Шевченківська ТГ: Після перемоги дефіцит буде не в коштах, а в людях, які відбудовуватимуть громади

До складу територіальної громади входить 21 населений пункт. Які з них постраждали найбільше? Чи були під час загострення бойових дій на території Миколаївщини проблеми з продуктами харчування для жителів громади, і як вирішували цю проблему?

Олег Пилипенко: У нас 6 населених пунктів практично зруйновані, там картина майже однакова. А один із них — Тернові Поди, де був опорний штаб росіян, деокупували останнім. До війни там проживав 61 житель, нині залишилось дві людини, а сам населений пункт фактично перестав існувати.

Зараз розглядаємо варіанти, щоб люди, які там проживали, змогли перебратись у Шевченкове або інші населені пункти нашої громади. Наразі створюються, ремонтуються хостели. У нас є проєкт модульних будинків спільно з американськими партнерами з відбудови одного нового мікрорайону, куди ми будемо переселяти людей із постраждалих населених пунктів.

Найскладніша ситуація з продуктами харчування була на початку війни. Все сталося несподівано, в паніці дуже швидко розкупили все в магазинах. Війська ЗСУ відступили від Херсону до Миколаєва, і селища практично всі опинилися в сірій зоні. Переміщатися було дуже складно між населеними пунктами, продукти на той момент ніхто не завозив, а якщо й завозив, то було дуже складно далі логістично їх перекидати. 10 березня минулого року під час завезення продуктів харчування у селище Любомирівка я з водієм потрапили в полон. 

Як до вас ставились у полоні?

Олег Пилипенко: Перший тиждень був дуже складний, дуже багато давав інтерв’ю з цього приводу. Мене взяли в полон не просто як голову громади, а як лідера партизанського руху, як людину, через яку будувалась уся розвідувальна система, яка була на той час. Те, що я живий, то дуже велике щастя — значить, Бог вирішив, що я ще щось повинен зробити в цьому світі.

До відновлення пошкоджених будівель та інфраструктури ви намагаєтесь залучити міжнародні та благодійні фонди. Розкажіть, де ви їх шукаєте, наскільки складно залучити таке фінансування в громаду? Які вимоги є від фондів?

Олег Пилипенко: Ми є реалістами й розуміємо, що зараз стали, на жаль, дотаційною громадою без власного бюджету. Держава наразі забезпечує ЗСУ, тож ми розуміємо, що надія тільки на міжнародні донорські організації та волонтерів. Ще до війни, на початку моєї каденції, ми ввели в штат посаду заступника голови громади з питань соціально-економічного розвитку та грантової діяльності. Ми залучили дуже професійну людину, кандидата наук, який вільно володіє англійською. 2,5 роки тому, коли ми це започатковували, деякі депутати були проти даної посади, сперечалися — мовляв, ми сільська громада, для чого нам такий фахівець. Тоді мені вдалося запевнити їх, що така людина нам потрібна, і зараз фактично в цьому напрямі ми базуємося щодо відновлення громади. Сьогодні він основний заступник з даної роботи, і дуже добре, що в нас були певні напрацювання ще до війни. Вони нам знадобились зараз, у той період часу, коли нас деокупували.

У нас 6 населених пунктів фактично знищені, тобто там постраждав кожен будинок. Близько 3,5 тис. людей залишилися без житла або мають дуже пошкоджені оселі. Друга проблема — це те, що, крім житла, пошкоджені заклади освіти, культури, медицини у цих населених пунктах. Масштабне замінування сільськогосподарських угідь, велика проблема з розмінуванням територій самих населених пунктів, знищені сільгосппідприємства, бази з технікою тощо.

Тобто у середньостатистичному селі, де до війни налічувалося 500 жителів, які працювали в школі, дитячому садочку, клубі, магазинах, у фермерів, багато хто тримав домашнє господарство, — зараз цього всього немає. Якщо навіть завтра відбудувати житлові будинки, дуже складно буде повернути всіх людей, для багатьох не буде роботи. 

