Феномен украинских проблем: как аграрии могут исправить ситуацию

Б'юся об заклад, що події минулих двох тижнів наштовхнули дуже багатьох аграріїв і не тільки на велику кількість думок. Для декого окремі події досі є незрозумілими (Мустафа, наприклад, досі не розуміє чи тримають його за ідіота, чи ні), хтось пробує моделювати майбутнє і черговий раз скасовує підготовку до позачергових виборів, а дехто серйозно замислюється над тим чи виберуться таки колись українці з цього болота?..

Багато думок крутиться й у моїй голові, відчувається потреба поділитися ними і, можливо, відверто поговорити про те, що робити далі.

Отже, давайте по порядку. Одного прекрасного дня партія «Самопоміч» заявляє, що вона відкликає міністра АПП України з посади, так як більше не бажає бути представленою в Уряді й нести політичну відповідальність за його дії. Міністр трохи офігіває дивується, але потім наче погоджується і пише заяву. Ще не доходить справа до голосування в Раді, як з’являються перші 4 кандидати на цю посаду (всі ви їх знаєте). Тут в мене виникли в голові питання, і висновок. Висновок: виявляється, у нас не такий поганий міністр відносно цих кандидатів! Питання: а новий міністр обов’язково має бути депутатом?! Як на мене, ні. Більше того — краще аби він не був депутатом, бо тільки той міністр може робити реальні реформи, котрий не має політичної приналежності (але давайте про це згодом). Опоненти скажуть: «Рома, а як же політична відповідальність?!». О'кей, давайте ставити три крапки й дивитися, що відбувається далі…

А далі пан Павленко, поговоривши з Яценюком, вирішує, що все таки кльово бути міністром реформи та країна понад усе і каже — «нікуди я не піду»! «Самопоміч» офігіває дивується і видає: «Корупція заразлива...» і каже, що то більше «не їхній єнот!» (с)...

Фініта ля комедія, політична відповідальність «знята». Цікаво, хтось з народу хоч зрозумів, що відбулося? Навряд. Цільова аудиторія «Самопомочі», звісно, зрозуміла. Але вона також зрозуміла, що це була більше показуха, ніж позиція... Отже, «політична відповідальність» як словосполучення, що асоціюється з тим, що міністр має бути в якійсь партії чи від партії, — просто втрачає сенс. Справжня політична відповідальність проявилася б тоді, якби коаліція відмовилася від квотного принципу й наважилася найняти справжніх технократів!

..Але ж ті технократи неодмінно б почали реформи (не в зарплаті ж мотивація) і в дуже короткому періоді втратили б популярність. Разом з коаліцією. Чому? Та тому, що справжні реформи не є популярними, тому що технократи не займаються популізмом (а народ його любить), тому що технократичний уряд почали б «валити з телевізора» (а люди його бездумно дивиться) і ще багато інших «тому що». Ніяка партія не піде на це, адже мета кожної політичної сили — виграти наступні вибори. Тому простіше займатися популізмом, що й роблять абсолютно всі.

У чому ж корінь проблеми? Невже винні «ті прокляті політики»? Ризикну сказати, що ні. Саме ми (виборці/народ) створили таке середовище, де на кожних виборах виграють різноманітні популісти. Сказати — «проблема в людях» — замало, хочеться розібратися якими є чинники комплексної проблеми.

1) Брак адекватності

Мабуть більшість погодиться, що високопоставленим держслужбовцем має бути людина якісна, котра має досвід управління, правда? Зрозуміло, що така людина, зазвичай, не може бути бідною. Чому? Ну тому, що вона якісна, тобто розумна, ефективна і т.д., відповідно, вміла заробити собі на життя і трохи більше.  А що ж укри (тут і далі буду так називати середньостатистичних виборців) про це думають? Більшість з них категорично не сприймають успішних/багатих людей в політиці. Порошенко — зараза, бо має Roshen з тією ліпєцкою фабрікою; Насіров — зараза, бо має квартири в Лондоні; Гонтарєва — зараза, бо її син відпочив у Японії… Очевидно, в таких осудах великий відсоток заздрощів, але про це в наступному пункті. Тут же йдеться про те, що нам треба навчитися адекватно сприймати успішних людей. 

