Большой, средний или малый: кто более эффективен?

Далее текст подается на языке оригинала!

Тому давайте проаналізуємо. У світі існує тільки два способи розпочати свій бізнес: або ти особисто заробив, заощадив, зберіг, тобто, за свій рахунок, або тобі хтось дав (кредит, грант, подарунок, реприватизація, конфіскація, перерозподіл і т.д. — все це можна назвати по-різному, але суть одна), тобто, за рахунок інших.

І, насправді, якщо б економіка в Україні розвивалась згідно законів економіки, а саме: чесна конкуренція, максимальна підприємницька свобода, дотримання прав і обов'язків працедавця та справедливої заробітньої плати для працівників, що є гарантом купівельної спроможності споживача, безпека приватної власності проти будь-якого рейдерства, то в нас був би максимально кількісний середній і малий бізнес та підприємці-мільйонери. Хоча, можливо, були б окремі мільярдери, але це у випадку, якщо б це були люди, які видумали щось надзвичайне для суспільства та світу. Тому, якщо проаналізувати тверезо і об'єктивно, то потрібно розвінчувати міфи: великий бізнес є більше дотаційним, аніж малий і середній. Великий бізнес не може існувати без ефективного лобізму та схем.

Майже 90% великого бізнесу в Україні спершу мали доступ до приватизації державних об'єктів, при яких робітники не отримали нічого, тому що не мали ані знань, ані розуміння — що таке акціонер і приватна власність. Але вони збудували дані заводи і розвивали їх. Часто, просто їм не дали змоги зрозуміти як жити в умовах ринку, бо на ТБ, замість реформ, випускали програми гіпнотизера Кашпіровського в період «пєрєстройки» і інший інформаційний непотріб.

Це була сильна стратегія по маніпуляції населення, і дані маніпуляції були державною політикою і стратегією, а не реформами щодо створення ефективної ринкової економіки. Фактично, після краху дикого комунізму ми отримали «індемнізацію», як і після панщини в австрійській та російській імперіях: тобто відсутність реституції майна та оплату людям за дармову працю, коли людям давали по 20 років ГУЛАГів, будуючи промисловість СССР, та за трудодні.

Під час «приватизації» 90-тих совєтські заводи, зокрема і сировинні, були доведені до штучного банкрутства та не виплачували людям зарплати. І більшість великого бізнесу мали доступ до державних програм допомоги та фінансування, забираючи кошти з медицини, культури, освіти. Тобто, багато великих бізнесменів отримали супер-грант, величезну дотацію, бо не економічними законами користувались, а різними юридичними схемами. Як казав один американський діяч: я вам розкажу, як я заробив свій десятий чи тридцятий мільйон, але ніколи не розкажу, як я заробив свій перший.

Але не це є проблемою: основна проблема це та, що той, хто отримав задарма великі підприємства і бізнеси, створює великі перешкоди, щоб інші люди відкривали свої бізнеси, розвивалися та багатіли.  

Крім того, незрозумілі взаємовідносини між державними банками та великими державними підприємствами, які стають «чорною» діркою для бюджету. І навіть дотації в агросекторі в Україні отримували великі компанії, бо прописані були так «програми», що тільки вони і могли отримати дані дотації від міністерств.        

Великий бізнес, який постійно користується державними дотаціями (наприклад, вугільна промисловість, яка в окремі періоди отримувала мільярдні дотації в доларах з бюджету України) та не бажає модернізувати свої підприємства, є відповідальним за екологію та стан здоров'я людей, які частіше хворіють на рак та інші смертельні хвороби в великому діаметрі навколо даних підприємств. Проте і тут все вирішується за рахунок держави, яка має виправляти помилки бізнесу та його безвідповідальність.

Але навіть в міністерствах по екології відбуваються масові порушення, невиконання обов'язків та списування коштів. Крім того: інший приклад, коли ви купляєте мінеральну газовану чи натуральну воду чи напої, ви купляєте не тільки воду, але і пластмасову пляшку, які має збирати та утилізувати державна програма. Все це неефективно. Потрібні соціо-економічні показники, які формують цінову політику продуктів по формулі «sustainable indicators» — оцінювати повний життєвий цикл продукту від його створення до утилізації. Про це йшлося на Міжнародному форумі в Давосі-2020.