Зараз ми тримаємо курс на переформатування громади під ці нові умови, уже ведуться певні дії, пов’язані з тим, щоб утримати містобудівні умови, виділити земельну ділянку під побудову таких нових мікрорайонів. В одному населеному пункті це буде модульне містечко, в іншому — новий стаціонарний мікрорайон. У великих населених пунктах є робота, оскільки на нашій території знаходиться багато потужних підприємств: «Еліка», «Еліта», PepsiCo («Сандора»), «Органік Сістемс» — це дуже потужний завод, виробник томатної пасти. Наша громада знаходиться на трасі міжнародного значення М-14. Тут було багато заправних станцій, які поступово відновлять свою роботу, разом з ними і заклади громадського харчування, тобто робота буде.

Зараз ми працюємо над декількома проєктами, які в перспективі також будуть реалізовані. Це Шевченківський овочевий ринок, який повинен стати альтернативою Великим Копаням. 

Ще у 2021 році через нашу територію почали будувати об’їзну дорогу до постів Миколаєва, і ми розуміємо, що після війни цей проєкт також завершиться. Маємо велику мету, яка закладена у стратегії розвитку громади, — стати найбільшим логістичним хабом Миколаївщини, й до цього слід готуватися вже зараз.

Географічне розташування ми хочемо максимально використати, щоб у громаді була робота. На перспективу працюємо з фондами щодо реалізації проєктів із побудови нових житлових масивів у наших населених пунктах. Ми готові прийняти у себе людей з громад, які дуже постраждали. 

Хочу відзначити, що основна частина мого депутатського корпусу — 70% — це реально дуже патріотично налаштовані люди. Це один із найкращих депутатських корпусів Миколаївської області. У нас є командна робота, є результат, і зараз ми займаємось відновленням громади. Вже декілька комунальних закладів відбудували, по декількох є погодження на фінансування, і також їх відновлюють. 

Які нагальні проблеми вирішуєте в громаді?

Олег Пилипенко: Дуже складна ситуація з відновленням нормального водопостачання для людей. Системи рік не обслуговувались у деяких населених пунктах. Іржа зробила свою справу, і старі радянські труби необхідно замінити на пластикові, що потребує значних коштів.

По деяких населених пунктах нам допоможуть це зробити. Єдине, потрібно буде організовувати самі роботи з прокладання нових комунікацій. Також зруйновані водонапірні вежі, пошкоджені станції водозабору в деяких населених пунктах, роботи реально дуже багато. Сьогодні є певні проблеми з кількістю чоловічого населення: більшість у ЗСУ, волонтерять або працюють на критично важливих підприємствах, маючи відповідну бронь. Тож дуже складно знайти людей, які б у нас працювали в системі ЖКГ, у нашій добровольчій пожежній бригаді, але вони є і працюють, і в принципі ми забезпечені.

Якою була ситуація з опаленням?

Олег Пилипенко: У частині населених пунктів, які ближче до Миколаєва, відновили газопостачання ще восени під час бойових дій. У Шевченковому, Котляревому частково відновили лише деякі вулиці, більшість відновлять, гадаю, влітку. 9 населених пунктів у березні минулого року були позбавлені енергопостачання через бойові дії, відновити його вдалося лише наприкінці лютого цього року. Щоб люди могли користуватися питною водою зі свердловин, ми забезпечили села генераторами.

Як відбувався освітній процес?

Олег Пилипенко: Ми вирішили всі питання, пов’язані з функціонуванням онлайн-навчання. Навіть тоді, коли наші населені пункти перебували в окупації, у нас була сімейна форма навчання. Після деокупації були залучені донорські організації, UNICED, ООН та інші. Зокрема, були деякі корейські фонди, які забезпечили дітей планшетами, вчителів — ноутбуками, а школи — генераторами, щоб вони всю цю роботу запустили. 

Багато закладів освіти зазнали руйнування, деякі з них продовжують існування лише як юрособи. Нам вдалося зберегти всю освітню мережу, 90% від довоєнної кількості учнів. Але ми розуміємо, що не всі школи держава буде відбудовувати, наприклад, зруйновану школу, в якій до війни було 50 учнів. Також розуміємо, що нам потрібно буде перелаштуватися, оптимізуватися в процесах, і вже є бачення, як усе виглядатиме після війни.

Деякі школи, садочки вже почали ремонтувати, щодо деяких є розуміння, хто з донорів буде допомагати. Тож працюємо, тут головне — презентувати зрозумілу модель донорській організації з чітким вказанням кількості дітей, які будуть охоплені.

Які питання у вашій громаді ви все ж таки не можете вирішити самотужки?

Олег Пилипенко: Самотужки ми не можемо вирішити питання з дорогами обласного та міжнародного значення. Місцеві дороги по селах також мають руйнування, але і до війни вони не скрізь були ідеальними. Зараз досягнута домовленість із облдержадміністрацією щодо доріг, які для нас є критично важливими. Буде певне фінансування на поточний їх ремонт, щоб забезпечити нормальний проїзд.  

Другий момент, який також не можемо самостійно вирішити, — це питання комунальної техніки. Більшість тієї, яка в нас була, викрали окупанти, або вона була пошкоджена під час бойових дій. Ту, що вдалося врятувати, ми інтенсивно використовуємо, але будь-яка техніка може вийти з ладу, коли її так експлуатують. Тож її слід постійно ремонтувати, а це знову ж таки кошти, і тут є низка проблем.

Щоб території розвивалися, заходили інвестори та під нашу стратегію розвитку впроваджували свої проєкти, створювали робочі місця — реально потрібно, щоб фонд держмайна провів інвентаризацію деяких об’єктів. Я вважаю, що найкращий вихід би був, якби Фонд держмайна продав ці об’єкти на аукціоні, щоб ці кошти були для держави, а по-друге, сюди зайдуть реальні компанії, які територію, що ніяк не використовувалась, почнуть використовувати для громади і сплачуватимуть сюди податки, створять тут робочі місця.

Скільки до війни на території громади працювало підприємств (всіх видів діяльності), і скільки залишилося зараз?

Олег Пилипенко: Окрім промислових підприємств, які займаються переробкою сільськогосподарської продукції, на території ТГ знаходиться Інгулецька зрошувальна система, що дає можливість великій кількості агропідприємств займатися вирощуванням овочів. Овочівництво — один із напрямів, який створює багато робочих місць.

Зараз ми розуміємо проблематику 2022 року, і в 2023-му з оптимізмом дивимось на те, що буде покращуватись питання про дохідні частини нашого бюджету, що будуть відновлюватися автозаправні станції, всі підприємства, які займаються придорожнім сервісом. Хоча вони мають значні руйнування.

Щодо агропідприємств, чи є такі, в яких пошкоджене майно?

Олег Пилипенко: На території Шевченківської ТГ 80% всіх агропідприємств зазнали значних руйнувань. Все, що було пов’язане з ангарами, складами, росіяни оцінювали як потенційно небезпечне в плані того, що там може бути захована техніка. Ті всі об’єкти були пошкоджені та мають значний ступінь руйнування. Особливо, наприклад, елеватор — на ньому саме зберігалося зерно, яке планували продати весною.

У таких підприємствах вигоріли повністю зернові, були знищені запаси паливно-мастильних матеріалів, техніки, обладнання, добрив. Зараз мали би бути якісь, зокрема й міжнародні, донорські вливання для аграріїв, адже насправді те, що вони зараз роблять, — великий подвиг. Не дочекавшись певної злагодженої роботи від вибухотехніків, ДСНСників, яких просто не вистачає на ці всі об’єкти, ми в багатьох місцях вже все розмінували самі. Близько 20% площ були розміновані, погода дозволяла це робити, і на даних площах уже готуються для посіву ярих зернових та технічних культур. З овочами цього року не вийде, оскільки Інгулецька зрошувальна система має значні руйнування і, напевно, не відновиться так швидко.

Як надалі плануєте вирішувати питання з розмінуванням?

Олег Пилипенко: Ми на своєму рівні стукаємо в усі двері та в усі іноземні фонди, які пов’язані з гуманітарним або негуманітарним розмінуванням тощо. Ми розуміємо, що в Миколаївському районі найбільш замінованою є наша громада. Якщо брати загалом по Миколаївщині, першою із замінування є Снігурівська громада, другою — наша. 

Розмінування є критично важливим, адже за останній тиждень у нас сталося 4 випадки підриву людей на мінах, на жаль, з одним летальним наслідком. Тому на всіх нарадах про це наголошуємо, говоримо з деякими фондами. 

Наприклад, Demining Solutions — американський фонд, який займається гуманітарним розмінуванням об’єктів критичної інфраструктури, закладів освіти, медицини, тобто там вони відпрацьовують усе, що пов’язано з водонапірними вежами, газовими мережами. Також Швейцарський фонд протимінної діяльності (Fondation Suisse de Déminage), який буде проводити розмінування сільськогосподарських угідь. 

У багатьох моментах доводилося раніше в ручному режимі узгоджувати всі дії з ДСНС, фондом із розмінування і військовими для того, щоб дрон піднявся для з’ясування: де були «прильоти», ушкодження, де, можливо, знаходяться елементи нерозірваних снарядів або ракет. 

На перших етапах місяць-два тому це було великою проблемою. Військові, які займаються збиттям дронів, не дуже раді, коли на їхній території десь щось літає. Зараз усі організаційні моменти пройдені, тобто ми порушували це питання на рівні РВА, ОВА, тож маю надію, що надалі це прискориться. 

Ви говорите про підготовку до весняної посівної. А восени вдалося посіяти озимі, якщо так, то яку площу?

Олег Пилипенко: 10 листопада нас деокупували. Озимі змогли посіяти лише ті фермери, які були ближче до Миколаєва. Вони на свій страх і ризик зробили це. Деякі навіть змогли влітку зібрати урожай. При тому, що як тільки в полі з’являвся комбайн, туди починало прилітати. Ми виїжджали на гасіння пожеж, адже пожежники з Миколаєва не ризикували туди їхати. А ми, розуміючи, що це для аграрія можливість заплатити податки, розрахуватись із пайовиками, що це його хліб і продовольча безпека громади, — виїжджали, допомагали, тушили. 

Частина фермерів не змогла посіяти через те, що там були мінні поля, які робили наші ЗСУ, і на зняття цих мін необхідне було погодження від оперативного командування «Південь». Там, де мінували росіяни, було простіше розмінувати, аніж там, де мінували наші. 

За рахунок яких підприємств формувався бюджет до війни, і яка зараз ситуація?

Олег Пилипенко: Це були великі платники податків — ТОВ ВЗП «Еліка», внутрішньогосподарчий комплекс зі збереження та переробки сільськогосподарської продукції ФГ «Органік Сістемс», ДП «Дослідне господарство «Еліта» Миколаївської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту зрошуваного землеробства НААН, ТОВ «Котляревський елеватор» і дуже велика кількість аграрних підприємств. 

Також на території громади знаходилась Снігурівська виправна колонія №5. Вона була дуже розграбована під час окупації, але зараз її зберегли, Мін’юст її відновлює, а це також 300 робочих місць, що дуже важливо для регіону, в якому вона знаходиться. Ну і, звичайно, наш відділ освіти — вони навіть під час війни змогли здійснювати ДФО із заробітної плати, нам надійшло майже 10 млн грн податків. Мережа автозаправних станцій і акциз у нас у 2021 році складав близько 5 млн грн.

Бюджети територіальних громад зараз отримали додаткові витрати, взяти хоча б пальне для генераторів. Які ще додаткові види витрат додалися за цей рік? 