2) Толерантність та вибірковість щодо корупції

Чи не кожна сім’я чи не кожного вечора, сидячи біля телевізора, не злим тихим словом згадує Кононенка, Мартиненка, чи якихось місцевих посадовців або «сірих кардиналів». «Коли вже посадять цих корупціонерів?», «Гребуть і гребуть, все їм мало!», «Най їх шляк трафит!» (це в мене на Прикарпатті так кажуть) — лунає в хаті. Покайфувавши від обмивання кісточок різним корупціонерам, сім’я спокійно засинає. Вранці починається новий день і жінка без жодних «задніх» думок несе хабар в садочок/школу/лікарню (бо там дитину не приймуть як не занесеш, не полікують якщо не даш і т.п.), а чоловік — в «соцзабез»/податкову/суд (бо довідку інакше на субсидію «не дадуть», племінника посадять, а його ж шкода і т.д.). Вирішивши успішно свої «справи», укри знову збираються перед телевізором і продовжують проклинати корупціонерів. Феноменально, правда?!

Дуже показовим, до речі, є приклад з Насіровим, про який згадував у попередньому пункті. Пояснити систему мислення укрів адекватній людині досить важко, але якщо коротко, то ми підняли б величезний скандал, якби пан Насіров задекларував свої лондонські квартири. Але він не задекларував і заперечує, що то його власність. Звісно, всі знають, що він лукавить, але ситуація затихає, бо для нас є нормальним, коли чиновники їх обманюють. Отже, справжній чиновник повинен брехати щодо своїх активів — залізна аксіома в свідомості! А майже кожен укр мріє стати таким чиновником! 

3) Лінь

Чому украм так сильно подобаються популістські заяви? По-перше, через брак економічної грамотності (про це далі), а також тому, що легше, коли «хтось прийде і все дасть». Самому робити нічого не треба. Лише прийти в неділю і проголосувати. Все. Далі чарівники на гвинтокрилі будуть прилітати й давати їсти, газ буде по 50 доларів, долар буде по 8 гривень, а зарплати та пенсії як у Польщі (загугліть ‘cargo cult’, дуже повчально)…  Останні 25 років лінь щоденно нас перемагає. Ми нічого не хочемо створювати, не хочемо працювати більше, об’єднуватися з сусідом в кооператив. «За Союзу була якась робота, а тепер нема»… Ну, нема то нема, піду посплю, а потім подивлюсь телевізор. 

4) Брак економічної грамотності

Дуже незначний відсоток українців розуміє чому долар більше не по 8 гривень і чому Гонтарєва в цьому не винна. Ще менше укрів виступає за скорочення пільг на проїзд у громадському транспорті чи зменшення фінансування аграрної академії наук. Адже, як увімкнеш трансляцію засідання Ради, як глянеш на відчайдушного Ляшка, котрий всією душею й серцем переймається чорнобильцями, захищає НААН та її інновації (тут сарказм), так одразу починаєш вірити у #зраду і стаєш послідовником/свідком однойменної «церкви». Я вже мовчу про те, скільки українців побували хоча б раз на Заході й бачили як там все влаштовано. Більшість вважає, що там все «дає держава», що у фермерів шалена підтримка і т.д. Тут брак економічної грамотності дуже тісно переплітається із лінню, адже шукати виправдання і обманювати себе різними ілюзіями значно легше, ніж просто ефективно працювати. 

Цей список можна продовжувати, але я написав про те, що найбільше турбує саме мене. Як же змінити ситуацію? Багато хто вважає, що на даному етапі дострокові вибори до парламенту вирішать проблему і дадуть новий поштовх реформам. Частково, це можливо,  але не кардинально. Аби зрушення були суттєвими, необхідна або зміна виборчого законодавства, або інтенсивна робота з населенням щодо протидії популізму. У перше майже не віриться (хоча це коротший шлях), а друге — тривалий процес, але його треба починати негайно. 

Цей процес включає, передусім, спілкування з людьми на місцях (донесення базових істин фінансових взаємозв’язків), підвищення їх економічної грамотності, робота з кейсами, подорожі за кордон і т.д. Хто може це робити/організовувати? Найбільш прогресивні організації на місцях. А часто це і є аграрні компанії (холдинги/середні/малі підприємства, не важливо). Деякі, я знаю, це вже роблять, але хотілося б, щоб робили всі й розуміли, чому це важливіше, ніж міняти міністрів…

...Повертаючись до рутини, нагадую, що найближчими днями у нас аграрна виставка. Заходьте до голландського павільйону — пригощу чаєм, продам високопродуктивну голштинську сперму! :)

Роман Пучко, менеджер Difco International в Украине, магистр Управления в области продовольствия и агробизнеса Университета Вахенинхен (Нидерланды), магистр менеджмента ВЭД НУБиП