Додатково, чи на початку, чи пізніше, так чи інакше, великі бізнеси переплітаються з політикою всюди: від Європи до Азії. Навіть в США були часті закони щодо антитрастових змов. Великий бізнес навчився фінансувати своїх людей в політику, які лобіюють потрібні закони для великих компаній. Великий бізнес визначає так звані регулятори ринку (від дозволів, ліцензій до оподаткування), і все це переважно через політичні інструменти, що руйнує середній і малий бізнес. Тому що великий бізнес часто боїться прозорої конкуренції навіть з боку старт-аперів, які можуть запропонувати набагато ефективніші інновації.

Ми можемо бачити це на прикладі України. У нас дотуються багато галузей, від вугілля до агро. Виникає питання: яка є формула ціноутворення та чому держава має підтримувати те, що не є ефективне? Наприклад, Німеччина та Європа прийняли концепцію перейти до 2050 року на водень та ВДЕ, відмовляючись від атомних та теплових електростанцій. Чому Україна має постійно дотувати та підтримувати те, що є економічно неефективним? Та інше питання: чи те, що ми, як платники податків, підтримуємо, чи дійсно є неприбутковим та потребує допомоги?

Зокрема, є питання створення так званих міжнародних схем. Серед них: власники великих підприємств засновують офшорні компанії, які оформляють контракти з іноземними партнерами, залишаючи прибуток на офшорах, а в Україні показують мінімум податків або, взагалі, постійну неприбутковість, що потребує державної допомоги. Для цього застосовуються різні важелі: від лобізму своїх людей на державні посади, корупції до страйків псевдо-профспілок. Крім того, останнім часом вживаються навіть бото-ферми та інформаційна дезінформація.

Якщо б в нас була система оподаткування від філософії первинного трудового та підприємницького доходу, то була б зовсім інша цінова політика. Європа через кілька років буде маркувати, оподатковувати та штрафувати за кількість СO₂ при кожній тоні товару. Все це прописано в стратегії European Green Deal. 12-21 жовтня 2020 у Брюсселі відбудеться європейський тиждень розвитку регіонів та міст «EUROREGIONWEEK-2020», в якій і я спільно з 5 українськими асоціаціями та федераціями буду брати участь. Буде організовано круглий стіл щодо реформ в Україні та кілька подій щодо інновацій в державі. Формування репутації позитивної та успішної України дуже потрібне для малого і середнього бізнесу. Будуть презентовані успішні проекти, від молочних ферм до проекту водневого кластеру, бо людині полегшують життя наука, технології та праця. Іншого шляху немає.

Інше «джерело», дуже традиційне і типове, для розвитку великого бізнесу — були банки, коли власники банків фінансували свої ж компанії, потім не віддавали самі ж собі кредити і робили самі для себе ж «реструктуризацію боргу», або, реконструкцію боргу на «плечі самих простих громадян та держави, тобто списували самі собі борги, або знижували їх відсотки. Інша дорога — це просто перевести гроші вкладників податків на рахунки своїх фірм і оголосити банк банкротом…і трішки поділитися з судами і все буде добре.

Тобто, якщо малий і середній бізнес приходить в банк за кредитом, то йому ставлять високі відсотки, і тому зрозуміло, що в кінці його товари, продукти та послуги будуть дорожчі, а тому й неконкурентноспроможні на ринку з великими компаніями, які самі собі списують борги. При неповерненні боргів банк наймає колекторів та інших «вишибалів» проти малого і середнього підприємства. А проти великого бізнесу — це дуже важко.

Списує борги, або, більш гарне слово, «реконструє та реструктуризує» великим боржникам навіть Європейський Банк Реконструкції та Розвитку. Але програми розвитку малого і середнього фермерства від ЄБРР є дуже складними для українського малого і середнього фермерства, особливо, для тих фермерів, які мають невеликі земельні обсяги, але, проте, ведуть досить здорову діяльність.

Інша частина закордонного бізнесу, що приходить в Україну, часто має змогу мати нижчі процентні ставки банків своїх країн, або користується певними економічними стратегіями та інтересами своїх країн.

Тому, Україна потребує не стільки великого, середнього і малого бізнесу, а скільки «здорового за своєю суттю і місією бізнесу». Коли підприємці будуть реалізовувати іннновації, випускати якісні товари/продукти, а не займатися створенням штучних схем та мильних бульбашок. Крім того, виграє той великий бізнес, який допоможе створювати середній клас як партнерів в діяльності, бо це допоможе виправити помилки останніх 30 років незалежності.

Тому податки від великих підприємств — то часто максимум повернення частки державних грошей, щоб були видані як дотації. І це в кращому випадку. Всі ці «анбандлінги» — це просто терміни, які простий громадянин не в стані пояснити. Перекладання з пустого в порожнє часто називають сучасними реформами. А мова переважно йде про одне: виділити прибуткові види діяльності та їх приватизувати між собою, а «соціальні» та «банкротні» передати державі.

Це дуже гарно показав карантин, посприявши енергетичній кризі, яка назрівала все давно завдяки монополіям та схемам: виробляти енергію заради енергії. Чим більше люди купляють енергії, тим краще для виробників, не питаючи для чого. А викликів багато: багато підприємств закриваються, чимало заводів модернізуються і переходять на енерго-ощадні технології. Тому за все платять прості громадяни через тарифи та квитанції. Бо немає стратегії максимальної енергетичної незалежності самих громадян та генерального розвитку держави.

Великий бізнес переважно купляє технології та обладнання з-за кордону, тобто купляє «готові рішення», мало розвиваючи свої ж. Тому йому не дуже потрібна наука та освіта, тому що може максимально автоматизувати свої підприємства, і це теж за рахунок державних дотацій чи інших «реструктуризацій». Державні пріоритети — це тоді, коли є організоване лобі великих бізнесів, які розробляють майбутню концепцію «псевдорозвитку», яка відповідає тільки інтересам їхніх фірм, залишаючи мало місця для людської свободи підприємництва.

Лобісти уміло фінансують та підтримують «псевдо-експертів», які в мас-медіа говорять, що американські чи європейські моделі бізнесу, права та науки» нам не підходять, про чудодійну «українську модель». Особливо, як тільки заходить мова про інновації та модернізації, говорять, що це не зручно Україні.

Місцева наука та освіта потрібні малому і середньому бізнесу, тому що мова йде про старт-аперів, потребу в високо-кваліфікованих спеціалістах, і еволюційно дійти до максимальної автоматизації в багатьох процесах в виробництві та послугах, розвиваючи місцеву територію, наповнюючи бюджети та формуючи добробут родин. Додатково, майбутнє матиме той великий бізнес, який усвідомить свою відповідальність за екологію та місцевий розвиток. Бо там, де є бідність, буде незадоволення, руїна і конфіскація. Популізм ніколи не спить, лише набирає інші гасла та форми.

В Європі та США вже значна частина великого бізнесу усвідомила ефективність співпраці з малий і середнім бізнесом, створюючи нові кластерні моделі, що реалізовують принципи «sustainable development». Я вже брав участь у таких проектах, які показують свою високу продуктивність, створюючи зайнятість та залучаючи науковців та старт-аперів з молоді. Сьогодні є біля 12 основних моделей співпраці між бізнесами різних категорій, які будуть мати успішне майбутнє.

Який шлях реформ потрібно вибрати карантину?

Карантин в економіці — дуже позитивна подія. Він показав, як кажуть британці, who is who. Щоб вийти з кризи, то потрібна одна проста стратегія: розпочати думати своєю головою. А це породить вільну людину, яка прагне свободи. І так Україна реально стане незалежною.

Зиновий Свереда, доктор социальной экономики, эксперт по устойчивому развитию и социальному предпринимательству