадили і ділянку женьшеню — цілющий корінь не буде зайвим.

У Олександра дві професії — кухар та режисер. От і режисує свій бізнес. Юля — бухгалтер, аудитор, діловод. Злегка «причісує» творчі задуми чоловіка.

Різні сценарії іван-чаю

Зараз подружжя чітко визначилось із нішею авторського чаю: вже з нинішнього сезону зосередяться виключно на сегменті елітної продукції. Чому саме так?

З допомогою іван-чаю можна заробляти за різними сценаріями, пояснює Олександр. Тут кожен сам собі обирає.

— Перший, найпростіший: збираєте, правильно висушуєте і продаєте сировину. Посередники її фасують, збувають аптечним мережам, наприклад. Отримуєте по 15-20 грн за кг. Або й по 10, якщо забирає крупний гуртовик.

— Інша річ, коли самі робите чайну гранулу. Ферментований гранульований чай оптовики оцінюють уже в зовсім інших цифрах — від 200 грн/кг.

— Листовий чай підніметься в ціні до 400 грн/кг.

— Постараєтесь, і доведете свій продукт до преміум-класу, зробите його оригінальним, унікальним — тоді самі можете призначати ціну. Тільки, звісно, в такому разі можна розраховувати не на масового споживача, а на тонких поціновувачів, гурманів.

Залежно від обраного шляху обраховується і собівартість продукції.

Пресовані й листові чаї краще зберігаються, аніж гранульовані. Деякі види, особливо пресовані, з часом кращають.

Спочатку, лише збираючи і заготовляючи дикорослу сировину, Шаленки отримали в сезон 25 тис. грн чистого прибутку. Для старту мали інвестицій хіба що якусь тисячу доларів ще за старим курсом. Обладнання пристосовували вживане, самі дотягували (Олександр шкодує, що не має ще й інженерної освіти, це полегшило би процес).

Але стратегія «зібрав — розфасував — продав» швидко стала нецікавою. Нудно. Було велике бажання творити неокласику, а по факту доводилося штампувати «попсу», яка була звична та зрозуміла більшості споживачів та посередників. Тому почали експериментувати, відточувати різні технології, сорти.

Сам відповідаєш за результат

«Я встиг попрацювати в компаніях, на виробництві, — згадує Олександр. — Багатьом насправді легше бути тільки виконавцями, коли за них хтось думає і вирішує. Але тоді не впливаєш на обставини, які раптом змінюються, буває, раптово залишаєшся ні з чим, на вулиці. Ми придумали собі самозайнятість. Це наш вибір. Усвідомлюємо, що все залежить тільки від нас».

За будь-що домовилися не йти на компроміс з натуральністю. Збирають дикороси і вирощують власні ділянки виключно у чистих, перевірених локаціях. Стежать, щоб обладнання було екологічним. Використовують тільки натуральну упаковку, крафт-пакети. Навіть штампи на пакуванні прагнуть робити з природних барвників.

Визнають: часом принциповість мінусує фінанси. Наприклад, втратили крупного замовника, який гарантував потрапляння їхнього іван-чаю на полиці мережі «Сільпо». Було заманливо, спокусливо. Та продукцію довелося би запакувати у целофан, а його Шаленки не сприймають, тому відмовилися: «І загалом ми не хочемо, щоби наш продукт губився у загальній сировинній масі, знеособлювався. Прагнемо робити авторський чай».

Чайний ринок

За 6 років практики сім’я накопичила спостереження за ринком, аналізує його. Кажуть, у 2012-2013 роках попит на трави і спеції був набагато активнішим. Тепер частіше продукти змагаються у маркетингу.

«Більшість чаїв не вироблялися, а завозилися в Україну, — уточнює Шаленко. — Ферментований іван-чай майже 100-відсотково заходив із Росії. Закриття кордону фактично зіграло на руку нашим місцевим виробникам — і крупним, і дрібним. З кожним сезоном обсяги вітчизняного виробництва подвоювались.

Усе, що заробляли, ми вкладали у розвиток. Навколо було багато порадників. Коли ти новачок — постійно перебуваєш під пресом різної інформації, маси експертів. Добре, коли вже маєш певний досвід і статус, тоді спираєшся на них як на фундамент і маєш право доводити людям свою певну позицію вже на конкретних власних прикладах. А іноді навіть стаєш прикладом для інших колег-виробників, які запозичують, а іноді й вдосконалюють твої власні розробки. Цілком нормальна практика».

Шаленки собі за взірець обрали класику. Багато читають першоджерел, вивчають світові технології, перевіряють на своєму досвіді.

Свій статус жартома називають «підприємець-виживальщик». Кажуть, трохи «зависли» на стадії стартапу. Мабуть, через те, що не мали початкового капіталу. З великими вкладеннями бізнес-процес пішов би швидше, а не розтягнувся на роки.

