Какие риски могут появиться в случае отмены КСУ земельной реформы?

* Текст подається мовою оригіналу

Необхідність тлумачення статей 13, 14 Конституції обґрунтовувалася тим, що внесений до Верховної Раду законопроєкт № 2178 про обіг земель сільськогосподарського призначення «не передбачає запобіжників проти land grabbing («захоплення землі») іноземцями та монополізації власності на сільськогосподарську землю, а отже, є загрозою національній безпеці України». Ця «загроза» і «необхідність» тлумачення з'явилась лише на 29 році незалежності України — після внесення в Раду урядового законопроекту і пов«язана лише з можливістю відчуження земель сільськогосподарського призначення. Тобто, те, що до цього часу іноземці та особи без громадянства могли набувати у власність землі несільськогосподарського призначення, у разі придбання об'єктів нерухомого майна, загрози і необхідності тлумачення статей 13, 14 Конституції не створювало, а з внесенням відповідного законопроєкту до Верховної Ради — така «загроза» «раптово нависла».

Прийняття у березні Закону про обіг земель, яким відкривається ринок земель сільськогосподарського призначення, вочевидь, цю «загрозу» посилило, що змусило противників земельної реформи і відкриття ринку землі звернутись до Конституційного Суду з конституційними поданнями щодо неконституційності прийнятого Закону — невідповідності Конституції України, в тому числі статтям 13 і 14 Конституції, та прийняття з порушенням Конституції (поза датою скликаного позачергового пленарного засідання, за відсутності у залі необхідної кількості народних депутатів України, тощо). Не дивлячись на те, що Конституція України — не Земельний кодекс України, і Конституція говорить про землю як основне національне багатство і об'єкт права власності Українського народу, тобто, про усю землю в межах території України, а не про землі різних категорій і видів цільового призначення, суб'єкти конституційного подання, тим не менш, угледіли в положеннях статей 13, 14 Конституції України, що вони «насамперед і найбільш безпосередньо стосуються саме земель сільськогосподарського призначення», а «системний аналіз положень Конституції України однозначно засвідчує, що власниками земель сільськогосподарського призначення можуть бути виключно громадяни України».     

Відтак, зрозумілим є одне — внесені конституційні подання пов«язані однією метою — домогтися скасування земельної реформи та виключити можливість винесення на референдум питання щодо можливості продажу земель сільськогосподарського призначення іноземцям.

До яких ризиків це може призвести?  

У разі визнання неконституційним Закону України про обіг земель сільськогосподарського призначення чи окремих його положень ще до набрання чинності самим Законом — відкриття ринку землі буде відкладено на невизначений строк, і доведеться чекати прийняття Верховною Радою нового закону.

Якщо Конституційний Суд розтлумачить норми Конституції України таким чином, що іноземні особи і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, та іноземні юридичні особи, засновані іноземними особами, не можуть бути суб'єктами права власності на землю, і що володіти землею на праві власності можуть лише громадяни України [а я ще раз зазначу, що Конституція України говорить про усю землю в межах території України, а не про землі різних категорій і видів цільового призначення], то постане питання, що тоді з чинними правами на землі несільськогосподарського призначення іноземців, юридичних осіб, іноземних юридичних осіб, держави, територіальних громад?

Доведеться тоді визнавати неконституційними не лише норми Земельного кодексу, але й статті 374 Цивільного кодексу, яка передбачає, що суб'єктами права власності на землю є фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади, і що іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи можуть набувати право власності на землю (земельні ділянки) відповідно до закону.

Більше того, якщо Конституційний Суд України зробить висновок, що іноземні особи, особи без громадянства та іноземні юридичні особи не можуть бути суб»єктами права власності на землю, і конституційний статус об'єктів права власності Українського народу, зокрема землі, не може бути змінений через всеукраїнський референдум, то винесення на референдум питання щодо можливості продажу земель сільськогосподарського призначення іноземцям, зокрема, юридичним особам, створеними і зареєстрованими за законодавством України, учасниками (засновниками) або кінцевими бенефіціарними власниками яких є особи, які не є громадянами України, стане неможливим. Таким чином, можливість проведення в Україні такого референдуму буде «поховано» уже на 30 тижні після закладення відповідної норми у положеннях Закону.

Оскільки Конституція України не встановлює різний чи особливий конституційно-правовий режим для земель сільськогосподарського призначення і для усіх інших земель (несільськогосподарського призначення), то, за одного підходу, не може бути так, що один закон — який регламентує обіг земель несільськогосподарського призначення — не суперечить Конституції, а Закон про обіг земель сільськогосподарського призначення — суперечить (не відповідає) Конституції України. 

І чи не означатиме це те, що усіх цих осіб, зокрема юридичних осіб України, іноземців, іноземних юридичних осіб можна буде позбавити їхнього права власності на землю? Не думаю, що іноземці та іноземні юридичні особи будуть у захваті від такого рішення і погодяться на націоналізацію їхніх ділянок, які вони придбали на законних підставах. І хто тоді буде «загарбником земель»? І як ставитимуться у світі до України та її Конституційного Суду після цього? Відповідь — очевидна.

Олег Качмар, адвокат, партнер ЮФ «Василь Кісіль і Партнери»