Практика сортування тари в Німеччині

30 ноября 2015, 14:00 3762

Наш конкурс называется «Лучшая аграрная практика 2015», но все-таки к нам пришло несколько работ студентов, которые работали не в аграрной сфере. Лучшие из них, в виде исключения, мы решили опубликовать. Студентка Национального университета биоресурсов и природопользования Украины Екатерина Луценко практиковалась в сфере экологии.

Після закінчення 3 курсу студенти повинні проходити виробничу практику. Я вирішила поїхати до Німеччини на підприємство, яке займається сортуванням скляної та пластикової тари. Тема екологічної безпеки та раціонального використання ресурсів цікавить мене вже давно, я навіть була учасником Всеукраїнської екологічної акції «Зробимо Україну чистою!». Мені на власні очі захотілося побачити, як працює система по сортуванню та переробці використаної тари за кордоном.

Як відомо, у цивілізованих державах не викидають порожні пляшки на сміття, а здають їх у спеціальних автоматах, які розташовані в більшості супермаркетів. Справа в тім, що, купуючи напої, в Німеччині стягують ще заставну ціну за пляшки. Чеки з автомату можна обміняти або на гроші, або на продукти з асортименту цього магазину.

Сума компенсації різниться в залежності від пляшки: за скляні відшкодовується від 8 до 15 євроцентів, за пляшки з твердого пластика — 15 центів. Найбільше — 25 центів — дається за повернення ємності з м’якого пластику. Причина в тому, що ці пляшки є найбільш шкідливими для довкілля.

Можу з впевненістю сказати, що Німеччина досягла великих успіхів, розпочавши цю діяльність ще на початку 80-х минулого століття. Це успішний досвід, який може бути цікавим і для України.

Отже, Німеччина, земля Шлезвиг-Гольштейн, місто Гестахт… Власниками підприємства «Euro Power», яке займається сортуванням скляної та пластикової тари, є казахи, котрі вже багато років живуть в Німеччині. Працюють на підприємстві переважно литовці, а також поляки, болгари, молдавани та німці. Труднощів у спілкуванні не було, оскільки майже всі володіють російською мовою. Ставлення до нас, українських студентів, було дуже люб’язним, тож всі мої сумніви та переживання з приводу цього розвіялися вже першого дня. Колеги по роботі цікавилися ситуацією в Україні, ділилися своїми думками та розповідали про життя в їх країнах.

Наш робочий день тривав 8 годин, але можна було працювати й понаднормово. Моїм завданням було сортувати скляну та пластмасову тару, яка потрапляла на дане підприємство з магазинів. Тару (пляшки з-під різноманітних напоїв) необхідно було розділити за видами — розмір, колір, марка напою, тощо. Логістична система організована наступним чином: надходження склотари з магазинів, транспортування з відділу сортування до наступного пункту по переробці тари, а далі — за призначенням. Роботодавці чітко керують підлеглими та ставлять перед ними конкретні задачі. Посади менеджера на підприємстві немає, оскільки всі його функції виконує директор.

Ми проживали в невеличкому селищі Дассендорф, за 10 км від міста Гестахт. Ошатний будиночок, окрема кімната, усі зручності — про такий побут можна тільки мріяти! На роботу і назад нас відвозив Фелікс — наш бригадир, литовець. Вечорами ми прогулювалися селищем, милувалися незвичною місцевою архітектурою, затишними двориками, спілкувалися з сусідами. Мовного бар’єру не було, оскільки більшість німців розмовляють ще й англійською, якою я володію. Після практики я почала вивчати німецьку мову, тому що планую відвідати Німеччину знову.

У нас був один або два вихідні дні на тиждень, тому наша весела студентська компанія (я та 9 хлопців) декілька разів відвідали Гамбург. Ми гуляли парками, заходили  в костели, бачили цікаві скульптури, розважалися в парку атракціонів. Вразив той факт, що в Гамбурзі найбільша кількість мостів в Європі (від 2300 до 2500)! Місто нам дуже сподобалося, все навкруги здавалося незвичним, але таким привабливим! Особисто мені подобалося розмовляти з іноземцями, я запитувала їх про те, як краще дістатися якогось місця, що варто побачити туристу.

Одного разу ми захотіли відвідати місто Любек, щоб побачити Балтійське море. Наша компанія прагнула незабутніх вражень, тому було вирішено мандрувати… автостопом! Спочатку ми їхали (вперше в житті!) на кабріолеті з жінкою, яка люб’язно погодилася підвезти дівчину та трьох хлопців… Далі пощастило ще більше – зупинився автомобіль з двома доброзичливими німцями поважного віку. По дорозі вони гостинно запросили нас до себе додому на чай, а вже потім ми продовжили подорож до Любека. Також дізналися, що наші рятівники (о, Земля таки кругла!) бували у Львові, натомість ми запросили їх до Києва. В Любеку ми гуляли, милувалися морським пейзажем, навіть потрапили на пісенний фестиваль! Зробивши безліч фото на пам’ять, увечері ми стомлені, але щасливі, повернулися в Дассендорф.

Я дуже вдячна університету за надану можливість пройти виробничу практику в Німеччині.  Працюючи на підприємстві, я часто запитувала себе: «Чому такого немає на Батьківщині?», адже у високорозвинених країнах світу сортувати та переробляти сміття – це норма. Тепер у мене є практичні знання про підхід до роздільного збору та сортування сміття, зокрема, тари з-під напоїв. Сподіваюся, незабаром наша держава розгляне питання переробки та утилізації відходів.

Попереду в України нелегкий шлях. Якщо ми хочемо жити в цивілізованій європейській країні, де панує порядок, справедливість та високий рівень життя, ми повинні почати змінювати власні звички та насамперед себе. Наслідки впливу людини на навколишнє середовище досить сумні. Хто як не ми мусимо запобігти можливим екологічним катастрофам, котрі загрожують життю на всій планеті? Я вважаю, що ця проблема потребує негайних чітких дій для її усунення.

Катерина Луценко, студентка 4 курсу, спеціальність «Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності»