Особистий погляд

З початком повномасштабного вторгнення весь аграрний сектор зазнає збитків. Та найбільше потерпають сільгоспвиробники з невеликим земельним банком до 1000 га. Низькі ціни на зерно, ускладнена логістика, дефіцит кадрів — це те, з чим дрібним фермерам доводиться стикатися щодня.

До війни сільгоспвиробники добре заробляли на олійних культурах, і проблем з реалізацією ніколи не було, адже попит був як з боку переробників, так і експортерів. Зараз собівартість вирощування олійних виросла, ціна на них падає, маржі майже немає.

Яким має бути суспільно-політичний договір, який об’єднає українців усюди та з різним досвідом? Довкола чого будувати культуру єдності, яка стане міцним фундаментом для розвитку держави? Що лежить в основі єдності сталих націй, та чи спрацює їхній досвід для нас?

Найбільші експортні потоки агропродукції наразі спрямовуються через Дунайський хаб — це порти Кілії, Рені та Ізмаїлу. Проте кожен ворожий обстріл означає зменшення постачання, зростання ризиків втрати вантажу й транспорту.

Ринок експорту за час повномасштабного вторгнення зазнав разючих змін. Якщо в довоєнний період 90% експорту зернових здійснювалося 20 операторами, то сьогодні тисячі компаній намагаються знайти шляхи, яким чином вивезти зерно.

Окрім низьких цін на вирощене зерно, аграрії мають ще й складнощі з реалізацією продукції. За умов, коли ціни на ринку впали, а вартість логістики зросла, постає запитання: чи виживуть фермери?

Сільськогосподарське підприємство ТОВ «Ковтуна О.В.», що знаходиться у селі Українка на Миколаївщині, до початку повномасштабного вторгнення постійно інвестувало кошти у розвиток для налагодження виробничого процесу: закуповували інноваційну техніку, поливні системи, будували склади тощо. Після деокупації Миколаївської області підраховують знищену техніку та збитки.

У розпал жнив та посівної кампанії аграрний ринок обговорює питання — куди і за скільки збувати рекордний урожай. Західні кордони, через продовження заборони на імпорт української продукції трьома країнами ЄС, стають ще більш вузьким місцем для українського зерна.

Сіяти озимі, як і раніше, чи зменшувати під ними площу? Таке питання сьогодні стоїть перед українськими аграріями. Головна причина — низька ціна, яка заводить їх навіть не в нуль, а у великий мінус.

Органічна ферма «Козак Органік» з перших днів повномасштабного вторгнення опинилася під окупацією. За рішенням власників, уже другий рік поспіль вони нічого не вирощують, щоб не годувати окупантів, а також задля збереження сертифікації. Адже якщо інспектор з органіки не зможе до них приїхати, то відповідна сертифікація анулюється, а відновити її можна буде не раніше, ніж за два роки.

На сьогодні та, ймовірно, ще найближчим часом оптимальним варіантом для придбання сільськогосподарської техніки є кредитування від банків або ж послуги лізингу. Одним із яскравих прикладів ефективного партнерства стали Ощадбанк і John Deere, які пропонують аграріям кращі умови для придбання потрібної їм техніки.

В Україні загальна площа вирощування конопель у 2022 році склала близько 2 тис. га, хоча ще в радянські часи наші виробники обробляли 120 тис. га. Причина такого зменшення криється у зарегульованості ринку. ​​

Жителі Миколаївської області — одні з перших, хто «зустрів» ворога на початку повномасштабної війни. Потім місяці окупації, деокупація, і не обійшла стороною біда з підривом росіянами Каховської ГЕС, унаслідок чого затопило села і поля в червні цього року. Оговтуються і дотепер.

Цього сезону українські аграрії збільшили площі під соєю на 55% проти показників 2021/22 МР. Таким чином, соєю засіяно 1,8 млн га, що є найбільшим показником за останні п’ять років. На це є низка причин — менша залежність культури від добрив та більша привабливість з погляду експорту.

На висоті 804 метри над рівнем моря знаходиться найвисокогірніша плантація лохини в Україні, що розташована на Закарпатті в селі Нижній Студений. Таке розміщення впливає на смак ягоди: вона не лише солодка, а й соковита та дуже велика. В горах щоранку досить високі роси, тож кущі лохини отримують від природи максимум зволоження, а це суттєво впливає на особливість ягоди.

Відкрити нові горизонти як для компаній, так і їхніх окремих працівників, зробити бренд України впізнаваним у різних куточках світу, а також об’єднати зусилля бізнесу для прискорення досягнення цілей.

Як товарне кредитування з відстрочкою платежу та з можливістю розрахунків вирощеним врожаєм допомагає українським фермерам утриматися на ногах і стабілізувати фінансове становище своїх господарств.

Сезон кавунів на Одеському гуртовому ринку «Початок» стартував ще у травні. Перші кавуні завозили з Туреччини та Азербайджану. З середини червня триває сезон вітчизняних баштанних культур, імпорт відсутній взагалі.

Рентабельність вирощування винограду в Україні залежить від сорту, площі, ринку збуту, технології, є дуже багато параметрів, але є й проблема, коли на ринок виходить одночасно багато виробників і вони починають один поперед одного знижувати ціну. Наразі закінчується збір тепличного винограду, починається — ґрунтового, тож і ціни вже починають просідати і перелік доступних сортів частково змінюється.

ВВП України більше ніж на половину формується за рахунок експорту. І якщо проаналізувати, то станом на 1991 рік 65% експорту становила продукція з доданою вартістю, а сьогодні 70% — це сировина.