Продукт із присмаком Карпат, або Крафт як стратегія виживання для країни
Від викладацької діяльності до фермерства. Як молодь створює і розвиває локальний бізнес
04 лютого 2024, 06:00 1500
Автор фото: Еліна Околіт
Головним бажанням родини Кириленків під час першої хвилі коронавірусу в Україні було забезпечити себе якісними продуктами, адже попереду чекала невідомість. Ті події стали поштовхом до того, що незабаром у них з’явилася перша коза Леся.
«Чому саме кози? Це можливість забезпечити родину великою кількістю продуктів — молоко, йогурт, кефір, сметана, сири. Я побачила в цьому велику перспективу. Якось спробувала кульку Белпер Кнолле і була надзвичайно вражена смаком і ароматом. А найбільше мене вразило те, що це не був якийсь закордонний делікатес, а сир, виготовлений в Україні. Для мене це був шок, що наші українки можуть виробляти сири за якістю і за зовнішнім виглядом не гірше за італійські або французькі. Це перевернуло мій світ, і я подумала, що дуже круто вміти робити сири. Для мене це було тоді щось недосяжне», — розповідає AgroPortal.ua засновниця «Сирного ательє родини Кириленків», що на Київщині, Анастасія Кириленко.
Стартували з однієї кози, а продовжилося це навчанням на ветеринара
Маючи ступінь кандидата економічних наук, престижну роботу в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, Анастасія Кириленко все ж кардинально змінила свою діяльність.
Як пригадує сама фермерка, тоді купівля тварин була досить імпульсивною. Близькі вважали, що це дуже швидко закінчиться, адже в неї на руках тоді була мала дитина, і заводити тварину, яку ніколи не тримала, це великий стрес.
«Спочатку це ніхто не сприймав серйозно, але коли стало зрозуміло, що справа набирає обертів, то, звичайно, батьки мої були шоковані Адже ми тоді вкладались у мою освіту — якісну, престижну. І наче вже життя мало йти заданою траєкторією, я повинна йти цим шляхом, захистити докторську, стати професором, зайнятись науковою діяльністю. Але ні — вийшло так, як вийшло, — продовжує вона. — Чоловік спочатку був категорично проти покупки кози — він розумів, наскільки складно утримувати свійську тварину, а в мене такого досвіду не було. Умовляла його два тижні. У нього був навіть жарт, що всі жінки просять шуби та прикраси, а моя просить завести козу».
Через два місяці після покупки Анастасія зрозуміла, що їй бракує інформації про утримання, догляд, годівлю, ветеринарний супровід, тож пішла навчатись. 2023 року закінчила Немішаївський агротехнічний коледж за спеціальністю «Фельдшер ветеринарної медицини» із червоним дипломом. Та й надалі планує підвищувати кваліфікацію, але вже сьогодні повністю взяла на себе ветеринарний супровід тварин.
Правило ферми: щоб якість не переходила у кількість
Зараз на фермі 5 кіз та 1 цап, всі вони зааненської породи. Саме цей вид дає найбільшу добову кількість молока, воно має найменший відсоток жиру порівняно з іншим. Це молоко вважається найкращим для пиття, воно більш легке, краще засвоюється.
«Самі кози мають свідоцтво про походження, також у кожної є свій родовід. Вони походять від славнозвісної Динари, яка давала дуже високі надої — 6-8 л на день. Вона вважається еталонною козою. Коли я обирала цапа, то теж цікавилась його родоводом. У майбутньому хочеться спробувати методику штучного осіменіння. Зараз з’явилася така тенденція, коли привозять сперму з Франції, Німеччини, і можна собі її обрати. Це вже більш професійний підхід, тож наступного року ще не зважусь, але задумуюсь над цим», — зазначає фермерка.
Вона додає, що також планують збільшувати поголівʼя до 10-15 кіз, щоб була можливість забезпечити якісне життя тваринам, і щоб якість не переходила в кількість.
За знаннями — за кордон
Як би то парадоксально не звучало, та вчитись сироварінню фермерка їздить до українців у Швейцарію.
«Є така дуже відома українська жінка-сировар, сирна філософиня Тетяна Дядечко. Цього року я познайомилася з нею особисто, вона щедро ділиться знаннями, приносить в українську культуру сироваріння багато нового, навчає велику кількість дівчат-сироварів.
З нею є постійний тісний зв'язок, можна звернутися напряму, попросити щось відкоригувати, завдяки цьому навчання проходить дуже легко. У Тетяни є своя школа сироваріння, і ось там я черпаю всю необхідну інформацію. Завдяки їй я покращила технологію виробництва сирів, підвищила вихід сиру з молока і його якість. Тож закликаю всіх учитись за будь-якої можливості», — говорить Анастасія.
У топі — сирні кульки з в’яленими томатами
В асортименті сироварні — м’які сири, або, як їх ще називають, молоді, як-от шевр. Саме з останнього господиня виготовляє інші види сирів. Шевр дуже універсальний, і з нього можна зробити багато цікавих незвичайних сирів, делікатесів. Ось, наприклад, традиційний Белпер Кнолле або сирні кульки в олії чи намазку.
