Аграрне відродження. Молочна ферма, яка пройшла окупацію, знову стає на ноги

Незадовго до повномасштабної війни на фермі прийняли несподіване рішення: почали випікати хліб. У грудні 2021 року господарство отримало грант від USAID Агро на розвиток пекарні. Завдяки цій підтримці виробництво було запущене ще до 24 лютого 2022 року.

Хоча досвіду в цій сфері майже не було, азарт і бажання допомогти людям перетворили фермерське господарство на невелику пекарню. З’явився шеф-кухар, під керівництвом якого почали випікатись усілякі смаколики.

Але з початком війни, розповідає Наталія, вони зіткнулися з нестачею борошна. Тож вирішили його виготовляти самостійно із того, що було в наявності на той час у господарстві – кукурудзи. Ще одним випробуванням виявилось відключення світла. Аби трохи зекономити, у господарстві випікали хліб під час доїння корів, коли і вмикали генератори.

До війни у «Пані Юпітер» обробляли 300 га землі та мали 31 га пасовищ. З війною пасовища стали недоступними через ризик мінування. На інших земельних ділянках після деокупації господарство знову почало працювати. Адже не було жодних попереджень про мінування, тож ризикнули – на щастя, без нещасних випадків.

Кількість тварин до лютого 2022 року становила 700 голів, з яких 360 – дійні корови. Незважаючи на складнощі окупації та війни, господарству вдалося відновити поголів'я. Однак надої зазнали значного зниження. Найгірші показники були восени, коли надої були всього 600 л молока на добу. Тепер уже потроху відновлюється життя, і надої покращились до 2,5 т. Хоча все одно залишається проблема, каже Наталія, із жирністю молока, що тепер становить 2,5% порівняно з попередніми 4,3%. Все через обмежене харчування корів. Майже весь 2022 рік корови їли один силос, який закінчився у січні 2023 року. Корови доїли абсолютно всі запаси. У господарстві намагались максимально розподіляти харчі, щоб вистачило до нового врожаю.

Господарству допомогли американський фонд The Howard G. Buffett Foundation та LNZ Group, забезпечивши насінням силосної кукурудзи UNIVERSEED, що дозволило провести цьогорічну посівну кампанію. Ця допомога стала важливою, зазначає Наталія, оскільки без силосу неможливо було б забезпечити їжею корів.

Окрім нестачі харчів, господарство стикнулося із проблемами енергопостачання. Постійні відключення електроенергії призвели до необхідності використовувати генератори. Весь рік доїльна зала, компресори, генератори на фермі працювали без сервісної підтримки. Прожили завдяки тому, що був дизельний генератор, хоча пальне, яке вдавалось діставати, постійно псувало техніку, оскільки було наполовину перемішане з водою. 

Однією з можливих причин, чому ферма вціліла фізично, Наталія Коваль називає те, що привласнити її хотів так званий «міністр», призначений у їхньому регіоні окупантами, який зараз уже в росії. І для цього потрібен був час, якого, на щастя, наші ЗСУ йому не дали: село встигли звільнити до здійснення загарбницьких намірів. 

«Напевно, солдатам дали наказ не чіпати ферму, адже разом вона коштує дорожче, ніж розкрадені частини. Далі ми зрозуміли, що хтось нею зацікавився. Приїжджали комісії, питали, чи є господар. На відповідь: «Немає» казали: «Тогда будет новый». Ходили, фотографували, згодом знову повертались», – розповідає фермерка.

Ще одним випробуванням для Наталії було затримання її чоловіка окупантами. Він із 15 співробітниками залишався на фермі. І в якийсь час його затримали росіяни, протримали в заручниках два тижні, дивом залишився живим. Щойно чоловік вийшов на зв’язок, разом вирішили, щоб він звідти відразу виїжджав на безпечну територію України. Вихід був лише через росію. Але, на щастя, все вдалося, і чоловік Наталії зумів дістатися безпечного місця, а згодом, після деокупації, повернутися додому.

«Я багато подорожувала Європою, і мені так подобається, що майже у кожному селі є своє виробництво. У нас же існує монополія, і маленькі пекарні чи переробники молока банкрутують. Можливо, з бізнесового погляду це чудова історія, але це не про харчову безпеку», – говорить керівниця молочної ферми. Тому її мрією залишається розвиток маленьких фермерських господарств в Україні

У планах «Пані Юпітер» з весни 2022 року було започаткувати майстер-класи для господарів, основна мета яких – навчити людей отримувати заробітки зі збутої продукції. «Це звична історія, коли люди тримають корову і за безцінь здають молоко. На мою думку, такий спосіб є збитковим для всіх, – каже фермерка. – У нас ще діють радянські закони, які надзвичай потужно вкорінені в систему, і ніяк не може запрацювати кооперація. Але ж можна переробляти молоко на місці та продавати уже готовий продукт». Саме у моделі невеликих бізнесів на місцях Наталія Коваль вбачає успішне майбутнє всієї країни.  

Вона пояснює, що у громаді хтось може вирощувати корів, хтось може переробляти молоко – робити сири, хтось може виробляти кондитерські вироби, а не їхати за ними в обласний центр. Тоді й гроші залишаються у громаді, а головне – людям не потрібно виїжджати у пошуках заробітку. В усьому світі борються за робочі місця на місцях, а ми ж цього не цінуємо. 

У господарстві стверджують, що будуть продовжувати втілювати у реальність ідею з майстер-класами. Сподіваються, наступної весни трохи «окріпнуть». Окрім того, відкриють напрям із підтримки ветеранів війни. Але про нього Наталія пообіцяла розповісти, коли все запрацює.

«Я знаю багато людей, які хочуть повернутись, хочуть повернутись у рідну Харківщину. Але всі хочуть, щоб країна стала сильнішою, без радянських залишків. Я розумію, що це не буде швидко. Ні перемога не буде швидкою, тим більше – відновлення країни. Потрібно продовжувати працювати і зберігати свою гідність!» – впевнена Наталія Коваль.