Вівчарство зазвичай спрямоване на вирощування овець м'ясного напряму, а козівництво орієнтоване на отримання молочної продукції. Питання генетичних ресурсів також впливає на ці галузі. Україна історично не вирощувала м'ясні породи овець та молочних кіз, тому більшість генетичних ресурсів імпортовані. У вівчарстві ефективніше розвивати великі компанії або об'єднання фермерських господарств для виходу на зовнішні ринки, особливо якщо йдеться про виробництво баранини. Світовий ринок цього продукту є дефіцитним, але внутрішній попит досить обмежений через низьку купівельну спроможність та гастрономічні вподобання. Отже створення компаній, які могли б забезпечити стабільні постачання, вимагає значних інвестицій і може зайняти багато часу на окупність, особливо в умовах політичної нестабільності.
Вільна ніша: чому вівчарство та козівництво залишаються в межах ремісничого виробництва
Ситуація з вівчарством та козівництвом в Україні значно погіршилася з моменту повномасштабного вторгнення. Підприємства на окупованих територіях були знищені, а доступ до пасовищ обмежений через мінування. Тим часом економічна нестабільність у країні призвела до зменшення попиту на продукцію галузі, особливо у преміумсегменті.
За останніми даними, в Україні нині налічується 941 тис. овець та кіз, що на 14% менше порівняно з показниками 2022 року. Однак важливо відзначити, що лише 140 тис. із них утримуються у господарствах, що свідчить про подальше скорочення цього показника на 17%.
Але насправді експерти ГС «Вівчарство та козівництво України» фіксують ще гіршу ситуацію, ніж показують дані статистики. Вони зазначають, що промислові підприємства вівчарства та козівництва існують, але їхня кількість обмежена. Наприклад, у вівчарстві можна назвати такі підприємства як «Тростинка» на Київщині та «Колос» на Одещині. У козівництві також є представники, серед яких варто відзначити підприємство Київської області — ФГ «Тетяна 2011» (TM ZINKA).
Сьогодні мало великих компаній, які займаються вівчарством та козівництвом, оскільки ці напрями тваринництва мають відмінні специфічні цілі.
Водночас у козівництві спостерігався значний розвиток невеликих компаній, орієнтованих на виробництво ремісничої продукції. Ця тенденція збільшиться завдяки змінам у законодавстві щодо ремісничого виробника.
Малі ремісничі виробники можуть декларативним способом зареєструватись і отримати дозвіл від Держпродспоживслужби на виробництво до 1000 кг готової продукції на тиждень упродовж року. Такі зміни дають можливість створювати робочі місця в громадах та розвивати локальне виробництво. Це стосується не тільки вівчарства та козівництва, а й усіх продуктів тваринного походження. Такі зміни відбулись під час повномасштабної війни підписом Президента України від 26 жовтня 2023 року. Цей процес дозволяє ремісникам ефективно виробляти та реалізовувати свою продукцію, не зазнаючи зайвих труднощів і витрат на оформлення необхідних документів. Такий підхід сприяє розвитку малих ремісничих виробників та стимулює їхню підприємницьку ініціативу.
Україна має значний потенціал у промисловому розвитку вівчарства та козівництва. Щодо експорту, країна може поставляти баранину та молочні продукти і сири козівництва на міжнародні ринки. Проте наразі експорт фактично призупинено.
Необхідна кількість поголів'я для прибуткового господарства залежить від типу продукції та ринку збуту. Проте розвиток великих компаній у вівчарстві має потенціал, особливо з огляду на специфіку галузі та можливості експорту. Під час планування господарства для досягнення прибутковості важливо зважати на ринок збуту та тип продукції, яку планується виробляти. Для ремісничих та невеликих підприємств, які спеціалізуються на виробництві м’ясних продуктів, оптимальна кількість овець становить від 300 до 400 голів. У козівництві для виготовлення молочних продуктів рекомендована кількість тварин складає від 100 голів.
За його словами, є помилкове твердження, що держава не розглядає вівчарство та козівництво як стратегічний напрям. Щодо державної підтримки, у ГС «Вівчарство та козівництво України» зазначають, що планується відновлення державної програми підтримки у розмірі 2000 грн на голову вівцематки/козематки. Це може стабілізувати ситуацію в галузі та сприяти її подальшому розвитку. Вівчарство та козівництво вимагають уваги та підтримки, але при цьому мають значний потенціал для подальшого розвитку та успішного функціонування на міжнародному ринку.
«У козівництві основний акцент припадає на виробництво молочних продуктів. Молоко кіз використовується для виробництва сиру, йогурту, кефіру тощо. Тому невеликі та середні компанії, які спеціалізуються на козівництві, частіше зорієнтовані на молочний сектор. Водночас політики не розуміють галузь, тому досі відповідно до внутрішнього закону Туреччини діють обмеження на експорт баранини», — продовжує Наталія Якименко.
Вона додає, що у теорії відсутні обмеження щодо ринків збуту, оскільки Україна має одну з найкращих епізоотичних ситуацій у світі. Проте на практиці доступ до ринків може бути обмеженим або залежить від процедурних або політичних факторів. Наприклад, для виходу на ринок Європейського Союзу потрібні місії оцінки України та підготовка підприємств до відповідності вимогам.
Наша громадська спілка веде перемовини з двома переробниками сиру щодо супроводу підприємств до країн Балтії, але поки що це на стадії перемовин. Також існують політичні обмеження, наприклад, у відносинах із Туреччиною щодо експорту баранини. Зараз експорт фактично призупинено, і постачання відбуваються спорадично. Тому визначити тенденції на ринку практично неможливо.
Оцінити внутрішній ринок споживання продукції вівчарства та козівництва в Україні в сучасних умовах досить складно. Зокрема, в ГС «Вівчарство та козівництво України» відзначили, що ринок цей є невеликим. Це пояснюється декількома факторами: низькою купівельною спроможністю українців та низькою культурою споживання баранини, що має своє коріння в історичних чинниках.
Тетяна Ярмоленко, AgroPortal.ua