Олег Пилипенко: Зруйнована водонапірна мережа, відсутня автоматика, насоси, кабель на баштах водопостачання — це все додаткові витрати. Раніше ЖКГ працювали за рахунок надання послуг із водопостачання, водовідведення, вивезення ТПВ. Зараз людей по селах знаходиться значно менше, сільськогосподарських тварин також менше, ніж було до війни, а відповідно на 80% менше стало споживання води. Виникає потреба переорієнтовувати ЖКГ на надання додаткових платних послуг із вивезення будівельного сміття після руйнацій. Для цього ми отримали декілька машин від комунальної власності кількох фондів. Це були уряди Німеччини й Чехії. В таких громадах, як наша, потрібно розбирати всі ті завали.

Але є проблема в тому, як їх розбирати, адже там можуть бути нерозірвані снаряди, ящики з боєприпасами. Багато пошкоджено об’єктів комунальної власності — адмінбудівлі старостатів, вікна, дахи. Друга проблема в тому, що дуже багато комп’ютерної техніки було викрадено. І для того, щоб забезпечити нормальну роботу старостинського округу, необхідно ще закуповувати оргтехніку. 

Як очільник громади, які шляхи її відбудови ви вбачаєте? Не лише Шевченківської, а загалом громад, які мають значні пошкодження, які через непрацюючий бізнес недоотримують фінансування. Можливо, є ідеї, як має вирішуватись питання на державному рівні?

Олег Пилипенко: Кожна громада повинна переформатуватися. Є певні населені пункти, в яких жили до війни 60, 120 мешканців, і ці села мають 100% руйнацію. Як правило, маленькі населені пункти просто випалювали, щоб вони не були потенційним опорним пунктом. У нашій місцевості дуже складно було вести бойові дії через те, що тут поле чередується лісосмугою, а ще є дренажний канал, зрошувальний канал, тобто закріпитись можна було лише в населеному пункті. Окупанти такі знищували, щоб ніхто не зміг десь там заховати техніку і відстрілюватись. Зараз ми доносимо думку до жителів таких сіл, що ми хочемо будувати їм житло у великих населених пунктах. 

Потрібно, щоб й інші голови громад робили так само, щоб це було узгоджено на рівні області. Можливо, десь на перетині двох-трьох громад будувати якісь нові мікрорайони і переселяти туди людей із віддалених, найбільш розбитих населених пунктів. Це дасть можливість створити нову правильну карту самої Миколаївщини, Херсонщини тощо.

Навіть якби не було війни, малий населений пункт все одно довго існувати не буде. За демографічним показником кількість мешканців постійно зменшується. 

Які ще виклики першими постануть перед громадою після перемоги?

Олег Пилипенко: Головний виклик — це те, що громади зараз втратили велику кількість працездатного населення. Дефіцит буде не в коштах, а в людях, які будуть ці громади відбудовувати. Зараз йде великий перекос по громадах: у нашій 40% із тих, хто залишився, — це пенсіонери, які не виробляють ніякого доходу до бюджету. Але їм потрібно створювати умови для проживання — водозабезпечення, вивезення сміття, приїзд лікаря, якщо вони не можуть самостійно доїхати до медичного закладу. 

Друге — якщо громада правильно пропише стратегію розвитку, продумає, чим вона буде унікальна, то це дасть можливість їй додатково залучати кошти інвесторів і створювати нові робочі місця. Якщо ж вона цього не продумає, то на наступних виборах ризикує просто перестати існувати як громада. В Україні буде багато громад, які переформатуються, вони змінять свою географічну конфігурацію, яка була до війни. Там, де було бюджетоутворююче підприємство, і ця громада була спроможною, люди матимуть роботу. А якщо раптом із цим підприємством щось трапилось, і воно не може відновити свою діяльність, а в громаді не придумали, як переформатуватися і відновитись. Тоді не буде тої наповнюваності бюджету, як раніше. Тобто ТГ буде постійно дотаційною, і перед виборами її просто розділять між іншими, або вона буде поглинута повністю одною спроможною громадою. 

Реформа децентралізації насправді не закінчена, спроможність громад залежить від багатьох факторів. Розумію, що війна внесла свої корективи, але основним залишається все одно те, чим ця громада буде унікальна, за рахунок чого люди на даній території будуть жити.

Тетяна Ярмоленко, AgroPortal.ua