«У топі продажів у нас сирні кульки в олії з в’яленими томатами. Це така збалансована концепція, яка дозволяє запропонувати готове рішення людині. Наприклад, закрити її потребу в якісному сніданку — там є не лише сирні кульки, а й в’ялені томати. Тому все, що потрібно, просто взяти гарячий хліб, намастити його цією кулькою і покласти зверху томат. Можна ще приготувати яєчню, і це вже буде повноцінний сніданок», — продовжує фермерка.
У планах — розширення асортименту та розвиток туристичного напряму
Людина без планів — птах без крил. Планів у родини Кириленків чимало, і вони щодня працюють над їх реалізацією. Анастасія багато експериментує у сироварінні, прагне створити щось авторське. Поки що це будуть м’які молоді сири, оскільки для твердих потрібні особливі умови, яких поки немає. Також ставить собі за мету опанувати сир із білою пліснявою.
«Ще я мрію про відбудовану мультиферму, де будуть 10-15 кіз, молочні овечки, маленька корівка, кури та гуси. Дуже хочу, щоб моя ферма стала осередком сімейного відпочинку, місцем спокою і відновлення. Зараз багато українців морально виснажені, втомлені й перебувають у стані постійного стресу. Хочеться подарувати їм можливість хоча б на деякий час забути про все, побути з природою, тваринами і перепочити. Що найцікавіше — дуже багато людей звертається до мене з проханням просто приїхати та щось зробити власноруч. Я це пов’язую з тим, що та сама фізична робота зменшує напруження, і мені дуже хотілося б дати можливість попрацювати. Не знаю ще, в якому це буде форматі, але точно це буде одна з наших «плюшок». Дуже хочеться облаштувати готель, щоб можна було залишатися, це така моя велика мрія про ферму», — ділиться Анастасія.
Загалом продукцію «Сирне ательє родини Кириленків» зараз реалізує через свої сторінки в соцмережах. На другому місці — офлайн-події типу фестивалів «Всі свої», «Локаліст». Вони дуже допомагають крафтовим виробникам розвиватися, спілкуватися зі своїми потенційними клієнтами, чути їхні побажання і мати зворотній зв'язок.
«Наразі я більше ставлю перед собою просвітницьку мету: тобто говорити про те, що в Україні стрімко розвивається крафтове сироваріння, є люди, які виготовляють якісний і крутий продукт. Розповідати, що є дуже багато місцевих сироварів, що вкрай важливо їх підтримувати. Під час візиту на сирний фестиваль в Італії я дізналась про цілий рух за культуру споживання, який називається «Слоуфуд». Чи не найбільший павільйон на міжнародному фестивалі був саме «Слоуфуд».
Це означає, що туди приїхали місцеві сировари зі своїми сирами (і не тільки), і там можна познайомитися з локальним виробником. «Слоуфуд» полягає в тому, що люди купують спочатку місцеве і традиційне, свідомо підтримуючи регіональну економіку, а потім уже купують щось імпортне. На жаль, ситуація в Україні зараз геть інша. Чомусь у нас такий пострадянський комплекс меншовартості: ми вважаємо, що закордонне обов’язково смачніше, а що там ті українці можуть. А українці можуть дуже багато, вони виробляють високоякісні продукти, і нам, місцевим крафтовим виробникам, дуже потрібна допомога і підтримка, щоб розвиватися та удосконалюватися.
«В Італії на фестивалі я зустріла багато українок. Наші люди унікальні: вони швидко вчаться, дуже витривалі, розумні, завжди прагнуть зробити ще краще, надзвичайно вимогливі та прискіпливі до себе. Це дуже класно. Звертаюсь також до наших потенційних покупців і дуже прошу знайти у своєму регіоні місцевого виробника продукції і робити у нього замовлення — необов’язково щось велике, просто хоча б для підтримки. Для нас це життєво необхідно. Такий інтерес дає нам можливість і бажання робити щось далі», — зазначає сироварка.
Рухатися далі і розвиватися
Не опускати руки, а тільки рухатися далі — з таким девізом працюють Кириленки.
«Якраз оце моє заняття, моя мініферма та сироваріння дають мені сили рухатися далі. Саме звідти беру натхнення, відпочиваю, саме там я наповнююсь та самовиражаюсь. Кожен ранок прокидаюся з великим бажанням і радістю, що настав новий день, і те, що я роблю, приносить мені велике щастя. І, до речі, для мене це такий класний індикатор, що я на своєму місці. Я не сприймаю це як роботу, це вже частина мене, мого життя», — ділиться фермерка.
У найближчих планах «Сирного ательє родини Кириленків» — облаштувати сироварню. Зараз вони шукають гранти під обладнання. Саму будівлю вже звели, зробили електророзведення, всі необхідні підготовчі роботи. Тепер потрібно безпосередньо закупити обладнання.
«Мабуть, нічого цього не відбулося б, якби не підтримка чоловіка, яку я постійно відчуваю. Будучи жінкою, у якої є ще маленькі діти, дуже важко всім цим займатись. Тож важливо, що поруч є людина, яка бере частину сімейних обов’язків на себе. Чоловік також підтримав, коли мене запросили на навчання до Швейцарії. Я це дуже ціную і саме завдяки його любові та підтримці відчуваю себе впевнено і знаю, що я на багато що здатна», — підсумувала Анастасія Кириленко.
Тетяна Ярмоленко, AgroPortal.ua
