З правильним підходом та розрахунком: як фермерські господарства знаходять свою нішу
У точці неповернення. Дрібні фермери, щоб вижити, мають об'єднатися
20 червня 2024, 05:53 8575
Українські фермери переживають непрості часи: війна, роз’єднаність, брак обігових коштів, дефіцит виробничих і трудових ресурсів. Але попри все вже майже 35 років цей устрій рухається, фермерів в Україні більшає. Однак така форма господарювання нині має величезні загрози.
Про виклики та можливі шляхи їх подолання AgroPortal.ua говорив із головою Полтавської Асоціації фермерів і приватних землевласників України Олегом Слизько.
Проблем у сучасних фермерів, певно, більше, ніж позитивних зрушень. Як вони зараз виживають?
Олег Слизько: На зміну колективним господарствам на початку часів незалежності України в державі почали просувати фермерські господарства, реорганізовуючи колишні колгоспи і утворюючи приватні сімейні господарства. І якщо у колгоспі було все необхідне — виробнича база, трудові ресурси, досвід, земельний банк, налагоджена система збуту продукції, то у фермера нічого не було. Крім бажання. Вже майже 35 років фермерський устрій рухається, фермерів потрохи більшає, але є величезні загрози, спричинені державною політикою і війною.
Прогресивна світова когорта, і йдеться не лише про Європу, робить ставку саме на дрібних фермерів, оскільки це ефективно. Ефективність різними групами впливу, різними ідеологіями вимірюється по-різному. Неоліберали, так звані «праві», вважають, що ефективність рахується винятково прибутком. Ми вважаємо, що ефективність є більш комплексним поняттям, і до нього входить і кількість робочих місць, які створює галузь, і кількість виробленої продукції.
Сьогодні сільське господарство приносить більше 50% валової валютної виручки, усі інші галузі загалом не приносять стільки притоку валюти. Саме сільське господарство і промисловість — це ті сфери, які забезпечують зростання додаткової вартості.
Тому, якщо говорити про противагу фермерства і великих агрохолдингів, то в першому випадку працює одна людина на 20 га, а в латифундії — одна людина на 200 га, тобто у 10 разів менше.
Третя складова ефективності: фермер живе в селі й дбає про соціальну інфраструктуру, адже його діти ходять тут до школи, він їздить цими дорогами, він знає людей. Тому фермер вкладає в розвиток села не лише кошти, а й душу. Особливо зараз, під час так званої найуспішнішої реформи децентралізації, коли села фактично втратили своє самоврядування. Наприклад, у Хорольському районі Полтавщини було 25 сільських рад — із власним бюджетом, органом самоврядування, депутатським корпусом, головою та виконкомом. Далі були об'єднання цих сільських рад і спільний бюджет. Зараз із цих 25 сільрад утворилася одна міська. Влада зникла з села. Звичайній людині дістатися до колишнього райцентру, або нинішньої громади, дуже важко. Тому частина зобов'язань, зокрема, перейшла до місцевого фермера.
Зрештою, фермер дійсно дбає про землю, оскільки найчастіше обробляє земельні ділянки власні або родичів, знайомих. І він знає, що і завтра, і післязавтра буде сіяти.
Земельна реформа — особливо болісне питання для фермерів…
Олег Слизько: Так, дрібні фермери виступали проти продажу землі. Максимально можна дозволити продаж прав на землю. Але земля як така повинна належати народові України, як і передбачено державотворчими документами. Тобто можна залишати в спадок права на землю, заставу права на землю, орендувати, отримувати в емфітевзис, але просто продавати — не можна.
Земля вирівнює статус у суспільстві: от є керівник якогось господарства в селі, він орендує землю в людей, і це спонукає землекористувача рахуватися з власниками ділянок. А тепер уявімо, що вони всі розпродали свою землю.
Наведу як приклад село Водяна Балка Полтавського району, де землю обробляють переважно дрібні фермери. Все там робиться спільно з громадою — ремонт доріг, шкіл, будується церква, в селі є молоді сім'ї з дітьми.
А от у деяких селах Чорнухинської громади землі обробляє агрохолдинг — дороги розбиті, молодь виїхала, залишилися одні пенсіонери, хліб до села привозять тричі на тиждень.
Що потрібно для покращення ситуації?
Олег Слизько: Звичайно, для повноцінної реалізації фермерського устрою потрібно, щоб працювали асоціації фермерів, щоб це були не просто формальні громадські організації, а щоб вони об’єднували учасників майном. Щоб велася спільна господарська діяльність, ті ж самі закупівлі, на які завдяки обсягу була б краща ціна. Тоді не потрібно буде кланятися перед закупівельниками, адже фермер майже рік чекає урожаю й, відповідно, повернення коштів. За умови спільного планування, підкріпленого законодавчо, фермер міг би скоротити витрати. Якщо 100 фермерів, та навіть 10, купують насіння, його ціна нижча. Потім вони одним контрактом спільно продали збіжжя, а за виручені кошти налагодили переробку овочів, виробництво олії чи борошна, та навіть сушарка — це вже промисловість.
Такими об'єднаннями можуть бути кооперативи?
Олег Слизько: Це може бути різна форма. Суть у тому, що ми повинні об'єднувати свої зусилля і вести спільну господарську діяльність, спільне планування. Так, на рівні регіонів фермери мають збиратися та спільно вирішувати, які культури сіяти.
Також потрібні законодавчі зміни майже в усіх галузях, адже якщо немає певної кількості гектарів — кредит не отримаєш, немає певної кількості працівників — немає можливості для бронювання. Але ж фермер, що має 70 га та вирощує пшеницю, може забезпечити 3,5 тис. людей річною нормою хліба. Хіба ж це не критично важлива галузь?!
Дрібний фермер «затиснутий» з усіх сторін. Він не може собі дозволити велике зерносховище, а державні елеватори напівпорожні, або й на 30% заповнені.
Чому аграрії не везуть зерно на державні елеватори?
Олег Слизько: Тому що було безліч випадків, коли фермеру не повертали його збіжжя: чи «миші його з'їли», чи директор поїхав кудись на Канари. Тож це ще один аргумент на користь об'єднання.
І така діяльність є: хтось має сівалку, хтось комбайн, хтось комусь посіяв, хтось комусь зібрав — цей процес постійний. Але це має бути ширше — і законодавчо підкріплено, і практично реалізовано. Багато постачальників, зокрема палива, зазначають, що якщо є 10 господарств, вони готові укласти десять контрактів і розвезти паливо по десятьом точкам. Але це буде один бензовоз, тоді вони економлять на доставці, й ціна буде значно нижчою.
Олеже, ефективне об'єднання дрібних сільськогосподарських виробників могло б допомогти вирішити багато питань. То що ж стоїть на заваді такому об'єднанню?
Олег Слизько: Це і брак законодавчого підґрунтя, і відсутність бажання з боку фермерів. Багато з них мають негативний досвід участі у подібному об'єднанні. В Україні відсутні інституції, в які б фермери повірили. Ми в точці неповернення. Може бути пізно. І, можливо, лише тоді ми почнемо щось думати.
Не можу не підняти питання євроінтеграції. Чи готові сільгоспвиробники до змін?
Олег Слизько: Говорячи про інтеграцію з Європою, ми часто рівняємося з поляками. Але подивіться на польських фермерів: вони мають вплив у державі, їхнє слово вагоме і серйозне. Ми без підтримки можемо легко конкурувати з польськими аграріями, які сидять на дотаціях.
У Польщі підтримують дрібних фермерів, там вони — основа сільського господарства, держава виділяє на них дотації. У нас же влада пообіцяла на гектар землі по 4 тис. грн безповоротної державної допомоги. Фермери повірили, збирали документи, УкрДержфонд збирав документи, на цьому піарилися міністри і представники влади. Настає 1 травня, наші фермери заходять у Державний аграрний реєстр, а заявки вже не приймаються. А вони вже розраховували на ці кошти.
Тобто фермер на 50 га отримує 200 тис. грн, це значна сума.
Яка ситуація з банківськими кредитами?
Олег Слизько: Говорять про банківські гарантії від державного фонду. Але він дає гарантії не фермеру, а банку.
До того ж кредити охочіше дають тим, у кого більший банк землі, а дрібному сільгоспвиробнику найважче отримати кредит.
Дуже часто українським дрібним фермерам ще й заважають. Бронювати працівників ми не можемо, на селі вже годі знайти комбайнера чи тракториста, кредит складно взяти, дотації ми не отримали на даний момент, при цьому примушують нас викуповувати землю.
Як може закон зворотну силу мати, коли землю надано в постійне користування?! Аграрії витрачають на придбання землі останні кошти, які могли спрямувати нині на виробництво, розвиток господарства, поповнення основних засобів.
Тож як сьогодні підтримати дрібне фермерство?
Олег Слизько: Міг би бути такий крок: хочете отримати дотацію — дамо її на кооператив, який вже створений, дієвий і не буде закриватися протягом наступних 3-5 років. А якщо закриється, то кошти потрібно буде повернути. Це буде дієве стимулювання кооперації. Давайте надавати кошти тим, хто об’єднує свої зусилля. Давайте дозволимо кооперативам стати офіційними експортерами.
Отже потрібне об'єднання зусиль фермерів, або вони зникнуть.
На які культури зараз роблять ставки фермери?
Олег Слизько: Торік була ставка на кукурудзу, соняшник та сою. Проте минулого сезону старт кукурудзи був 3,5 тис. грн/т — це нижче собівартості. Зараз дехто продає її по 7 тис. грн.
Цього року кукурудзи стало набагато менше, проте Полтавщина лідирує в Україні за посівами цієї культури. Натомість значно більше почали сіяти сої. Тож, за нашими прогнозами, ціна на неї провисне і цього року може бути нижчою. Соняшник теж не показує тієї ціни, що була до війни.
Озимим ріпаком займаються як великі, так і малі господарства, і він продовжує бути в сівозміні.
Дещо більші господарства сіють пшеницю та ячмінь. Дрібні фермери менше сіють, оскільки ці культури майже нерентабельні. Пшениця лише на цей рік доходить до 8 тис. грн/т, і високої врожайності ми не очікуємо, адже рік буде сухий, урожайність — нижчою. Торік на початку збору дехто купував ячмінь по 1 тис. грн/т. Тож якщо хтось збирав 3-4 тис. т/га, то отримував 3-4 тис. грн/т за витрат до 20 тис. грн/га, тож збиток був більше ніж вполовину.
В останні два роки на Полтавщині стали більше вирощувати овочів — як у закритому, так і відкритому ґрунті, адже це ранні гроші. Вже наприкінці липня – на початку серпня можна отримати живу копійку. Тоді як соняшник починають молотити з вересня, і ціна не райдужна, а оскільки багато хто сіє в борг, тож що раніше є кошти, то краще.
Багато овочів вирощують в ФГ «Хан», ФГ «Господар», ФГ «Квіти від Ярослава», Тепличним господарством займається ФГ «Ташань». Це ті овочівники, які вже з історією, але є й багато новачків. Овочівництво розвивалося би краще, якби продукцію закуповували місцеві школи та садки. Це було б значно дешевше, ніж купувати на тендері у перекупників. До того ж місцеві виробники більш відповідальні перед громадою. Проте тендер на, скажімо, 100-200 т овочів один фермер навряд чи зможе забезпечити, втім асоціація могла б сформувати обсяги. Для цього потрібне законодавче підґрунтя, щоб об'єднання малих суб'єктів господарювання могли подаватися на великі тендери.