Заварка у виноградному листі

Заявляти про себе Шаленки почали, виїжджаючи на тематичні фестивалі та ярмарки. Із друзями, які додавали свої продукти хенд-мейду, успішно продавали брендований «Наш чай» під час «Трипільського кола», «Країни мрій». Практикували виїзне чаювання.

Пана режисера, вочевидь, постійно тягне до творчості.

Скажімо, коли отримали замовлення на пресований чай, то запакували його…у виноградне листя. «Пропозиції пакувальників виявилися такими обмеженими, що ми не могли погодитися, — бідкається Олександр. — Одні пропонували розфасувати наш чай у стіки, як у поїздах. Інші — здрібнити нашу продукцію навіть не до піску, а до пилу, бо у них, бачте, старе обладнання. Уявляю, що вони постачають у наші магазини!

Целюлоза теж, до речі, впливає на смак чаю. Мене дивує, коли елітний чай по тисячі доларів за кілограм засипають у звичайні фільтр-пакети.

Мабуть, саме через таку прискіпливість друзі мене називають занудою і ботаном».

Шаленко вигадав фільтр-пакет з виноградного листя. Його збирають і закладають на заморозку, як і чай для ферментації. Після 1-2 діб змінюється структура листка, він стає дуже пластичним, гнучким — можна гратися із формою. У такий лист і загортають підготовлений іван-чай. Нехитрий станок штампує форму, притискає парою. Виходить охайний зелений квадратик без зайвих ниток і скріпок. Випив чай — кинув у вазон як добриво.           

Запакованою у нехитрі натуральні коробки, продукція поїхала до Європи, яка цінує натуральність і оригінальність.

Дружба з пасічниками, які люблять виставляти вулики біля насаджень іван-чаю (до речі, чудового медоноса), наштовхнула Шаленка на ще одну ідею. Робили упаковку з вощини, тубусом. Чай використав — маєш імпровізований свічник.

«Ще одна упаковка у нас вже підростає на новій локації, — інтригує Олександр. — Посіяли міскантус. Всередину його трубки пакуватимемо чай».

Оригінальна упаковка додає продукту вартості.

Є задумка трохи освоїти і сегмент сувенірів — компонувати подарункові набори разом із крафтовими виробниками варення, соусів, сирів.

Любимо за нейтральність

Родина дуже обережно ставиться до поєднання свого іван-чаю з іншими інгредієнтами. «Не ризикуємо з травами, у яких є будь-які протипоказання, — пояснює Юлія. — Сам іван-чай є класною нейтральною базою для цілющих напоїв. Тому його вживають вже століттями. А от для того, щоби поєднувати різні збори, треба попереджати людей правильно їх застосовувати, бо добавки бувають різні, не для кожного організма підходять».

Прискіпливістю до якості збирання, ферментації, витримки пояснюють, зокрема, й те, що подружжя працює переважно тільки вдвох, звідси і невеликі обсяги продукції. Бачили багато випадків несумлінного ставлення і до збирання трав, і до подальшої обробки. Надивилися, зокрема, на скошену гамузом, недбало складовану траву. Залишалося хіба що пошкодувати за зіпсованим іван-чаєм. Гірко, якщо несумлінні люди його таки десь реалізували.

Де брати іван-чай

Сировину Шаленки спочатку збирали з дикоросів у бородянських лісах. Виїздили і в інші регіони.

Сезон іван-чаю, розповідають, залежить від місцевості. На Київщині лист у теплий рік можна збирати вже з 20 травня, але після 10 липня сировина непридатна для чаю вищого сорту. Зате пізніше починається і довше триває сезон у Карпатах, де цілющу траву на вершинах знайдеш ще й у вересні. За ці роки збирали у Житомирській, Хмельницькій, Львівській, Вінницькій областях, раніше ще й у Криму.

Олександр підтверджує, що іван-чай — справжня рослина-піонер: захоплює територію і готує ґрунт для інших. Першим освоює вирубки, згарища: «Можна стежити за свіжими вирубками і їхати туди, не помилитесь, — радить Шаленко, але додає, що місць для цієї цілющої рослини постійно меншає. — Насіння, буває, завмирає у землі й проростає десь на 15-й рік. Його природний шлях розповсюдження — вітер. Через 5-7 років мусить переселятися у нові місця. Та де зачепитися такій насінині, якщо навколо більшає окультурених ділянок? Серед товарних посівів іван-чай не виживе точно. І це проблема всіх дикоросів.

Нам вдавалося на 2 га лісосмуг, канав самим культивувати іван-чай, розсаджували його там хаотично, спостерігали, як освоює ділянку. Але тепер і там навколо кожен шматочок обробляється крупними фермерами, котрі, зокрема, застосовують авіацію для внесення ЗЗР. Отже, для іван-чаю тут втрачена перспектива. Треба шукати нові регіони. Тому багато їздимо».

Різний бізнес на одній траві

Власні ділянки вирощування дають можливість розвивати інший напрямок бізнесу — продавати корінці-саджанці. Останнім часом замовлень на них побільшало. Подружжя зізнається, що на саджанцях інколи можна заробити більше, аніж власне на чаях. Достатньо грамотно проріджувати, омолоджувати насадження багаторічного іван-чаю.

Крім того, цвіт та листя іван-чаю використовуються у натуральній косметиці. Переважно таку біопродукцію Шаленкам замовляють посередники для експорту до Польщі, Чехії, країн Балтії. Вимоглива Європа потребує спеціальних допусків і свідчень про походження сировини. Подружжя поставило за мету вже найближчим часом отримати всі необхідні сертифікати.

Один із партнерів у карпатському регіоні почав виробляти обладнання для переробки чайної сировини, зокрема, ролери. Завдяки ним рослина «спілкується» з дерев’яними деталями, а не з металевими, тому уникає окислення.

Знають, куди рости

Шаленки запустили власну напівручну лінію фасування. Вона зручна в плані якості, оскільки бачиш кожну пачку. Але напружує, коли є термінове замовлення на 2-3 тисячі пачок. Планують оновити потужності.

Крім того, потребують більших приміщень для зберігання і морозильників. Тоді сировину можна буде заморожувати і поступово виробляти продукцію протягом цілого року.

«Так роблять у Росії, — розповідає Олександр. — Промислово заморожують чай, що дає можливість мати сировину для виробництва протягом всього календарного року, а потім фурами через Казахстан, як посередник, переправляють до Китаю. Насправді китайці п’ють завезений ферментований іван-чай, а не свій, якого, по-перше, бракує, а по-друге, грішить хімдобавками».

Ціна залежить від свідомості

Формуючи ціну на свій продукт, чайні підприємці мусять оглядатися на те, що культура споживання якісного чаю поки що в Україні перебуває на ембріональній стадії розвитку, хоча і має вікові традиції, як не парадоксально б це звучало. «Багато хто каже, що ми задешево продаємо свій чай», — визнають. Щоби у майбутньому підвищити ціну, намагаються, в тому числі, розвивати просвітництво, формувати спільноту чайних гурманів, професійних виробників і знавців. 

Переконані: споживачу передається особлива енергетика виробника. Тому, приміром, навіть вимикають телефони під час збирання чи відповідального процесу виробництва. Від таїнства ніщо не має відволікати, порушувати спокій. Оскільки чай любить тишу.

Дуже помітно ринок псують недобросовісні виробники. Під модним брендом іван-чаю багато хто продає підробки. Дешево скуповують суху неякісну сировину, додають завезені ароматизатори.

Звісно, у лабораторії легко виявляються фальсифікати. Але спритні ділки і тут встигають: на аналіз дають якісне, а потім під потрібні документи партіями штампують непотріб.

Кликали підприємців і до монопольного об’єднання — змішувати все докупи і так, ніби, кооперуватися.

«Згодні, що так вигідніше зробити бізнес на великих партіях. Але тоді усереднюється якість. Тому це не для нас. Переконані, що ринку потрібно багато дрібних підприємців, котрі вболівають і пестять свій унікальний продукт».

Цього року «Наш чай» випускатиме продукт лише преміум-класу. Підтягують формальності, остаточно реєструють власну торгову марку, штрих-код на продукцію, яка має бути і привабливою, і екологічною водночас.

Хіти чайного андеграунду

Усі купажі свого продукту Шаленки роблять у пропорції 70 на 30, де обов’язково більше іван-чаю. Хітами сезону, прогнозують, залишатиметься чай зі смородиною, вишнею, яблуком та обліпихою.

Листя плодових ферментують, висушують і купажують разом із чайним, а ягоди з власного саду додають окремо.

Теперішні сусіди за дачним кооперативом називають чайну родину вільними художниками. Бо ті разом із власними 4 сотками присадибної ділянки ще й збираються окультурювати сусідню площу в 6 га, на якій розміщені покинуті городи садового товариства.

«Назріває проект «Наш сад», — говорять Юлія та Олександр. — Місцина, можна сказати, історична. Колись тут пан вирубав ліс і зробив поле. Потім німці вагонами вивезли місцевий чорнозем. Мусимо покращувати землю. Вже почали чорнову роботу: частково засіяли сидератами — фацелією, гірчицею — хай земля гуляє.

Понад межами висадили, крім реліктових дерев, мигдаль і фісташку. Іван-чай спробуємо розсіяти у міжряддях, щоби тримав воду і рятував від ерозії.

У кожного є вибір. Можна на своєму гектарі насадити картоплі. А можна і іван-чай. Буде і здоровий напій, і додатковий заробіток на саджанцях, і по 600 кг меду, якщо поряд поставити вулики».

Ірина Садова, AgroPortal.ua